РОЗДІЛ 14

У поле на кордоні брати Варламови приїхали за десять хвилин до призначеного часу на трьох автомобілях. Михайло разом із Іллею сиділи на задніх сидіннях «гелендвагену», а на передніх – двоє хлопців із їхньої команди. На своєму «бмв» приїхав Олексій разом із трьома бійцями, а позаду них – ще один чорний автомобіль із чотирма автоматниками на борту.

         Зупинившись, вони вийшли з позашляховиків і зайняли позиції навкруги своїх автомобілів, які використовуватимуть в якості укриття. Хто перезаряджав зброю, хто потайки молився Богу, однак усі одразу відклали свої справи, коли рівно о четвертій побачили вдалині автомобілі, що рухалися в їхній бік.

         Обличчя всіх скам’яніли, зробилися серйозними, а навкруги панувала мертва тиша, ніби сама природа готувалася до бою. Небо вкривали масивні сірі хмари, а серця так гучно калатали, що це перетворилося у своєрідну мелодію.

         Новогородська братва приїхала не як очікувалося: кортежем із десяти машин. До Варламових під’їжджали всього два японські позашляховики «мітсубісі паджеро». І перед тим, як почалась остання битва, Ілля встиг промовити коротеньке речення:

         – Покінчимо з цим тут і зараз.

         Два позашляховики майже під’їхали до колони братів Варламових, як несподівано відчинилися вікна їхніх автомобілів і звідти вилетів потужний і нищівний шквал куль. Хлопці, що стояли найближче до дороги, миттю впали мертвими на землю. Не очікували такого бійці Варламових, тож почали ховатися за своїми позашляховиками з надією вижити. Новогородські бійці вискочили з автомобілів  на ходу і знову відкрили тепер уже безперервний вогонь. Чоловіки ще не встигли оговтатися, як відчули на собі всю злобу розлючених новогородців, що мстилися за смерть Кривавої Леді. Вони не боялися смерті, а просто йшли вперед, до колони автомобілів Варламових, де й ховалися їхні вороги. Вони йшли зовсім без задніх думок, без плану, просто йшли, аби всіх розстріляти або самим розлучитися із життям.

         Олексій був першим, хто з хлопців Варламових зробив хоч якісь дії. Він висунув голову з-за переднього бампера і з пістолета розстріляв декількох новогородців. Його підтримав Ілля, потім до справи підключився Михайло, і вони разом поклали ще двох бійців, що рушили на них.

         Після смерті чотирьох друзів, ті, що залишилися в живих із новогородської банди, зайняли оборонні позиції. Вони також ховалися від пострілів за своїми автомобілями, потім на мить виходили з укриття, відкривали вогонь у відповідь і знову ховалися. Опозиційна війна між ними тривала недовго, допоки хлопці братів Варламових не застрелили ще одного бойовика. Натхненні цим хлопці повірили у свій тріумф та неминучу перемогу, тож декілька з них на чолі з розохоченим Іллею, який уже поклав двох, рушили до позашляховиків новогородців.

         Під час наступного виходу з укриття, один із трьох новогородських стрільців, що залишилися у живих, перед своєю смертю встиг розстріляти всіх, хто на них наступав, окрім Іллі. Варламов Старший помстився кров’ю за смерть своїх товаришів. Він кричав від люті та ненависті, адже зрозумів свою помилку – треба було тримати дистанцію. Один із двох новогородців висунувся з укриття і відкрив прицільний вогонь зі свого автомату по Іллі. Зрешечене не одним десятком куль, масивне тіло Іллі повалилося на землю і впало у калюжу власної крові, але незважаючи на всі ці розбірки та останні пригоди, вираз на його обличчі був щасливим – нарешті він звільнився від того жалюгідного життя, яке окрім смертей, обману, підлості та крадіжки, не принесло нічого доброго в цей світ.

         На очах у Олексія помер Ілля, тож він навів свій пістолет на вбивцю, ретельно прицілився і відправив останню кулю зі свого магазину тому стрільцю в ліве око. Поки він в укритті перезаряджався, усіх бійців Варламових вбили. Залишився лише він та Михайло, які ховалися за різними автомобілями. Останній із новогородського загону стрільців не давав їм можливості вийти з укриття та поцілити його, адже весь час відкривав вогонь, коли бачив хоч якісь рухи за автомобілями.

         Михайло вкотре дякував Олексію за все, що він для них робив і сказав, що той даремно відмовився від його вчорашньої пропозиції полетіти до Франції, але його заступник не погодився з ним, сказав, що зі всіма проблемами вони впораються і відплатять новогородцям за все.

         Ентузіазм Олексія заряджав Михайла, але з досвіду він знав, що все вже не буде так добре, як було раніше. Ілля мертвий, бізнес-імперію знищено, абсолютно всіх хлопців, які були у розпорядженні Варламових, сьогодні було розстріляно, а на підготовку нових потрібен час – він не сумнівався, що вони відправили сюди лише одну з багатьох своїх ударних груп, тому у випадку, якщо їм вдасться звідси вибратися живими, Михайло кине все, сяде в машину і поїде, поки не буде пізно.

         – Михайле Степановичу! – крикнув до нього Олексій. – Ми зараз покінчимо з тим нещасним стрільцем.

         – І як ти пропонуєш це зробити? У нього така реакція, ніби він до цього не один десяток людей на війні поклав.

         – Реакція, не реакція, яка різниця, якщо я його відволікаю, а ви в нього стріляєте.

         – Ти з глузду з’їхав! Олексію, ти мені дорогий як брат і… Та ні, ти і є мій брат, я не можу використати тебе як розмінну монету в цій грі!

         – Іншого виходу в нас немає. То що ви згодні?

         Михайло подивився в ці благородні очі і побачив там тільки щирий намір врятувати свого боса. Тоді, у дев’яносто шостому році, він навіть не підозрював, на яку вірність та відданість своєму господарю здатен той молодий парубок, який проколов шини на його автомобілі. Та навіть зараз він не надто вірив у те, що це відбувається насправді. Цей хлопець готовий покласти своє життя, аби врятувати його.