Розділ 2. Спогади

Лана

Випірнула моя свідомість у якомусь важкому сірому тумані, і я побачила навпроти Ехру. Вона виглядала заклопотаною, ніби кудись не встигала. Побачивши мене, бабця зраділа.

— А ось і ти, нарешті! Я зовсім забула, що маю відкрити тобі спогади Аланії. Звісно не всі, лише корисні, щоб не змінити сприйняття. Деякі твої знання я відкрию і для герцогині, щоб та з голоду ноги не протягнула, не вміє ж нічого… — Ехра осудливо похитала головою. 

Потім навколо її рук з’явилося зелене сяйво, вона сплела з нього якусь павутинку і накрила нею мою голову. Ні поворушитися, ні говорити я не могла, як не намагалася. Ясно, простим смертним слово не давали. Тим часом, на її долоні з’явилася сіра руна, схожа на печатку зіткану з диму.

— А це, щоб багато не патякала, — вліпила долонею з руною мені просто в лоба і миттєво зникла разом із туманом.

Прийшла до тями я одразу, але перед моїми, ще заплющеними очима, почали метушитися різні картинки з життя попередниці. Якимись уривками, але я навіть в процесі розуміла наскільки це щедрий подарунок.

Цей світ повністю тримається на магії, і тепер я хоча б знаю принципи її роботи і як нею користуватися. У всякому випадку, я знаю те, що знала Аланія. А ще: вона також не хотіла заміж за некроманта, їй наказав батько. Вона ж, вважала Раніеля некрасивим виродком, який ще й лякає своєю силою темряви. 

“Нічого собі некрасивий! Що ж у неї за запити такі були?!” — подумки дивувалася я, переглядаючи все нові шматочки подій з минулого Аланії. Ось і перше їхнє знайомство, і… дуже некрасива сцена з істерикою, де вона кричить Раніелю, що в житті не стане спати з таким огидним монстром. “Боже, і як з такими вступними даними працювати?” — жахнулася я і відкрила очі.

— М-м-м, — простогнавши, закрила їх назад.

Просто одразу наштовхнулася поглядом на стурбований фіолетовий колір очей. Як же ж соромно.

— Я звісно не проти позбавитися нав’язаного шлюбу, але ж не так швидко, — пролунало з боку сидіння навпроти. — І довожу до твого відома: це зробив не я.

— Що саме? — я розплющила очі й сіла, відкинувшись на м’яку спинку.

— Твоя непритомність — не моя вина, — уточнив він.

— Я знаю, — зітхнула я.

Поки Раніель пронизував мене похмурим і трохи здивованим поглядом, я прокручувала подумки нову інформацію, розкладаючи її по полицях. Світ Карас — магічний і давно поділений на касти, не лише “знать-простий люд”, а й за видами магії “темна-світла”. І тепер я хоча б зрозуміла, що не так з цим шлюбом.

З покон віку, світлі одружувалися зі світлими, а темні з темними, якщо пощастить. У темних зі створенням сімей була справжня проблема — їх було мало, ще й за розподілом з Академії, вони одразу роз’їжджалися різними містами. А найгірша ситуація була якраз з некромантами, їхня магія відрізнялася: вона була не просто темною, це була магія Первісної темряви і аби-хто, навіть з темних, не підходив для створення сім’ї. Темрява просто не приймала наречену, що не підходила її носію, і постійно виривалася з-під контролю некромантів. У цьому світлі: примусовий шлюб виглядає дуже підозріло.

Народу його подали, як “надію на відродження цілісної магії”, натякаючи на те, що головні боги цього світу: подружжя якраз Милостивої з Пресвітлим. Тобто богині Первісної темряви і смерті та бога Світла і життя. Тільки забули нагадати, що для створення такої пари має бути повне, абсолютне, взаємне прийняття і кохання. Тоді в темряві з’являється частинка світла і навпаки. І тільки тоді у пари можуть народитися діти.

Я задумливо розглядала Раніеля і внутрішньо обурювалася. Судячи зі спогадів: король вирішив позбутися легковажної герцогині, яка встигла за своє недовге життя накоїти дурниць, і заодно знищити репутацію некроманта. Для чого б ще, крім наказа короля, батько Аланії втрачав би такий цінний ресурс, як незаміжня донька-красуня?

Карета раптом сіпнулася і зупинилася, вириваючи мене з чужих спогадів.

— Приїхали, — промовив Раніель.

Він почав вставати, але різко сів назад і доповнив:

— Тільки я тебе прошу, Аланіє, давай без істерик. Я сьогодні ледве стримую силу, а тут поруч немає ні кладовищ, ні хоча б відкритих місцин. Навіть до Академії далеко.

Я спочатку не зрозуміла, але мені якраз підвантажилася інформація, що коли некромант нестабільний — сила темряви може вирватися. І найкращий варіант, якщо це станеться на кладовищі чи поряд з неживими. Бо якщо серед людей, в місті… Зомбі-апокалипсис здасться веселою пригодою.

— А будуть причини для істерики? — не поспішаючи щось обіцяти, обережно запитала у нього.

— Мій маєток, який ти бачила — далеко від гільдії, а завтра, як і в подальшому, мені потрібно зранку бути там. Тому ми приїхали в мій міський будинок, який знаходиться навпроти некромантської гільдії. Він невеликий і слуг тут немає, — сказав він, напружено слідкуючи за моєю реакцією.

Я знизала плечима і заспокоїла його.

— Поки що, не бачу нічого вартого істерики.

Він піднявши брову, почекав ще трохи, і лише потім жваво зістрибнув з підніжки карети. Стояв і чекав, поки я також вийду, “не помічаючи” моїх потуг і боротьби з триксільйонами спідниць під довгою пишною сукнею.

— Та щоб тебе! — гаркнула я, стукнувшись об “місце для удару головою”. Потім все ж звернулася до Раніеля:

 — Ти не міг би допомогти мені?

— А як же: “Я в житті не торкнусь огидного носія темряви?” — їдко запитав він.

— О-о-о, ну не можна ж бути таким злопам’ятним! До того ж, в храмі ми вже навіть слиною обмінялися і нічого, не сильно ти й проти був!

— Це було необхідністю! — обурено вигукнув він.

— Зараз також необхідність! Широкі спідниці й вузькі дверцята не залишили тобі вибору, — парирувала я і протягла йому руку.

— Якось же ти зайшла туди сама, — буркотів брюнет.

Я повисла всією вагою на його руці, і таки вибралася з карети. Не граційною кішечкою правда, але вже як є.