7

Віктор підіймається з місця, бачу це краєм зору. А ще бачу, як до вихода суне той тип, що пригощав її коктейлем. Затримуюсь рівно на секунду, аби не перетнутися з останнім.

-What about the girl? (Що з дівчиною?) - Запитує українець підійшовши впритул.

-Не знаю, що з нею, - переходжу на українську, - але знаю її. Заочно. В Україні перетиналися.

-Мені погано... - бурчить в мою шию Снігурка.

-Ти тут сама? - Запитую її.

Мовчанка. Лише потуги на виверження.

-Їй явно щось підсипали у напій, бо від коктейлю падати з ніг... - Хитаю головою. І повертаю до вбиральні.

О, свідком такого я ще не був з жодною представницею прекрасної статі! Але залишитися осторонь не міг...

Після 15хвилинного відлучення від компанії друзів, повертаюся до гурту вже з нею. Снігурка хилиться на мене і її тихе бурмотіння "хочу додому" викликає в мені співчуття. Здається, моїй новій знайомій потрібен сон і спокій.  

Кидаю погляди в зал. Не бачу геть нікого, хто міг би скидатися на її знайомих. Сумочка так і висить на барному стільці, а ще шубка з хустиною. А просто на сидінні його – сніжним горбиком светр.

Прощаюся з Марі та веселою юрбою, підхоплюючи Снігурку під руку. 

Прямую до виходу. Міцно підтримуючи однією рукою свою компаньйоншу за стан, зупиняюся біля стільця, з якого забираю її шубку. О, тут дві сумочки!?! 

Ще раз роззираюся по сторонах. От де й кого шукати!? Що за друзі у цієї мавки, що ось уже понад пів години, відколи вона зі мною, їх не має поряд? 

Злюся. Забираю обидва аксесуара. Хустина, светр. 

-Давай її в авто. 

-Авто? - Зупиняюся в дверях, озираючись на Віктора через плече. 

Хвилювання за неї геть збило мене з пантелику!

Йдемо до арендованої ним автівки. Снігурка очей зовсім не розплющує, а ноги ще гірше плентає за собою.

Підхоплюю на руки. Погляди навколишнього люду мене мало турбують... Жандармів поряд не має, а якби й були... впевнений, їм таке не в дивину.

Віктор допомагає всістися нам обом в салон універсала.

-Вона хоч дихає?

-Що??? - Його питання взагалі рве мої канатні нерви! 

Нахиляюся, аби відчути її поверхневе дихання. Пульс... як в полохливого зайченяти!..

-Так. - Відказую йому нервово. - Давай до мене в готель. 

-До тебе в готель!?? - Дивується. 

-Точніше, готель батька, а я там, в номері... - Щось моя українська зараз безладна!..

-Може в госпіталь?

-Ні. Вона явно не вживала б навмисне жодні препарати. Не схожа на таку. А там... Не потрібно, одним словом.

Це тип. От той тип їй щось підсипав. Впевнений. Чомусь. 

-Поїхали, друже! - Прошу Віктора і той рушає.

Їй просто потрібно було б промити шлунок і давати багато пити. Але... я ризиковий.

З адміністрацією готелю проблем не виникло. Та, якщо бути відвертим, вони взагалі не звернули увагу на мене з дівчиною, яка ледь перебирала ногами, повисши на моїй шиї. Отже, персонал, тут, частенько таке бачить.

Біля номеру спираю спиною її до стінки, а вона... нахабниця! Всміхаюся цій бешкетниці, бо ніби трішки оклималася – лізе роздягати мене. В'ялими рухами намагається стягнути пальто з моїх плечей. 

-Oh, mу Santa!.. Where is your white beard?.. (Ох, мій Санто... А де твоя біла борода?) 

А у неї гарна англійська. І почуття гумору.

-Here, hold it. (Ось, тримай.) - Витягую інвентар з кишені штанів і даю їй, аби залишила мене у спокої.

 Ключ-пластик не пойми де!.. А, в пальто в середнім! Постійно забуваю про ту кишеню...

В номері підхоплюю її на плече й несу в ліжко – так швидше. 

І що я чую:

-Юхууу! Як на кар-уселі для дорослих! - Вона ще й дразниться!? 

О, ця красуня піднімає мій светр, оголюючи всю спину. Mу God, де таких дівчат виготовляють?! 

Моя посмішка стає ширша, а сміх таки виривається з грудей. Я в шоці! І з себе також!..  А я ж, ще ввечері обіцяв францужинкам, що ніч буде їхня! 

-Ох, нащо мені таке нещастя!? - Сміюся з ситуації. 

Як би сказала моя мама: і сміх, і гріх...

Кладу її, як фарфорову ляльку, на ліжко пластма, а сам хутко беруся роззувати цю мадам, поки не піднялася з лежачої пози і не розділа мене першого. Я так розумію, в україні це швидко відбувається...

Але вона піднятися і не намагається – вже сопе. 

Фух!.. Так, варто подумати де мені спати, бо номер не люкс. 

Та поки я озираюся, мене різко хапають за руку! В ліжко! 

Не те щоб я проти! Просто, не певен, що це гарна думка. 

-Mу Santa! (Мій Санто!)

-Oh no! (О, ні!) - Намагаюсь мислити по дорослому, і навіть відмовити п'яній діві!

-Oh yes! - Стогне, шарпаючи мене за рукав светра! 

 Нічого собі сила у дівчинки!

-Snow-maiden, you still haven't told me your name? (Снігурко, ти так і не сказала мені свого імені?)

-Ммм? Mу name? Ангел. (Ммм? Моє ім'я? Ангел.)  - Вона замовкає обійнявши мою шию обома руками. 

-Good, Angel. (Добре, Ангеле.) - Бубню під ніс. - Це є добре. Це є дуже добре...

Спить. 

Всміхаюся сам до себе – оце я попав! А головне в надійні руки!.. Як у клешні!  

О, ні! Краще б я не сміявся! Ця дівчина дуже чуттєво спить! 

Зараз вона прибрала руки від мене, але розстібає ґудзик своїх джинсів і... знімає їх разом із..!

Oh, my God! Краще б я цього не бачив! Мій чоловічок не витримає! 

Підіймаюся ривком і йду в душ!

 Все! Це занадто!..