12

З-під вій спостерігаю, як він дає крупну купюру чайових дівчині в формі і та йде, залишивши велику тацю з їжею на столику. 

Я не можу собі дозволити залишитися. Совість гризе настільки, що ладна крізь землю провалитися! 

Та тільки-но він відходить від дверей, я все таки підводжуся.

-Я.. маю йти. Мене досі друзі, мабуть вже... - Запинаюся вмить й замовкаю. Зовсім. Бо сильна чоловіча рука перегороджує мені шлях просто перед носом! І тепер мій зір – в його ідеальний біцепс.

О, Зевс всемогутній! Таку ручище я бачила тільки в кіно та й те, у чоловіків постарше віком. Ну, хіба що у брата ще. Схожий.

Нервово зволожую пересохші губи.

-Залишся. будь. ласка! -  Його інша рука лягає на мою талію, і мене наскрізь, що струмом, пробиває від цього дотику!

О, оперний кардибалет! Внутрішня Я не хоче слухати жодні настанови зовнішньої. Не той випадок.  Їй хочеться в ручища цього Аполлона й вона керує всім тілом, всупереч здоровому глузду, піддаючись цьому... ідеально виліпленому створінню. 

- Якщо потрібен душ... - Він жестом вказує в потрібну сторону. - ... Там.  Можеш ззакрится зсередини, якщо тобі так буде комфортно. Светр і шубу отримаєш після.

О, мамо рідна! Та я навіть сперечатися не маю сил. Та ще й на такі вагомі аргументи.

 Кивнувши, мовчи повертаюся туди, куди послав – до ванної кімнати.

Душ таки примаю. Швидко. Попередньо, щоправда, простоявши довгу хвилину біля рукомийника. Прохолодна вода живить тіло. Аромат шампуні майше не відчуваю, але він, як спасіння. Нова зубна щітка та м'який м'ятний смак зубної пасти полегшують дихання. Загалом, 10хвилин цих загальних вранішніх процедур мене майже приводять в норму. Ще б шлунок не брикався, взагалі життя б казкою здалося.

Паріс зустрічає мене стоячи в міжкімнатних дверях. Підходе неспішно, сміливо. Що хижак, коли здобич наздогнав. М'яко, але владним рухом спрямовує мене назад в крісло.

Здається мені, що тут вже все вирішили за мене і моє слово нічого не варте.

Він наливає у склянку мінералку і кладе поруч з ароматним курячим бульйоном, ще гарячим.

-Спробуй. - Вказує пальцем. - Моя мама впевнена, що це допомагає. І я також рекомендую. Ця страва має допомогти твоєму стану зараз.

Умгу, огризаюся подумки. Мені вже й дрин не допоможе. Як то кажуть "горбатого землиця вправить"...

Беру до рук ложку. І тут мені стає смішно.

 Ліно, твою ж Елену, тебе супчиком вперше годує не мама! І навіть не бра-то-ва! А сам Паріс – англієць! Ледь не син Пріама! Ги,ги... Чи, все таки, француз, зі своєю бездоганною англійською?

Невинно здіймаю очі. Мало не сміючись, по сільському, дую в ложку з гарячою юшкою, роблячи висновки, що на француза він категорично не схожий. Рисами обличчя не вдався. Англієць, до ворожки не ходи!

Мені, дедалі цікавіше стає який він у житті, коли усмішка цілий ранок не сходить з його звабливого обличчя? Теж такий веселий та безтурботний? Владний та харизматичний, впевнений та з шармом...

Мимовільно затримуюсь зором на його дужому передпліччі, де дракон. Ох, яке тіло... Мої чутьєві чуття знову загострилися, від чого вже навіть картаю себе, що вночі заснула.

А я, все таки, не проти прогуляти з ним цей день!

-Я о 10:00 маю зустрітися з другом. Складеш мені компанію? - Звертається до мене, ловлячи мій погляд.

-Я... не впевнена. - Натякаю на самопочуття.

-Бульйон. - Нагадує словом і зором, а сам бере круасан.

Їм. А думка зрадливою шпилькою шпилить: пан пригощає.

Вже й сама не стримуюся в усмішці...

-Ти зупинилася в готелі? - Запитує, а я киваю у відповідь, не відриваючись від справді смачної страви. Навіть шмат багета беру, їсти захотілося страшне! - Тут недалеко є ресторан української кухні. Відвідаємо? По обіді.

Завмираю лише на мить, щоб зрозуміти себе і дати чесну відповідь. Але він випереджає:

-Відмова не приймається. Мені просто цікава твоя компанія. Якщо сумнічаєшся в мені чи...

Мотаю головою.

-Я не сумніваюся. В тобі. Я... просто маю сумнів щодо своєї здатності ходити рівно. 

-О, sorri.  - Підіймає руку, як при здачі в полон. Розпливається в широкій усмішці, оголивши ідеально рівні білі зуби.

 Точно Аполлон, хай йому грець. А, ні – зухвалий Паріс! Хоча суть діла не міняє – красень, одним словом. Шкода, що я не прекрасна Елена і завойовувати мене, як показує практика, уже не потрібно.

 ‐ В такому випадку, візьмемо таксі. - Не запитує і навіть не вмовляє – озвучує, як факт!

Добре, що не колісницю, відмічаю подумки, але не вслух.

-Я замовлю нам авто.  На 8:30, думаю, підійде.

Та я не встигаю мислити за ходом його думок!

-Кажи адресу готелю де ти зупинилася. - Його командний тон навіть тішить моє его - відпиратися не потрібно.

Озвучую адресу готелю. А потім, одразу, постерігаю, як його брови повзуть вверх, а рука прибирає ґаджет від вуха...