Розділ 14. Лист і невірне трактування

Лана

Повернулися в гільдію ми досить швидко, спіймавши два незадоволених погляди від королівських наглядачів. Вони вже облюбували терасу однієї з таверн на площі. Ну, правильно, не все ж їм біля фонтанів тертися.

Коли зняла те благословення, не встиг Раніель стерти схему з підлоги, як почали заходити відвідувачі. Що мене здивувало — нікого з них не збентежило, що посеред зали некромант займається своєю роботою. Навпаки, з Раніелем всі з повагою в голосі віталися. Але, після ранішнього концерту, у мене ніби очі відкрилися — він дійсно не дивився нікому в очі, а люди хоч і кланялись, але напружувалися поряд з ним. Якось це було… неправильно.

В коридорі Ран пригальмував і, махнувши рукою, вигукнув:

— Дейве!

До нас підійшов чоловік років сорока, що на ходу переглядав щось в записнику.

— Доброго дня, реє Герінде, — вони кивнули один одному. — Я потрібен? Виклик?

— Ні, обіцяв реї Аланії знайомство з тобою, — вказав на мене Ран, а мені пояснив, — це той самий захисник, плетіння якого ти так хвалила.

— О! Доброго дня, — зраділа я. — Так, я бачила вашу роботу на кладовищі. Неймовірно тонка і майстерна робота.

Дейв трохи повагався перед відповіддю, приглядаючись до мене. “Перейшов на магзір”, — зрозуміла я. А він тим часом підняв брови і розгублено запитав:

— Ви світла? Е-е…

— Якщо коротко: це моя дружина рея Аланія Геранд, і з учорашнього дня вона працює зі мною, згідно з королівським законом.

— Якась маячня, хіба ні? — ще більше розгубився той, а ми з Раном одночасно гмикнули.

— Не те слово, — кивнула я. — Але, якщо вже так сталося, можна я скористаюсь нагодою і візьму у вас кілька уроків?

Дейв провів долонею по обличчю і промовив:

— Дозвольте уточнити: ви, герцогиня зі світлим даром, працюєте в гільдії некромантів і хочете взяти уроки плетіння захисних куполів у темного? Все вірно?

— Угу.

— А який у вас напрямок магії?

— Я щитовик.

— Хех, ну звісно…

Дейв уже ледве стримуючи сміх, підправив попередню версію абсурду:

— Світлий щитовик, який працює з некромантами, хоче повчитися у темного захисника?

— Саме так! — я підхопила його під руку, на яку він подивився як на гримучу змію, і потягла в свою печеру, поки не оговтався. — Я прекрасно бачила ті додаткові ланцюжки по краях плетіння, тільки не зрозуміла, на що вони налаштовані? І як взагалі вплетені в загальну структуру?

Раніель

Лана повела розгубленого Дейва в нашу приймальню, професійно забовкуючи його на цікаві для будь-якого щитовика теми, щоб не оговтався і не втік. І звісно він не встояв. Я усміхнувся, дивлячись на її черговий вибрик. Я взагалі останнім часом багато усміхаюся. За вісім років я встиг звикнути до важкої і часто не веселої роботи, та й до того — приводів для усмішок було малувато. А Лана… останніми днями, життя стало трохи веселішим. Я пройшов до входу в кабінет, але зупинився подивитися, що ж вона буде робити далі?

Вчепившись однією рукою в лікоть Дейва, іншою намагалася підтягнути стілець для відвідувачів до столу. Оскільки той був досить масивним, виглядало це досить кумедно. Я гмикнув, коли Дейв почав зацікавлено відповідати і запитувати про її вміння. А коли вона все ж всадила захисника за стіл, подала йому аркуш паперу і олівець для креслення схем, я кашлянув привертаючи увагу:

— Ключ від приймальні, — віддав їй запасний ключ, про який вчора забув. І пояснив насмішливо: — А то раптом, з такими зусиллями заманений сюди захисник, втече?

— О, ні ні, у вас стало цікаво, — заперечив Дейв, і пообіцяв цій лисиці: — Ми ще згодом і до наших алхіміків спустимся, там ще цікавіше.

Лана гордовито підняла підборіддя і подивилася на мене звисока, мовляв “З’їв?!”. І як тільки примудрилась зробити це зі своїм зростом? Вона ж мені й до підборіддя не дістає, хех.

До вечора не було коли й голови підняти, постійно обмінювався магпоштою зі своїми підлеглими. У трьох містах, як і в нас на кладовищі, було зафіксовано розрив тканини світу, тільки: що саме пройшло через їхні портали до нашого світу було невідомо. Якщо також некрії чи, не дай Милостива — сірі… скоро все стане зовсім кепсько.

Ще з декількох міст кидали запити на підмогу від гільдії: безконтрольної нежиті й агресивних сутностей ставало дедалі більше, а некромантів завжди не вистачало. Поки, на місцях, обходилися темними бойовиками, але вони не могли остаточно упокоїти чи розвіяти сутностей, лише заперти в магічних пастках до приїзду некроманта. А їх на всю Малонію залишилося близько двох сотень, не більше. Страшно уявити, що буде, коли сила темряви, дарована Милостивою, зникне з Караса. Звичний нам світ перетвориться на ще один рівень Безодні?

Прислухався, в приймальні було тихо. Час збиратися, потрібно ще поговорити з Ланою, досить відкладати. Якось цей рік потрібно прожити, можливо ми зможемо зробити його навіть приємним?

Лана щось писала у великому журналі, коли я вийшов, одягаючись на ходу.

— Готова йти додому?

— О, зараз? — вона кинула погляд у вікно. — Точно, вже темніє, а мені ще до Лайзи потрібно.

— Для чого? — поцікавився я.

— Ти забув? У нас бал на носі, а у мене немає сукні для цієї події.

— У тебе купа суконь, — обурився я. — Двадцять магкоробів у коморі, все місце зайняла.

— Там сукні світлих, Раніелю, — роздратовано махнувши однією рукою, іншою — поставила крапку в своїх записах і встала. — Все, я готова.

— Ти збираєшся піти на бал у некромантських кольорах? — спантеличено запитав її.

— Звісно, — нахмурила вона брови. — А як ти собі уявляєш, я прийду з тобою під руку, в статусі твоєї дружини, але в кольорах світлих? Це ж який прояв неповаги був би і скандал.

— На то і розрахунок, — тихо промовив я, допомогаючи їй одягнути плащ.

— Я теж так думаю, — кивнула вона.

Потім схвильовано запитала:

— Але ж ми не дамо шансу нашим недоброзичливцям виграти?

— Нашим?

Вона кивнула. Як же хочеться в це повірити.