29

Луїзі. Та, яка клялася у безсмертному коханні, запевняла, що моя на віки... Займалася екскортом у моєму домі. Це ж... яким сліпим ти був, Парісе? 

Там, де мали б бути твої очі – світила твоя дупа!..

Зітхаю, сидячи на задньому сидінні в автівці батькового водія. 

Мене везуть додому. І я навіть не знаю що мене може чекати зараз там, бо чуття, що щось таки чекає, не покидають...

З авто виходжу злющий, але врівноважений. Принаймні вважаю себе таким. Водія – відпускаю. У маленькій кав'яреньці навпроти бачу Джоні в компанії якоїсь білявки. А друг часу не витрачає задарма!..

Хай йому грець, Парісе! А якби вона рила під фірму!?? Ти б теж вірив їй на слово???

Джоні киваю, бо він мене побачив одразу, але йду не до нього...

Підіймаюся на свій дванадцятий. 

Дзвінок – втримуюся щоб не натиснути. Двері – безпечно незамкнені. Входжу. До своєї квартири. Як до чиєїсь...

Ще з порогу бачу чужі черевики, закладаюсь – наспіх зняті. Луї одяг. Повсюди. Так, як вона це любить... 

Мене просто рве на шмаття з середини!

Вдихаю глибоко. Двічі. Тричі... Не хочу нічого чути, але приходиться... 

Стримано підходжу до вікна, через всю квартиру. Руки, про всяк випадок, тримаю в кишенях...

Моя простора, шикарна студія перетворилася на мотлох. Він – всюди. Навіть на вікні... 

А ці двоє настільки захоплені своєю справою, що геть не бачать мене... 

Небо – низько. Як мій настрій, який от-от має лопнути і буде цикл ураганних циклонів на невизначений термін...

-Мда... - Я навмисне це кажу українською. Більше не в силах терпіти їх імпрезу...

Обоє вмить замовкають. Страх розповзся долом, а тиша наповнила навіть розум.

Перша знайшлася колишня:

-Paris? You... so fast...  (Паріс? Ти... так швидко...)

-А ти б хотіла, щоб я залишився на довше? - Кажу це українською, ніби вона мене має зрозуміти, зиркаючи через плече.

Oh, no,  краще б я не дивився!..

-Gather your things.  (Збирай свої речі) - Кидаю недбало. 

Він – уже шарудить джинсами, вона – потихеньку сповзає з ложа. А я...

 Від вікна не відходжу. Не хочу, щоб вона забрала ту камеру, яку сховала у листі вазона.

Але, краєм зору таки спостерігаю її дію: тягне руки туди, де знімається кіно.

-No, no! Leave it to me, I'll take care of the camera myself.  (Ні, ні! Залиш це мені, я сам подбаю про камеру.) - Намагаюся здатися упередженим.

Луїзі ховає руки за спину, а її... друг поспіхом "прибирається" з квартири повністю.

-Paris, I...  (Парісе, я...)

Луїзі намагається щось сказати, але я більше не можу слухати її жахливу брехню. Перебиваю, як би не ввічливо з моєї сторони це не було.

-Not worth it. Here is your gift. From me. For the last time.   (Не варто. Ось твій подарунок. Від мене. Востаннє.) - Протягаю їй загублений нею телефон. Вже чистий. Навіть від мого номеру. 

Хочу додати щось типу "гарного настрою", "щасливої погоди", чи "дороги", але... Губи більше не ворушаться. Лише киваю. В сторону дверей...