Розділ 20. Академія темних

Лана

Натяк Раніеля про захисний артефакт став зрозумілим майже одразу. Ледве ми пройшли на територію Академії темних, як на мені почали затримувати погляди і студенти, і викладачі, переходячи на магічний зір. І звісно, визначивши в мені світлу магиню — їхні губи стискалися, брови сходилися на переніссі, а на руках несвідомо починали формуватися різні темні плетіння. Чи свідомо…

— А скільки атак здатен витримати твій артефакт? — задумливо озираючись, намагалася тримати темп швидкої ходи Рана.

— Якщо ліміт і є, я його ні разу не досягав, — спантеличено глянув він на мене.

— Так то ти, — гмикнула я. — А у мене, схоже, вийде шикарний експеримент із визначення меж його можливостей.

Він нарешті випірнув зі своїх думок і також подивився навколо. Нахмурившись, запропонував руку, а потім ще й притягнув мене ближче.

— Потрійний захист, — прошепотіла я собі під ніс.

Якось невчасно згадалася мені реклама антиперспірантів, а у некроманта був чудовий слух.

— Ти про що?

— Артефакт, некромант і моя магія, є таке передчуття — також стане в пригоді, — перерахувала я, переступаючи поріг аудиторії, що була наполовину заповнена студентами.

Дорогою до своєрідної “викладацької арени”, обводила магзором приміщення і студентів. Всі темні, звісно, але жодного некроманта. І всі досить дорослі, певно старша група. Лавки стояли півколом, у вигляді трибун, тому я і порівняла з ареною просторе вільне місце в центрі. Ніякої дошки не було, лише стіл біля стіни. Цікаво.

— Доброго ранку, — привітався Раніель і шум стих.

Ого, магія однак! Тут було не менше двадцяти студентів, і всі як один замовкли та сіли на свої місця. Ми пройшли до столу викладача і Раніель, вказавши на мене, промовив:

— Це рея Аланія Герінд, повторюю — ГЕРІНД, — він обвів пильним поглядом кожного з них, і коли впевнився, що до них дійшло, продовжив: — вона буде допомагати мені під час проведення лекцій і практичних занять.

— І чим світла може допомогти? — пролунало із задніх рядів.

— А ти мені й скажи, Оларде: чим світла магиня може допомогти темним?

Аудиторію вкрило спантеличеним мовчанням.

— Що? Ніяких ідей?! А як щодо плетіння щитів?

— Але ж у неї світла магія!

— І що? Це якось впливає на знання плетінь і схем? Сила вливається в останню чергу, і ви це мали б знати ще з минулого навчального року. Так, Оларде?

Білявчик затих і уже зацікавленим поглядом подивився на мене. Напевно, він був у цій групі лідером, бо всі інші лише чекали на результати “переговорів”.

— І що, ви НАМ дійсно покажете нові плетіння? — недовірливо запитав він у мене, виділивши слово “нам”.

— Чому б і ні? Я щитовик, тож думаю, щось нове ви таки дізнаєтесь.

Я усміхнулася і розгорнула повне віяло щитів. Деякі з них були самостійною розробкою Аланії, тож аудиторією промайнуло злагоджене заздрісне зітхання, а їхні погляди на мене стали прихильними. Крім одного. Красива брюнетка з перших рядів, досі дивилась роздратовано, навіть розлючено. Гм.

Раніель почав лекцію про… тадададам — некрій, їхні можливості та способи знищення. Виявляється, що знищення темрявою — це так би мовити, експрес-варіант. Можна було за допомогою звичайних темних плетінь не лише вбити їх, а й полонити для подальших досліджень.

— Не розумію, — промовила та брюнетка, кокетливо заправивши пасмо волосся за вухо і мило усміхнувшись Рану, — а як же те, що некрій не утримують темні щити?

Ага… то ось де собака зарита, у пана викладача є шанувальниця.

— Щити не утримують, а плетіння Нербаха — цілком, — промовив Раніель.

І не звертаючи більше на неї уваги, розгорнув в центрі арени складне плетіння, яке мабуть приготував заздалегідь. Він пояснював як це виплести, вказуючи на початок і основні вузли, студенти занотовували, навіть чорнявка відволіклась від пропалювання мене поглядом. Через якийсь час прогудів звук горна і на цьому лекція завершилася.

Ми з Раніелем залишилися у тому ж приміщенні, очікуючи групу некромантів. І чим ближчим був початок лекції, тим більше напружувався Раніель. Я, з підозрою звузивши очі, запитала:

— Чому ти такий напружений? Тільки не кажи, що знову думаєш, що я буду поводитись зневажливо з некромантами!

— А що мені думати, Лано?! — він ривком наблизився до мене і відтіснив до столу. — Я знаю про того листа від Кірка! Ти свідомо навчила покидька плетінню, що зашкодить невинній людині, заради грошей! Що ще ти зробиш для досягнення своїх цілей, м?

Я вже майже сиділа на столі, не маючи змоги відійти. Ран сперся на нього по обидва боки від мене і нависав зверху, але я не відчувала погрози. Він вдивлявся мені в очі, намагаючись зрозуміти вчинки, які робила зовсім інша людина. Піднявши руку, провела долонею по його щоці.

— Як би я хотіла тобі все пояснити, — промовила я.

З відчаєм намагалася хоч поглядом передати, що не маю наміру шкодити йому чи будь-кому іншому. Він перевів погляд на мої губи і почав схилятися, коли поряд несміливо кашлянули. Повернувши голови на звук, ми ошелешено застигли. У проході між лавками юрмилися молоді некроманти, шоковано витріщаючись на нас.

— Як же ніяково, — прошепотіла я, прикладаючи холодні долоні до палаючих щік.

— Не переймайся, всі зроблять вигляд, що нічого не бачили. ТАК? — суворим тоном запитав він.

— Так, майстре Герінд, — одночасно відповіли голоси десятка студентів.

Ну і добре. В кінці кінців, Ран мій чоловік, що хочемо те й робимо на перервах. Лекція була на тему викидів темряви, як відчути його наближення і що робити, якщо поруч немає вільних, від живих істот, зон.

Раніель розповідав так цікаво, що навіть я заслухалася і час промайнув непомітно. В кінці лекції деякі хлопці навіть вже дивилися на мене, не ховаючи свої фіолетові очі. Я відповідала їм лише легкою усмішкою, нехай звикнуть, не все одразу.

— На сьогодні все, — промовив Ран, коли знову пролунав протяжний гудок.

Він швидко зібрав розкладені папери зі столу і гмикнув, дивлячись на те, як повільно збирають свої речі студенти. Сьогодні більше лекцій не буде, тож ми мали дочекатися поки всі вийдуть, щоб зачинити аудиторію.