РОЗДІЛ 13

Наступного ранку майор Герасимов особисто керував своєю «волгою» і їхав у напрямку районного відділку міліції. Сьогодні за кермом сидів саме він, оскільки минулого вечора розсварився зі своїми трьома підлеглими. Він навіть уліпив усім трьом догану, накричав на них, із голови до п’ят обсипав кожного нецензурною лексикою і пригрозив, якщо вони не кинуть ту свою самодіяльність і не доведуть провину Михайла, Іллі, Геннадія Леонідовича та підполковника Макарченка (цей вульгарний чоловічок зробив усе так, що до нього не підкопаєшся), а також якщо не доведуть їхню причетність до безладу, що коїться у цьому містечку; він пообіцяв, він поклявся, що у випадку недотримання цими хлопцями його наказу, він не просто зітре їх у порошок… Він зробить їм так боляче, що вони все життя жалкуватимуть, що насмілилися піти проти його волі. Повертаючись додому, до своїх родин, і не важливо до дружини, дітей, чи просто до батьків, вони побачать, як ті лежать мертві у калюжах власної крові. Як на їхніх тілах красується безліч ножових поранень або десятки отворів від куль. А якщо вони посміють десь про це обмовитися, то й на них чекатиме розплата.

         Якщо ці юні нахаби не посміють кинути своє розслідування, результати якого аж ніяк не влаштовують пана Антона, то він влаштує хлопцям усе, що пообіцяв. Його друзі з Новогородську зможуть дістатися куди завгодно і до кого завгодно, тож краще з майором Герасимовим не сваритися, інакше можна дуже сильно про це пожалкувати.

         Учора після жорсткої розмови зі своїми хлопцями товариш майор пішов у найдорожчий кабак у місті – саме тут частенько місцева еліта зустрічається із братами Варламовими. Він так сильно напився, що зранку ледь піднявся з ліжка. А святкував він майбутню перемогу Кривавої Леді над Михайлом та Іллею.

         – Швидше б це сталося… – промовляв він учора за келихом пива.

         Він так про це мріяв, що не міг дочекатися, адже добре знав, що Кривава Леді по стінці розмаже якихось там дрібних зарозумілих хуліганів, що корчать із себе коронованих авторитетів. Тим паче, як тільки вона зайде на цю територію і він доведе причетність Макарченка Володимира Сергійовича до корупційних схем – хоч як би це не було складно зробити – з області прийде наказ, що саме майор Герасимов, який уже на той момент буде підполковником, стане очільником Лісиньського районного відділку міліції. Кривава Леді про все подбає, і він разом із нею зможе тут таких справ наробити, що й уявити собі неможливо. А область навіть і лізти сюди не буде, адже Королева має великий дар і природний талант умовляти.

         Але ранок разом із чималим похміллям приніс ще й погані новини. Йому подзвонили на мобільний телефон із російського номера і повідомили, що Кривава Леді мертва. Тоді ще сонний Антон миттю прокинувся і ледь не впустив телефон із рук. Він попросив повторити, щоб з’ясувати, чи правильно він усе зрозумів, але чоловічий голос на тому боці слухавки лише сказав: «Вам не почулося і ви все правильно зрозуміли» і поклав слухавку.

         Приголомшений Антон ще з десять хвилин сидів на місці і дивився в одну точку. Він повірити не міг, що ці Варламови посміють зробити такий нахабний крок. Майор Герасимов геть не сумнівався, що на сьогоднішній вечірній стрілці новогородці помстяться за свою Королеву, а потім зітруть з лиця Землі всіх, хто колись співпрацював із братами Варламовими.

         Ледь не засинаючи за кермом, але перевищуючи всі обмеження швидкості, білосніжна «волга» майора неслася вулицями міста. Він поспішав у відділок, щоб швидше повиписувати ордери на арешти братів Варламових – на випадок, якщо хтось із них залишиться живим, щоб можна було хоча б затримати Геннадія Леонідовича, Олексія Ігоровича, Володимира Конюха, усіх їхніх бійців, а також, хоч і притягнуто за вуха, але й підполковника Макарченка.

         Словом, плани майора Герасимова на сьогоднішній день просто грандіозні. Він підготує все для того, щоб, якщо його новогородські друзі не розберуться із Варламовими самостійно, він їх усіх затримає, дочекається судового засідання і отримає бажану зірочку.

         Коли «волга» вже повернула на ту вулицю, у кінці якої, приблизно в двадцяти метрах від повороту, стоїть відділок, він побачив згорілу вщент чорну будівлю і різко дав по гальмах. Роздався гучний писк, автомобіль не був готовий до такої різкої зупинки, а також пролунав свист покришок об новопрокладений асфальт.

         Усі, хто там стояли, озирнулися і поглянули на майора, що вилазив зі свого автомобіля. Він був надто приголомшений, аби хоч щось промовити. Просто стояв і дивився на те, що ще вчора називалося районним відділком міліції, а тепер було нічим іншим, як обвугленими залишками будівлі правоохоронців.

         – Це що таке? – спитав він у сержанта, якого колись просив збігати за кавою і який тоді так і не виконав його наказ.

         – Коротке замикання, – відповів той. – Пожежники намагалися зробити хоч щось, але не встигли… Вогонь уже було не зупинити.

         – А документи? – скрикнув майор так голосно, що всі на нього подивилися. – Документи, справи хоч встигли винести?

         – Я ж кажу вам, вогонь неможливо було зупинити. Він усі ці папери з’їв першими.

Майор, почувши це, ледь не втратив свідомість.

– Нічого страшного, наново все накопаєте, – і пішов сержант до своїх колег.

         – Як же я тобі наново все це накопаю, якщо тоді мої хлопці дивом назбирали всі матеріали. Варламови зі своїми спільниками тоді ще не встигли позбутися компрометуючих документів, а що тепер? – проговорив він сам до себе. Усі його мрії про успішне майбутнє миттю розбилися об реальність. Точнісінько так, як це сталося і у братів Варламових. – Сержанте! – він підійшов до хлопця. – А де зараз перебуває підполковник Макарченко? Він взагалі в курсі за ось це… – майор показав пальцем на згорілу будівлю.