15

САНТА 

Снігурку відпускаю лише на годину, переконавшись на власні очі, що номер її поруч. Що ж... так навіть краще. 

Обдумую варіанти, куди піти.

Телефон гарчить злим звіром, а це значить, Джоні не терпиться знати час мого прибуття в Лондон. Відповідаю на дзвінок, вітаю з днем народження і повідомляю, про раптову зміну планів на сьогодні. 

-Завтра близько полудня буду. Трохи затримаюся по справах компанії. - Не знаю, чому я так з ним. Не можу дати належну відповідь на своє рішення затриматись тут. Мабуть причина цьому Снігурка...

Друг розуміє, бажає гарного дня і сталевих нервів, та розз'єднує нас. 

Луїзі... Не дзвоню. Вмикаю режим "в польоті". Але набираю колегу, з яким мали обговорити деякі робочі нюанси. З ним, вирішуємо все в телефонному режимі, він має лише папери завезти в офіс для мене, а далі день вільний. 

За телефонними розмовами година промайнула непомітно. Зараз я штурмую інтернет, де б ми могли провести час, щоб без походеньок але серед лона природи. 

В думках тільки Сена. Що ж, Сена так Сена. А потім в мізках спалахує ідея: а чому б нам не полетіти в Норвегію?..

З номера виходжу із запізненням у 15 хвилин. Снігуронька вже стоїть одягнена у дверях свого номеру, мабуть, зі своїм другом. Напружені обоє, але вона вміло вдає добродушність. Посмішка іскрить ядом, проте я її чудово розумію. Навіть без пояснень можна змекитувати, що друг з нього такий собі. В людях я не помиляюсь. Це одна із моїх сильних сторін, навіть батько мені про це часто говорить.

Підходжу. Без слів даю їй сумочку, яку не забрала йдучи з мого номеру, при цьому сканую її знайомого. Такий собі хлоп. Із корисливих. Можливо не з нею, але з іншими стовідсотково. Як і його баришня, котра підійшла лінивою дебідкою одразу, як забачила мене. А Снігурка зі стержнем – повела себе достойно їх увазі до своєї персони! Ангел...

Підставляю лікоть, як тільки залишаємося удвох. Хоча не можу не помітити тіні смутку на прекрасному обличчі...

-Іs everything ok? (Все добре?) - Запитую. 

-Yes. - Звучить невпевнена відповідь. Ну, головне, що вона зуміла себе подати. А з сумнівами ми впораємося.

Вона повертає в кімнату лише на мить – підбирає з крісла свою сніжну шубку...

-Пропоную відбути у сніжну Норвегію. Там чудові краєвиди. - Дивлюсь на свою діву з сумними очима.

Так, я егоїст, але рівно настільки, щоб поруч зі мною такі, як вона, почувалися впевнено і щасливо, особливо, коли я можу їм дати це відчуття.

-В Норвегію??? - В її очах, що не є шок. - А... ми ж мали в ресторан борщів? І... зустріч, у тебе,  начебто..?

Всміхаюся її розгубленості, особливо виразу "ресторан борщів", з жадобою розглядаючи її бурштини на обличчі під яскравим денним світлом...

-Зустріч я відмінив. У нас є цілий день і... - вчасно змовчую про ніч. - До відлету твого літака. Обіцяю о 8:00 ранку тебе особисто провести в аеропорт. Або ж... компенсую вартість втраченого квитка. 

-Мені не потрібно нічого компенсувати. - Мотає головою. - Я не... - Крутить головою у пошуку відмови. Хм, не вийде, дівчинко. Я це передбачив.

-Не думаю, що прогулка по Сені тобі прийдеться до вподоби. - Переймаю контроль над ситуацією.

-По Сені?.. - Перепитує. 

Її очі – бентега з бентег. Здається, я її таки налякав.

-Хіба що ти маєш пропозиції ліпші. - Спішу злагодити цю напругу між нами.

Спостерігаю її поведінку, тримаючи телефон наготові дзвонити.

-Послухай, Парісе... Я вдячна тобі, що не залишився байдужим і не скористався мною...- Ох, такий початок розмови мені вже не подобається. Обриваю її на пів фразі.

-Ангеле!.. Вибач. Ангеліно, я без жодних злих помислів. Мені просто хочеться провести з тобою час, як з другом. Ти не маєш почуватися винною мені! І навіть не зобов'язана погоджуватися зі мною, якщо хочеш чогось іншого. Просто дай мені шанс побути поруч. Насолодитися розмовою з гарною українкою, дізнатися чогось нового... Якщо бажаєш, ми можемо залишитися тут, поплавати по Сені, сходити в Лувр, ще кудись... Але не втікай від мене, окей? 

Вона напружена, лупає очима. Ох, схоже я трішки перегнув палку зі своїм дожиманням. Це у мене професійне, і цій дівчині воно явно не до вподоби. 

-До всього, квитки я оплачу і номер теж. 

-Спільний? - Перепитує так, ніби готова спопелити мене на місці за будь який промах.

Пирхаю сміхом її питанню.

-Ні. Окремий. Хоча, тут як забажаєш. - Кидаю хтивий натяк, хоч сам вже розумію, яка, на це, може бути реакція мавки.

Вона всміхається. Нарешті! 

-Я готова на поїздку в інше місто, але не так далеко. 

О, радію так, ніби щойно джек-пот виграв в лотереї...