5

-Батьку, я не можу бути для тебе постійним послом! - В сім'ї, в присутності мами, ми завжди розмовляємо українською. Це правило навіть перегляду не підлягає, не те що обговоренню його.

-Я... розумію твою впертість, ...відмову, ...бажання до самостійності. Але це обговоренню, поки що, не підлягає. Сину мій. 

-Краватка не тисне? 

Дивлюсь на вправні руки своєї матері, яка щойно затягнула йому деталь з гардеробу на шиї, і диву дивуюсь: невже вона так сильно його кохає?! Ця жінка щоранку готує йому сніданок, – все моє свідоме життя! – улюблену яєшню з пармезаном та томатами. А він відбувається лише чмоканням її у скроню! Інколи, в губи. Хіба таке буває???

Моя коханка з мене мотуззя в'є: щоранку – каву в ліжко, щовечір – грубий с**с, і кожен weekend коштовні! подарунки.  

Слідкую мовчки за любим батьком, поки той неквапом підходить до столу й бере свою каву до рук.

-Мамо! Він користується нами! - Тицяю пальцем предкові в плече. Той – пирхає напоєм та сміхом, коли я намагаюся тримати грізний вираз обличчя! А мати просто сміється! Вона – сміється!.. І цілує!!!, його, в щетину! 

-Я задихаюся від образи! - Кажу вголос. Як дівчинка сплітаю руки на грудях й відвертаюся від них до вікна. 

- Я просто твій менеджер, а ти мене в дипломати записав. - Зиркаю через плече обурено.

- Бо ти володієш мовою і знаєшся на людях... Ця угода має бути підписана на наших умовах, сину. А отже... ти – летиш. 

-Як ти тільки працюєш з людьми, якщо ти їм не довіряєш!? 

-Я не бачу в них того, що є в тобі. Хватка, азарт, хіть грошей. Їх влаштовує їхнє життя. Вони не зацікавлені угодами, бо їх 1% це не твої 20%! Сину мій, ти можеш, звісно не полетіти, але тоді... мільйони пройдуть повз наше плече.

-Ти вмієш вмовити. - Здаюся. На милість предку. - О котрій літак?

-Завтра о 18:00. 

-Умгу. А зустріч сьомого о 12:00!?

-Так. Можеш затриматись надовше, якщо забажаєш. 

-Але чекаєш ти мене із результатом!

-Так. З підписаним контрактом... - Він дістає тетку з паперами зі свого портфеля. - Друкована довіреність і все, що потрібно для угоди на наших умовах. 

Мотаю головою, як дитя. Ох, як я не хочу в ту Францію пертись!..

По завершені розмови з предком дістаю з кишені телефон. Набираю Джона. Домовляюсь про зустріч в барі спортзала через годину, та сам спускаюсь в зал майже одразу по дзвінку. Лише переодягнувшись.

Бігову доріжку налаштовую на 10км/год. Побіг...

-So, you won't be expected at the party... (Отже, тебе на вечірці не чекати...) - Джон біжить поряд.

-Yes... (Так...) - Розповідаю все, що можна розповісти. Прошу вибачення за відсутність своєї кандидатури на його дні народженні, а по завершенні тренувань віддаю приготовлений другу подарунок.

Ми прощаємося з ним на три доби. Сподіваюся, що лише на три...

Франція. 

Номер готелю заброньований мною особисто ще вчора. Навмисне обирав найближчий до батькової філії. 

Тут тільки натяк на контору, навіть не повноцінний офіс. Так, юридична адреса приміщення, де можна проводити зустрічі з акціонерами. Але сьогоднішній тип не акціонер і навіть не спонсор, він - кістка в горлі!, як кажуть в Україні.

Ох... Як же мені набридло бути мисливцем на гроші! А точніше, вдавати його! Чи, може, я дійсно таким вродився, як каже мама? 

Мимоволі згадую шкільні роки...

У першому класі я замутив бізнес – пропонував сусідам вигулювати їхніх домашніх улюбленців. Тоді я вперше відчув "смак грошей". На третьому році навчання в молодшій школі,  розв'язував задачки ровесникам за гроші, за що від мами отримував прочуханки, бо вона у свою чергу отримувала її від директорки навчального закладу.

My God, я кожен рік щось придумував щоб підзаробити, бо не хотів, аби батько так багато працював!

Хоч ми ніколи бідно не жили, а батько постійно давав мені кошти на дрібні забаганки. Я мав все! Однак, мати власний капітал для мене було важливо. Наша сім'я рідко де відпочивала, бо мама без батька не хотіла десь їхати, а той, майже жив в офісі. А все для нашого блага...

Дзенькіт айфона в кишені забирає мою увагу.

-Yes? 

Мері телефонує. 

Вона в Парижі!? Це міняє мій настрій! Домовляюся завтра зустрітися з нею і її друзями у барі.

 Здається, ця поїздка не така вже й конфіденціальна...