РОЗДІЛ 11

Ілля, як і казав Олексій, прибув до свого офісу о пів на третю дня. Зайшов він у піднятому настрої та був у доброму почутті гумору. Навіть пообіцяв у цьому місяці виписати усім співробітникам його компаній премії у розмірі п’ятдесяти відсотків від заробітної плати.

         Учора його різко зірвав дзвінок друзів із Києва. Він миттю схопив ті речі, які першими попалися йому під руки (от тільки про телефон він забув), плигнув у машину та відправився до столиці. Це була дуже важлива зустріч, від якої, можна сказати, залежало майбутнє усього його бізнесу. Йому, звичайно, не дозволили розширювати мережу своїх магазинів на землях, контрольованих його друзями. Вони сказали, що на території Сумської області, звідки він родом, будь ласка, але не більше, – проте як із власником оптової бази домовилися залюбки.

         Молочні продукти заводу його брата, куряче м’ясо, яйця та навіть пір’я для швейних фабрик поставлятимуться величезними партіями. Разом зі своїми новими партнерами вони обговорили створення торгівельно-виробничого об’єднання «Рідний край», а також фірми, яка і забезпечить логістику для їхньої співпраці, і у якій двадцять відсотків уставного капіталу б належало Іллі. Директором буде призначений Володимир Конюх – людина, яка нині опікується всіма справами Варламова Старшого, адже вже скільки років керує «ЛісиньОптТорг». Тим паче Володимир Конюх симпатизує цим впливовим бізнесменам за свою старанність, відданість та чесність. Його призначення на керівну посаду забезпечить Іллі Степановичу додаткові важелі впливу на новостворену фірму.

         І оскільки його друзі дуже давно в цьому бізнесі, торгівельно-виробниче об’єднання почне роботу одразу в п’яти областях: Сумській, Київській, Чернігівській, Полтавській та Харківській. Від такого ласого шматочку Ілля не міг відмовитися, тому був згоден майже на будь-які умови, хоча навіть вони виявилися для нього аж надто приємними.

         Солідні чоловіки обговорили всі деталі співпраці і домовилися зустрітися через тиждень у маєтку одного із них, щоб підписати всі документи, так би мовити на паперах затвердити всі формальності, добренько так відсвяткувати і вже з вересня розпочати повноцінну роботу.

         Ця співпраця знакова в житті Іллі, адже була сходинкою на новий рівень ведення бізнесу. Він їхав у Лісинь задоволений, майже щасливий, адже незважаючи на всі дрібниці з тим слідчим, із тими супутніми проблемами, які виникли при розширенні мережі магазинів на схід, справи йшли чудово. Це справді була перемога в його житті, якою він дуже пишався, від якої він не міг нарадітися, однак навіть ці всі чудові моменти перекреслилися, коли він приїхав у рідне містечко.

         В офісі йому одразу ж повідомили дві новини. Перша – стосовно «ПРОЛІСКУ» в Новогородську, інша – стосовно їхніх із братом справ.

         Його магазин у Новогородську був зачинений тамошніми інспекціями. Нічого нового придумано не було: недотримання правил пожежної безпеки.

         Ілля шкодував не стільки за витраченими на відкриття грошима, скільки через проблеми, які були пов’язані з нещасним магазинчиком. Війна з Новогородською бандою, яка призвела до знищення птахоферми його брата, дуже сильно підставляє його перед київськими партнерами.

         І саме тоді Варламов Старший повністю збагнув усю ситуацію: через два тижні, у вересні, розпочинає свою роботу торгівельно-виробниче об’єднання та транспортна фірма, народжена у співпраці з маститими та впливовими людьми в цій країні, можна сказати, з правителями світу сього, а птахоферма його брата повністю знищена… І це ще не відомо, що станеться з молокозаводом. Теж наліт, аварія чи пожежа?

         Ілля був на межі нервового зриву. Він зачинився у себе в кабінеті, нікого не хотів ані бачити, ані чути. Увесь час щось бубонів собі під ніс, кричав, кидався будь-якими речами, які підпадали йому під руку, і лаявся. Лаявся такими відбірними словами, що співробітники на всяк випадок залишили будівлю і пішли на перекур, щоб не дай Боже не підпасти під гарячу руку Іллі.

         Він розумів, що через розширення його бізнесу на сусідній Новогородськ втратив перспективу співпраці зі своїми київськими друзями. Подзвонити їм і попросити про відтермінування? Смішно. Вони з такими ненадійними людьми не працюють, та й за таке його в асфальт можуть закатати. Проте зробити щось було вже запізно – птахоферми немає, а більше: не тільки в районі, а й взагалі в області потрібного розміру птахового господарства просто не існує. Тільки птахоферма Михайла могла покрити попит у п’яти областях, у сусідньому Новогородську ще й експортувала крупні партії за кордон. Але тепер її немає! І знайти нових постачальників було неможливо, адже Варламови зробили все для того, щоб ні в кого в області не було птахового господарства. Олексій разом зі своїми хлопцями особисто ходив по будинках тих нещасних людей, забирав, а то й забивав птахів, лишаючи населення ні з чим. Вони навмисно підпорядкували собі цю галузь господарства, щоб мати надприбутки.

         А що тепер робити з договором із районною державною адміністрацією? Із Геннадієм Леонідовичем? Яким би він другом для них не був, він не схвалить цього, адже від цього залежатиме, чи буде він обіймати свою посаду, чи ні.  А діти у дитячих садочках та школах, хворі у лікарнях або ж муніципальні їдальні – усі вони такого також терпіти не будуть.

         Геннадій Леонідович обов’язково переукладе договір із кимось іншим, якщо взагалі залишиться на посаді – йому вже сказали про наміри майора Герасимова викрити його у зловживанні владою. Їхня із братом імперія – продуктово-виробнича монополія розсипається прямісінько в нього на очах.