Пролог

Ммм... Ой-йой-йой!.. Моя голівонька... Нащо ж я так...

Розплющую око – біло...

-Я в раю...

-Ммм?

Що? Хто сказав "м"?

Шкода, що обидва ока не розчахлюються. Лише праве. Хоча ні, здається і ліве. Але не разом, по одинці... Ні, ще 5хвилиночок! Маю додивитися це сновидіння...

Моя правиця – над головою вказує на зірку в високому небі. Ліва рука опущена, міцно стискає жезл влади самого Зевса. Ґрунт під моїми ногами твердий, кам'янистий, хоч і без жодних виступів...

Але будильник мого айфона не дає насолодитися сновидінням – гримить дзвонами Київських церквів...

Підіймаю руку крізь біль в плечевому суглобі, заодно намагаюся підняти ліве повіко. Виходить не одразу. Але в поле зору потрапляє...

О, май ґад!.. На мене дивиться...

-Аполлон!.. - Мої зітхання почули на Олімпі! Я вдячна вам, Боги!

Білозуба усмішка мого Аполлона стає ширша, а до дідька красиві світло-сірі очі пливуть перед очима. Але встигаю мазьнути поглядом плечі – ммм... Гори м'язів у білому хітоні богів...

Ох і сон... в нім Аполлон...

Так, досить спати Ліно. Потрібно прокидатися...

Та пальці лівої руки все ще міцно стискають атрибут... 

О, ні! Це ж не те, що я думаю?... А це? Це ж... стегно?

Господи, де я!??

Так, так, так, так, Ліно! Швидко згадуй, де ти і з ким? І не смій, поки що, розплющувати очі! Хай думає, що я сплю.

В голові думки починають крутитися зі швидкістю дзиґи. Дихання збивається в момент! Руку успішно й повільно забираю з чужого тіла.

Ммм... дідько лисий! Ага!

Франція. Собор паризької Богоматері. Версальський палац. Ейфелева вежа. Бар. Бодя й Віка. Коктейль. Коктейль. А потім знову... коктейль. І... бородатий Санта.

 А... Бодя й Віка?..

Очі розчахлюю миттєво. І ціпенію. 

Той самий Аполлон... зіпершись ліктем на подушку і підперши голову долонею, дивиться на мене своїми нереально красивими, кольору чистого срібла, очима. Чорна, що смола, чуприна розпатлана. На його м'язистому передпліччі тату: чорний дракон огорнув дебелу руку своїми казковими крилами. А голий торс прикриває один кінець мого простирадла. Чи, все таки, не мого???

-Hello snow-Maiden! (Привіт Снігуронько!)

-Оh no! (о, ні)- Виривається з мене.

-Oh yes! (О, так) - Гуркотливий сміх вчорашнього Санти, сьогодні зривається з грудей Аполлона...

-Мамо, прости свою грішну доню. Я, правда, була чемною дівчинкою. Як мені здавалося... — бубоню сама собі, під ніс.

-Yes! Все так і було. - звучить з його вуст!

Цей красунчик ще і українською розмовляє?

Твою ж... Ліно!..