30..

Ця ніч була довга. Снігурка маячила перед очима, а її голос стояв у вухах... Я знову почувався голодним. 

Oh, my God! Це якесь божевілля. Її ніжність зуміла пробратися до мозку моїх кісток! А сама вона підкорила своєю щирістю і непокірністю... І якби я не хотів зараз бути поруч з нею, деякі нагальні справи не передбачали моєї відсутності тут. Я мав бути поруч з батьком, і брати участь у долі кампанії... а міг би – у її.

Damn, що вона зі мною зробила!? Ця українська Мавка справжня відьмочка!... Але ж і подарунок! А я впевнений, вона – мій Подарунок.

На фоні неї ніяка Луїзі не йде в порівняння. І жодна інша не зрівняється з її красою...

І такі думки тримали мої очі широко розплющеними, а уява... oh, краще мовчатиму про те, що творилося в моїй голові...

Встаю рівно о 7:00. О 9:30 маю бути на нараді директорів.

І все ж... чому Вона не зайшла до мене в номер? Тоді, коли втікала..? Ангеліна втікала від мене, як devil від ладана, зараз це чітко усвідомлюю. 

Я розбудив у  ній якісь почуття? Чи, можливо, це було всього лише... незначна подія для неї?

Мимоволі повертаю згадкою до того ранку, як вона прокинулася у моєму ліжку – її сполохані очі, тремтливі губи... але ж той чіткий єдиних рух... 

 My God, це ж треба було такому статися!?! Я навіть зараз бачу ті красивенні бурштини, з яких хлеще ляк, як вода з водограю... А згодом, от той її жадібний погляд на пляшку з водою, і не меншу жагу, коли спустошувала літрову тару одним махом... Oh, це не дівчина, це – життя!..

Іду до батькового кабінету впевненою ходою. Я ще вчора повідомив йому про свою присутність на нараді акціонерів. Сьогодні маю ще провести співбесіду і зустрітися з представниками дочірньої фірми. 

-Ну, що, мій сину? - Батько сидить за столом в розслабленій позі, в його очах - насмішка.

 Я вже здогадуюся про що він збирається вести мову. Зітхаю. Швидше театрально ніж з печалі.

-Клініг викликав? 

Ствердно киваю на його питання.

-Кіно хоч варте твоєї уваги й часу? - О, він знущається з мене!

-Було б не варте, тату. Якби не рекламні ролики іншого продукту.

Він сміється. В кулак. Але так трясеться, що я вдаю надто заклопотаного паперами на його столі, аби не зреагувати.

-Отже, дівчинка любить пікантні відео? - Відсміявся предок.

-Yes. - Мовлю вдаваним спокоєм. - Настільки сильно, що одні пікантності в голові.

-То ти їй роботу не пропонував? - Робить висновок.

-Батьку, яку роботу, коли вона з-за манікюру й кіношок не має часу собі яєшню приготувати?.. Луї, що ти сьогодні робила? О, Парісе, я так довго обирала собі сукню, що стомилася і вирішила відпочити за фільмом... 

Батько кихкотить, а я... 

Підходжу до вікна. На фоні висоток Лондона і цих згадувань випливає перед очей прогулка з Ангелом по Провені, де вона розповідала, як на світ народжується немовля... Ковтаю судому в горлі. Мене тягне до неї, Ангеліни. Ще ніколи ні до кого мене так не тягнуло, як до неї!..

Вдихаю глибоко... аби заспокоїти свого хтивого брата.

День проходе як в котлі: папери, діалоги, рішення... Все це проганяє з дум її існування. Але, достатньо перетнути поріг власної спальні, як уява грається зі мною тихим шелестом простирадла, в якім я бачу Снігурку... 

Devil! Я не знаю, як їй там, але мені вже нестерпно без неї тут. Хочу її сміху. Її отих слівців, що викликають регіт у обох! Хочу ніжних доторків її руки до моїх пальців. Як тоді, в ресторані ввечері... І її смішних історій, від яких сміх спинити важко. 

Дивлюсь у небесну глибу і бачу два бурштини... як дві зорі, що вказують шлях...