14

ЛІНА

Заходжу в свій номер під супровід його зосередженого погляду. 

О'кей, Ліно. У тебе година особистого часу... Тебе нагодували, напоїли, в душі ти була, і навіть виспалася. А могла б і не виспатися. Благородний англієць і хтива українка, хай тобі грець, Ліно! 

Йду до балкону і вибухаю сміхом... Запам'ятаю цю поїздку на все життя! Головне, щоб Іван не дізнався. Хоча, як він може дізнатися? Та й ну його, того телепня! Тут, сам принц Трої! 

-Паріс! - Роблю рукою виток в повітрі, вимовляючи його ім'я з акцентом. 

Як же я безглуздо себе повела... Боги милі, сказала б дружина Макса. Та я не вона. 

Йду до шафи. Впевнено й рішуче риюся у одязі. Шукаю... із всього наявного щось особливе. 

- Штани – ні. Спідниця? - Прикладаю до себе, зиркаючи в дзеркало. - ... Задовга. Ні. Нащо я її взагалі брала?!. - Відкидаю на крісло, що поруч. - ...Джинси? Де ж вони... Ай, на мені! Сукні... 

Одяг весь жужмом! Ну, яка з мене господиня? Я в безладі жити не люблю, але зробити його, для мене раз плюнути...

Витягаю сукню. Ангора. М'якенька. Червона. 

-Що треба. - Відставляю на ліжко.  

-Тепер взуття. - Роззираюся ніби в себе дома, де б кросівок тільки 5 пар побачила. - Але ж ти молодець, Ліно, взяла з собою осінні ботфорти!.. - Коментую, сама себе. Люблю розмовляти з собою розумницею...

Одягаюся, ніби мене хто в шию гонить – швидко-хутко! Взуваю свої безкаблучні чулки, як каже Макс і... плюхаюсь на ліжко. Все, я - готова!

Заплющую очі, як мені здається, лише на мить... і Морфей відкриває для мене ворота в своє царство.

Сниться мій спокусливий Санта. Очі-вилиці-щелепи... крупним планом! І вуста... Тіло Аполлона притискається до моїх...

Стук, зарраза, зриває всю картинку. 

Кидаю погляд на настільний годинник – 9:30!?! Йо, Паріс! А я ж без фарби!

-Хвилину! - Кидаю у відповідь дверям, а сама у ванну кімнату!

Лице вмиваю наспіх, туш... трохи тіней, лише на зовнішній кутик повік... Ну, ще трохи рум'ян. Ні, спершу крем... щоб вчіпилися рум'яна. І трішки світла під брови...  Вилиці забліді, треба тінь!.. Блиск для губ на суху... по-ма-ду... Все! Всі баби, як баби, а я – Королева! 

Ху!..

Відчиняю кімнату і... завмираю. На порозі –... Бодьо.

-Ого!.. - Його погляд поціновувача метнувся по мені. - Вікуль!!! - Гукає у коридор. - Ми сьогодні в рестики!!! Гарно намалюйся і сексапільно одягнися!!! Бо мої очі з подруги не злізуть. - Це вже він мені, останню фразу.

-Бодьо, от чого ти приперся, в таку рань, га? 

-Подивитись в безсоромні оченята твої, леді названа сістер. Бармен сказав, що бачив тебе у... обіймах з іншопланетним Сантою, а потім той кудись тебе повів. 

-Ой же!?? - Шиплю ядовито. - А він не сказав бува, куди тобі з Вікульою піти? Бо я вас поруч понад годину не спостерігала! Навіть замовлення не зробила, вас чекала. - Змовчую про те, що наклюкалась.

Чухає макітру, піклувальник йо майо.

-Ти, цей... Ну, ми трішки загубились в часі. Там, внизу...

-Дискотека, і ви вирішили трішки відірватись! - Язвлю, перебивши. 

Дивиться на мене, язик жує. Дружбан, теж мені...

-Ви могли б повернутися по мене. - Вичитую, як має бути! - А ви залишили свої речі, ніби я ваш охоронець, чи гардеробна, і пішли... - замовкаю. Бо з дверей осторонь виходе Паріс. 

Міняю міміку з кобри на ввічливу принцесу – сподіваюся, роки театрального даремно не пройшли і я зовні сама святиня. 

-Дякую вам, Богдане Степановичу, за ваше хвилювання. Сьогодні вас, більше, не затримую. 

Бодя – сам шок.

 Та ну його! 

Мій бездоганець Санто-Аполлон зупиняється поруч, простягаючи мені жіночу сумочку. 

А, я й забулася про неї! Свою забрала, а Вікуліну...

-Дякую. - Беру з його рук і повертаю шокованому Бодьо. Вікуля якраз теж підходить, тулиться до свого... обранця! Друзі!, дідько б вас вхопив! Зла на них не вистачає!.. 

Але тримаю посмішку. Рівну. Майже вдячну. 

Бодя буравить поглядом мене ще мить, одну, другу... А потім відступає. Обіймає свою кохану і повертає до своїх покоїв.

-Іs everything ok?  (Все добре?) - Запитує мене Аполлон. 

Але я, чомусь, відчуваю провину. Перед Бодьою. Бо ж... якби не ті коктейлі... 

-Yes. - Відповідаю. Але сама вже тієї впевненості не відчуваю...