4

САНТА

-Пар! 

-Yes? (Так?) - Озираюся на Вову. Він заглядає під капот свого авто, але одразу закриває його двома пальцями – боїться забруднитися.

Сміюся у "дідові вуса".

-Піднімайся на 8 поверх! Там тебе зустрічатимуть. А я автівку віджену далі. - Киває в сторону паркінгу. 

Ох... 

Не надто мені хочеться йти без нього, та ще й у незнайому мені квартиру, компанію товпи, де гості вже напевне знають про мене, як іноземця. А ще й у образі старого бороданя – діда Мороза, з якимось довбаним мішком на плечі, в якому коробки більші за те, що ми у них купили. А все Во-ва! Він придумав поїхати на вечірку до своєї дівчини, а мене не хотів залишати самого! От тобі: одяг мене, поверх пальто, у червоний халат, щоб я був казьковим героєм... Зі своєї шафи дістав червону шапку, як у Санти, тільки з білобрисим штучним чубом спереду, і нитку з бородою, добре, що короткою... Щетина моя йому не підійшла! Ще й ці бісові окуляри!.. 

За що тільки я на це погодився!? Відповідь: на увагу незнайомих, мені, краль, як каже Вова.

Підіймаюся повільно, навмисне сходами, аби він встиг наздогнати мене. Чую гамір: дівчачий сміх значно ближче поверхом, і чоловічі голоси. 

О, Вова встиг, дякувати Богу!

Ступаю тихо. Щоб налякати. Якщо вже в образі старого ідола... 

Але раптово летить на мене з п'ятого міжквартирного майданчика довгонога німфа-українка! Снігурка, ма..! Без сукні лишень! Ну, тобто одягнена!, – чорні штани, біла шовкова сорочка, але на її шиї блакитна серпантинова об'ємна гірлянда, тож: Snow-maiden! ( Снігурка! )

Хапаюся за перило, аби спинити її падіння собою.

Oh, I wish I hadn't seen this!!! (О, краще б я цього не бачив!!!)

Вона так махнула руками, що її верхній ґудзик відлетів від сорочки, в той час, коли я підставив їй себе!

 Так, я її спинив грудьми! Як військо хана під час битви в полі. 

- Oh, my God!   (О, мій Боже!) -  Her nipple is looking at me! And I'm looking at it!   ( Її с***к дивиться на мене! А я на нього!) 

Ковтаю слину.

- Are you all right? (Ти впорядку?) - Я навіть не зрозумів, що питання поставив англійською! 

Її темно-бурштинові очі... Це щось! Я таких ще не бачив!!! 

Та коли відповів мені її брат, то змекитував, що ці люди не з тієї компанії, до якої ми йдемо. 

І, попри це неподобство... Я б залюбки поспілкувався з цією красунею. 

Hmm... Snow-maiden!..

Видихаю в спину братові, котрий повів її в квартиру, і сам, з притаманною лише старому дідові важкістю, плентаю сходами вище...

Ох!..

Вечір наш довгий і нудний... Чотири дівчини і нас, чоловіків, п'ятеро... 

Дивлюсь, що двоє краль заглядаються на мене, замість своїх обраних, і почуваюся зайвим. Це... щось!  

По перше: Вони зовсім не спілкуються англійською!!! Вова за перекладача між нами. Зате погляди... Це було по друге.

 Demn it!..  This isn't what love is supposed to look like!   (Чорт!.. Так не повинно бути між закоханими!)

 Треба було не погоджуватися на вмовляння Вови...

-Buddy, I'm going for a walk. Make sure no one follows me.   (Друже, я пройдуся. Зроби так, щоб за мною ніхто не йшов.) - Кажу йому, підводячись зі стільця. 

Він киває.

-З вашого дозволу. - Звертаюся до загального люду українською. Цю фразу навмисне кажу ламано, щоб не діставали проханнями до розмов. І йду.

Зходжу східцями до 5поверху. 

Цікаво, це Її квартира? Чи брата? Дивно було б, якби я зараз постукав і мені відчинили. Як не як, а перша година ночі. 

Минаю двері, спускаюсь нижче. 

Виходжу на вулицю. 

Дрібні легкі сніжинки кружляють над головою, як у маминих казках про Україну. Тонкий наст хрустить під ногами, щойно ступив на нього.

 Пройшовся вздовж вікон. 

Як малий бешкетник, от так і я зараз, заглядаю у шибки, ніби там якраз і маю побачити його: от те різдвяне українське диво – справжнього діда Мауса. Ох, тобто, Мороза! 

My God! Це так... зворушує! Це, мабудь, чудно виглядить: двометровий 30річний чоловік загляда у вікна житлової багатоповерхівки у новорічну, для українців, ніч...

Але його не має... 

-Мамо, мамо... - Зітхаю дитячим згадкам. - Дітям багато казок на ніч шкідливо для їх повноліття! - Повертаю назад... 

Здіймаю очі до зіркового неба – чарівно! Тут, за Києвом, зорі набагато яскравіші, а чумацький шлях значно чіткіший, глибокий... Справді, ніби сіллю всипаний. 

Сідаю на лавку. Морозець ніжно пощіпує моє обличчя. Хм, ніби знайомиться дотиком. 

Всміхаюсь. Тут якесь все інше. Навіть повітря насичене справжністю! Енергією життя!

Але думки, ніби ненароком, повертають мене додому. До звичного мені буденності...

Наче й не хочеться, а наче і скучив..? Дивно якось.

Зітхаю. Сумно мені.

Завтра на Польщу на автомобілі, а там прямий літак в Англію. Відпочинок в Україні завершився в столичній багатоповерхівці. Гарно погуляли з Вовою... Ніби й морально відпочив..? Навіть сьогодні вдень. До початку завершення holidays...

Вітаю Вас, любі мої читачі, під новою історією про Санта-Клауса англійця та Снігурку українку!)) Сподіваюся вам прийдеться книга до смаку!?)

Залишайте свої враження та сподівання коментарем під книгою) Буду неймовірно вдячна! Та не залишу вас без відповіді!❤️❤️❤️

❤️Миру вам, та спокою!❤️