1

-Ліно, візьми, будь ласка, склянки під сік. Я візьму печеню. - Дружина брата дістає з духової шафи курку зі шматочками батату. 

Вдихаю ці аромати... ммм! Як Максиму пощастило! Їсти щодня таку смакоту!.. Ох!..

-Таліно, а Макс скоро буде? - Щіпаю запечену золотисту скоринку апетитного бролера.

-З хвилини на хвилину. Обережно, гаряча. - Усміхається, але не забирає.

-М'ясце... ом-м-м... смакотіща!

-Мамо, мамо! А тітка Ліна залишиться в нас на ніч? - Мала бідося біжить з вітальні прямо мені в руки, які я невстигаю витерти від смакоти. Обіймаю її. 

-Привіт, шило... Ай, задавиш своїми міцними обіймами і тоді мамі з татом доведеттся замітати сліди... - Вона звісно ж, не розуміє мого натяку відпустити, але Таліна любляче, терпеливо просить малечу послабити хватку.

-Дякую. - Вирівнююсь, беручи малу бестію на руки та вручаю склянку. - Ходімо-но, матусі допоможемо. 

-Ходімо. - Соня по дорослому зітхає, поки я несу її до вітальні, де стіл майже накритий. Варенички, салатики, голубці від Тещі Макса, ммм... - А Бодя з Вікою, тихо користуються моментом, прилипнувши вустами один до одного. Майже, як тато з мамою, коли думають, що я їх не бачу.

Ми, з Таліною, пирхаємо сміхом, а мала біда корчить розумний вираз обличчя. 

-Вся в мене. - Коментую регочучи.

-Сонечко, дорослі теж хочуть обійм й поцілунків, але це не значить, що цілувати можна кожного! - Беруся розтлумачувати, поки вона не придумала собі зайвого, заодно нишком Бадьо з Вікою погрожую кулаком. Це ж придумали у малечі за спиною чмоки справляти? Теж мені хрещені.

-А Андрій з Олександрою будуть? - Запитую Таліну розставляючи склянки. Не надто вже та парочка мені подобається. Він - її колишній, вона - колишня колега... таке собі поєднання розбитих сердець, які прагнуть набитися в друзі.

-Ні. - Бачу, що Таліні не надто до вподоби моє запитання, але подальша її відповідь навіть трохи дивує: - Я сказала, що ми святкуємо у батьків.

-Ха! І правильно! Хай ліплять своє, а сюди дзьоба не сунуть! Правильно, Сонечко? - Хоч малеча не в темі, та підтакує вправно.

Клацання замка вхідних дверей найбільше привертає увагу Соні. 

Та вона на всю квартиру оголошує прихід батька!

-Тато прийшоооов! - Біжить тому на зустріч.

-Оу, ну, нарешті! - Займаю місце за столом. - Можна й курочку поїсти. 

-Га-га-га! А Ліні аби попоїсти! 

-Бодя, не пали контору. Нам до дому вже не світить, завтра літак! Попоїсти треба щільно, щоб у небі не хотілося. - Тицяю пальцем в верх, давлячись сміхом. Хоча сміються всі.

Макс, як завжди – веселий, усміхнений, зі своїм Сонечком на руках, обіймає Таліну цілуючи в скроню. Ех... Тихо заздрю. Але щиро радію за них обох, бо моя братова виявилась не просто вірною йому, а й гарною матір'ю і господинею. Я так не вмію. Мабуть. У всякому разі, ще не зустріла, як каже Макс, свого Бадьо, щоб хотіти бути для нього всім... Та, якось і не дуже хочеться... Ну, хіба що трішечки, заради поцілунків. Можливо...

Свято проходить яскраво: сміх, гамір, сік, трохи червоного для настрою і подарунки. Під кінець вечора, ближче до 23.00 імітуємо зустріч нового року для Софії. ( Ну, досить вже дорослих вартувати, маленькій бідосі потрібно спати! ) Вона випиває свій яблучний, загадуючи у склянку бажання:

-Щоб Санта-Клаус подарував мені братика. - І випиває його до дна!

-Ооо! - Підтримую дитя: тикаю пальцем у Макса. - От так, деді! 

-Один деді тут не справиться. Потрібна допомога мами. 

Ми заходимося сміхом, поки Таліна вправно ховає погляд. 

Ой, чую я носом, що братика Соня не спроста замовила. Але Таліна озвучує те, про що, впевнена, ми всі, мовчки подумали – вона вагітна! 

Вітаємо оплесками і юлюлюканням! 

-Бодя, треба шукати ще одного хрещеного! - Це я до Бодьо.

-Ага! І хрещену! - А це Віка.

-А краще одразу обох! Саші з Гандреєм поруч не стояти! - А це знову я. Навіть не хвилююся за конспіраторство від Талі.

-Ох і пощастило ж тобі, бразе! - Штрикаю словом, поки братова пішла малу розумаху вкладати. - Спершу нянька, потім наслідник, ха! 

Сміємося не довго, бо стрілки вже й до півночі підходять. 

Макс знову наповнює келихи. Таліна, щойно причинила двері в дитячу.

-Ну, що? За Новий рік!? - Тихо дзвенить щастям брат.

-За новий! - Таліна шелестить шепотом.

-Е... стоп! А бажання? - Зиркаю на всіх почергово. - Мені не 3 рочки, але я теж хочу загадати Санті бажання! А що? Дітям можна мені ні? 

-І то правда!? - Макс вмикає актора. - Так, у всіх є рівно... 60 секунд до дванадцяти!

Ото почалося! Я подумки ржу! Бодьо - щось шепоче у свій келих, Віка у склянку з компотом, Макс взагалі у пляшку пусту і закоркував! Щоб не вилетіло? Таліна закотила очі під лоба, ледь не пісню мугичучи... 

-Все! - Зупиняю безумців. - Загадала!

-І що ж ти загадала? - Ведеться Бодьо. 

-Вхопити Санту за бороду! - Вистрілює Максим. 

Мені ображатися? Тю, і не подумаю! Сміюся з усіма, торкаючи келихи друзів. Дзвін скла заповнює вітальню, а ми відвішуємо один одному новорічно-різдвяні жартівливі вітання. 

-Ну, що? Новий рік зустріли, пора і по домівках. Ліно, тебе підкинути? - Першим підводиться Бодя, той що Бодьо, за ним піднімається Віка.  

-До зірок тобі є кого підкидати! - Натякаю на Вікулю. - А я Сонечку пообіцяла тут заночувати.

-Тоді... проведете?

-А як же! - Макс підводиться.

Умм... Не хочеться щоб цей вечір закінчувався, але він таки завершується. Хоч і підіймаюся зі стільця нехотячи, та виду не подаю – радію сильно, як дитя на дорослих вечорницях. Ох...

За сміливими емоційними жартами задкую до дверей квартири, а там і за поріг. Та що сталося в один пречудовий момент, я хрін його знає, бо мій 20сантиметровий  каблук-шпилька втрачає опору і я... падаю, назадгузь, зі сходів міжквартирного майданчику. Бачу в повітрі тільки витягнуту руку Максима – він був найближче, але не зловив.