17.

-Ти не проти скласти мені компанію набережною? - Годинник показує 17.00, коли ми прибули в Париж, а я й досі не готовий відпустити її від себе.

 Це якось не правильно! Зовсім не ввічливо з моєї сторони! Егоїстично!, в кінці кінців. Але... я не розумію свого "хочу" хоч ти трісни! 

Навмисне намагаюся згадати образ Луїзі, але не можу! Не в силі навіть думку направити до неї! Я – зрадник! Але я хочу цього: побути реальним, справжнім, з розкутою дівчиною-Волею. 

Вона зараз дивиться в очі. Мені. Прямо, без сум'яття. Але не довго.

-Мені завтра рано на літак. - Відказує. Ховає бурштини за гарними віями, опускаючи голову. - Потрібно зібрати речі і... - Запинається. Мовчить. Але стоїть тут. Не йде і не продовжує говорити, але й відмови, як такої, я ще не отримав.

-Ми не далеко. - Дожимаю. А раптом? - Лише до одного ресторанчику. Просто... ще годину. Часу. ...Разом. Повечеряємо. - Чомусь ці слова даються важко. Ніби брехню позбирав у сяку-таку правду. 

-Годину, кажеш? - О, це темне золото знову дивиться в мої зіниці. 

Мене осяює усмішка. Підставляю лікоть, бо в цих її словах для мене звучить "так".

 Бере мене під руку. Чорт, як же це приємно!

-Для українців година – то не є відрізком часу! Маю дві. Але, не більше. - І ці її слова!.. Як мана з неба!

Усміхаюся на всі 32!..

Торкаю її пальців легким дотиком своїх. Вони – холодні.

О, ні, Парісе, ти вирішив заморозити свою леді! 

-Замерзла? - Запитую, готуючись обійняти цього Ангела. 

-Ще не настільки щоб...

-Ходи сюди. - Перебиваю її, огортаючи своїм теплом. Бачу її ніяковість і перед очей постає вчорашня хтива Снігурка з проханням аби не відштовхував. Дивно як...

ЛІНА 

Цей Санта настільки ідеальний. Я думала, що такі чоловіки вимерли ще з динозаврами! Навіть не змогла відмовитися від години з ним. Останньої години, в цьому чарівному місті Франції. І не менш чарівним англійцем поряд... 

От тільки гаряча долоня його знову будить в мені "хочу"... 

Відчуваю, як... роса збирається калюжкою саме там, де треба. А ще його оці дурні, ні до чого не змушуючі обійми... це жерсть! 

Теж мені "друзі"!..  В дідька лисого таку дружбу! Краще б вже коханці! Хоч на ніч!..

Аж образа точить душу!..

Плюю на його дистанцію і горнуся до дужих грудей. Його долоня – в мене на спині, подих – у волоссі на маківці. Тиша серед гамірного вечора огортає нас дивним теплом. Мене, якщо точніше.

 Відключаюся від навколишнього середовища, втопаючи у власних відчуттях ідилії. У власному світі потреб...

Українські хлопи вже мабуть би скористалися цим, а цей... – сама вихованість!, дідько б йому мозок вправив...

...В ресторані замовляємо легку вечерю. Для себе вже чітко вловила, що натяк не подіяв. Більше й не буде. Не гарно з моєї сторони, та і досить! Санті на шию вішалася вчора і він ні грама не скористався! Добрий, щирий, ідеально правильний принц Трої з втохмаченими, предками, моралями! 

Аж... тошно!..

ПАРІС 

Від мене не ховається різка зміна її настрою. Очевидно, причина в мені. Луїзі коли щось не подобається, вона випалює в обличчя всі свої очікування, а Снігурка... триматиме в собі? 

Зараз Ангеліна уміло вдає веселість зовні і навіть в голосі, але я не глухий і не сліпий. 

Дивно.

Видихаю подумки, вивчаючи меню і всміхаючись її балакучості...

Вечеря проходить натягнуто, але стримано. Вдавано весело, але щиро сумно. Що ж... 

До готелю – прогулянковим кроком. Але не затримуючись ніде більше. Ловлю її темп, підлаштовуюсь (вперше!) під настрій супутниці. 

І чого мене так роздирає з середини!? 

Під дверима її номеру невільно затримую погляд на райдужках її очей, геть не усвідомлюючи того, що вона поруч і теж може чекати якихось дій від мене, дурня!.. Але я... не цілую.

-Доброї ночі? - Навіть не бажаю їй цього, а запитую в себе...