22

Цілий суботній ранок я відвела на те, щоб причепуритися. А що? Кажуть, салони й манікюри допомагають нервовій системі відновитися. 

О 12:00 я вже була з гарними червоними нігтиками, а о 14:00 закінчила шопінг, на який ходила з Вікульою. 

А вона шарить! Он яку сукенцію вибрала мені: темно-червону, з блискіток! Сказала, якщо хочу привернути до себе увагу, то тільки цю. Навіть блиск для губ під сукню підібрала.

-Може й парфум? - Я кивнула на полицю з ароматами. 

-У тебе є "Black opium". - Відповіла. - Він солоденький, на вечір підійде. І будеш королевою.

-Ага. - Я в шоку з неї! Стою з виряченими очима, поки вона риється в білизні не дешевої крамниці.

-А це під сукню. - Вона дістала тонкий трикутник чорного мережива. 

Мої брови на чолі місця не знайшли... 

-То може і "шапочки для близнюків"? - Прикладаю почергово долоні на груди.

Вона пирскає сміхом, але запевняє, що без "шапочок" їм буде значно легше.

Хм, так то й так...

-Ти де працювала до знайомства з Бодькою? - Запитую, запихаючи в рот теплий рол. - Ммм... з вассабі смачно.

Ми сидимо у закладі де, на мою думку, суші не найкращі, але Вікулі хоч які, аби подавали.

-Імбир більше люблю... рожевий. - Жує, краса Бодькина. - Працювала...

Вона розповідає про практику костюмера на телебаченні, а потім і в одній із крамниць брендових речей – одягала vip-персон. Я аж присвистую, для мене це несподівано. 

-...Та випробуваний термін у них надто затягнувся, а потім виявилося, що вони мене і не збиралися брати на роботу. Але моє мені віддали. Я навіть костюм собі у них придбала за пів ціни... - Вона паличками знущається над своїми суші. 

Я б і не сказала, що ця емпатична "Ельфовова вежа" працювала у таких закладах. Але зі смаком у неї все гаразд, і в розмірах вона не помилялася. А вчилася, як і я колись, на акторському. От тільки з різницею у три роки: я – перша, вона – після.

Зиркаю крадькома на годинник: 15:05. Потрібно вибиратися з торгового центру і рухати до дому. А з Вікульою варто щось придумати, не може такий гідний екземпляр без належної роботи сидіти...

Бодіне Золото везу до дому, він її там вже зачекався, а сама їду до себе...

Дорогою настільки замислилася, що дзвінок мобільного налякав своєю раптовістю. 

-Лін? - Янка-інтригантка дзвонить.

-Так? 

-Як ти дивишся на компанію із двох чоловіків? - Її питання навіть дещо збуджує. 

-О, як? А вони не ті два критика жіночих душ, з якими ти мене знайомила на своїй вечірці?

-О, ні, люба. Ті дітки давно спатки вклалися. Вечірня казочка вже була для малят... Ми з солідними хлопчиками, які вміють розважити дівчаток.

Чи варто відмовляти такому, коли йдеш на пошуки подібному? 

-Гаразд. Тільки, Ян, без зайвих обіцянок хлопцям шаленої ночі. Бо цього точно не планую.

-Ну, так. Ти ж у нас з лікарем тусиш.

Закочую під лоба очі, але пояснювати нічого не збираюся. Врешті-решт, я маю право на особисте життя...

Клуб. Тусня. Ритмічна музика. Напівтемний зал і яскраві прожектори. Це все, що потрібно було в цей час мені, для мене. Суміш запахів з парфуму, диму та дорогого алкоголю лоскотали ніздрі, але коктейль все ще був не тронутий. 

-Ліно? Все добре? - Яна підсунулась ближче, коли наші провожаті, себто хлопчики, пішли... кхм, носи пудрити.

-Так. Гарно рухаються. - Одразу ж переводжу розмову на танцівниць.

-А ти ж теж ходила на "pole dance", вірно?

-Було колись. - У мене настрою, що в плаксивого кота наснаги до полювання! Але я вже дві години вдаю стан задоволеної всім діви.

-Як тобі Роман?

-Як роман. - Беру до рук напій. - Романтичний. - Відводжу жарт і надпиваю. Точніше, намочую губи, аби не п'яніти, щоб потім не стати легкою здобиччю в руках столичного мажорика. 

-А мені він подобається більше Артема. Уважний такий... - Мліє.

Награно пирхаю сміхом, бо сказати мені їй нічого. А далі ми з нею просто роззираємося у пошуку наших кавалерів, які вже прямують до нас.

Роман сідає біля мене і одразу кладе руку на моє коліно. 

-Сміливо. - Коментую не полишаючи в спокої соломинку.

-А ти проти? - На його обличчі розливається лукава посмішка. В очах – цікавість.

-Була б не проти, - віддзеркалюю його посмішку і додаю: - прояснень. 

Ой і язва ж ти, Ліно.

Він дивиться на мене проникливим поглядом. Довго. Як і я на нього. А потім приймає руку. І відвертається. До танцюристки. 

Мені стає ніяково. А не мало б...

До кінця вечора я почуваюся ніби сама. Роман більше не зі мною. Як і Янка зі своїм Артемом...

Дурепа...