27 Паріс

(Три тижні тому)

Париж. Останні години сну.

ПАРІС

Гул мого телефону будить мене першого, і це є good  (добре). 

Обережно вивільняю руку з-під Снігуроньки. Вона мурчить, але припіднімає голову.

Цілую у скроню цю неймовірну Мавку. Пошепки обіцяю, що скоро повернуся. І піднімаюся з ліжка. 

Наспіх натягаю джинси, накидаю на себе сорочку і підхоплюю телефон з тумби біля входу. 

Луїзі. Mama Mia, це ж зараз доведеться пояснювати свій дзвінок ввечері, а разом з тим наш раптовий розрив стосунків. Нічого Парісе, ти певен в своєму виборі, а отже сила волі тобі в поміч.

Скидаю дзвінок озираючись на Мавку. Вона – диво! Всміхаюся цьому чуду, що впало на мене ще в Києві. 

Дівчина вогонь! Спить на животі, але через все ліжко! My God, нам доведеться велетенське ліжко купувати, щоб місця було обом вдосталь...

Виходжу в коридор, щоб не розбудити. Хай ще поспить, часу до літака ще маємо...

Набираю номер уже майже колишньої і одразу ж переходжу на англійську.

-Луїзі, нам варто поговорити.

-Це не вона. - Звучить з іншого кінця зв'язку ламаною англійською. - Цей телефон був знайдений під час прибирання в залі. 

-Якому залі? - Щось мені це не до вподоби. Останній раз Луї втрачала телефон, коли була в стані алкогольного сп'яніння та ще й в компанії моїх ворогів, а це мені геть не подобається. 

-Віддам за винагороду. Тут, як я бачу багато цінної інформації.

-Цінної інформації? - Щось я не розумію. Вона ж ніде не працює. Хіба що... стежить?

-Скільки? - Питання зривається з моїх вуст перш ніж я встигаю все обдумати. 

-Хм... Домовимося на місці.

-В залежності від цінності інформації. - Встигаю вставити свого.

-Ммм... - Він думає. - Можливо не така вже й цінна для тебе... - чую шурхіт і клацання, а потім вже своє ім'я, - Парісе. Але цінна для інших. Сьогодні о 19:00 чекатиму тебе.  

Він називає адресу закладу, чому я ледь втримую свист від здивування. Круто тусить Луїзі в мою відсутність. А ще запевняє, що ненавидить подібні заклади. Хм... 

Спершу хочу сказати, що замість мене прибуде довірена від мене особа, але я ще не знаю, що там за інфа. А тому обіцяю бути вчасно.

My God, чому так важко тримати свій телефон в руках або сумочці? І справа геть не в телефоні, вона просто геть не має відчуття цінності своїм речам...

Я навіть не зчувся, як зайшов у свої апартаменти. Настрій... – здувся. Ніби й не було. 

Такий ранок мені зіпсувати! Fuck it!..

Відчуваю м'ягким місцем – не до добра це.

Стою біля вікна своєї спальні, дивлячись на світанкове місто. І перше, що мені на думку приходить – зателефонувати батьку.

-Парісе? Ти так рано. Вже до дому плануєш? - Devil, я навіть не знаю, які слова підібрати для такої новини батьку про ту фурію. Йому явно не сподобається те, що маю розповісти і бог один знає, чим це може закінчитися для дружби наших сімей. Але, яка дружба може бути, коли їх донька невідомо чим займалася, якщо ще й збирала цінну інформацію, можливо, про нашу фірму?

-Батьку, маю щось сказати. Важливе. 

-Умгу... Уважно тебе слухаю, сину? - Зітхає.

-Луїзі. 

-Що вона вже натворила? 

-Не знаю, поки ще, точно. Але в її телефоні знайшли якусь провокативну інформацію.

-Умгу. Отже, дівчинка грала. - Він робить висновок.

Я мовчу. В голові думки роєм, але гадки щодо неї не озвучую, обмежуюсь лише фактами...

-Гарно хоч грала? Достойна партія? Можливо візьмемо її в команду?

-Не знущайся з мене, прошу. Якщо я побачу хоч щось, що матиме хоч натяки на негативні наслідки для нас...  - Далі я красномовно змовчую. Він – все розуміє. 

-Гаразд. Я зрозумів... Тебе коли чекати? 

-Хотів би завтра, але змушений бути сьогодні. - Пояснюю в двох словах зустріч із друзями. Про Снігурку змовчую, скажу при зустрічі.

Прощаємося, я – вимикаю телефон. Хочу до своєї Снігуроньки, але маю ще дещо дізнатися. Телефоную Джоні.

-Hо, hо, my friend! (Хо, хо, мій друже!) Так зарання ти до мене ще жодного ранку не дзвонив! - Сміється. 

-Yes! (Так!) Не дзвонив. Але твоя підтримка дуже потрібна. - Вчасно кумекаю не підставляти друга, а просто попросити помочі. - Джоні, я хочу Луїзі зробити сюрприз. Ти можеш за нею простежити сьогодні, аби я міг бути впевненим, що вона дома? 

-Ум? Квіти? Ресторан? Романтичний вечір з каблучкою? 

Мене зовсім не щиро пробиває на сміх, добре, що він цього не бачить.

-Майже. - Погоджуюсь, додаючи: ‐ Телефон.

-Умгу. Цікаві подарунки. 

-Так, є таке...

Ми з ним ще трохи розмовляємо ні про що, поки я спостерігаю не людні вулиці крізь прозору тканину портьєри, аж поки мої очі не натрапляють на фігуру моєї Снігурки, яка вправно пхне свій не маленький саквояж у багажник таксі.

Damn! Невже я настільки довго вів розмову!??