РОЗДІЛ 9

Коли до будинку Варламових подзвонив директор птахоферми, Михайло перебував у сауні, хлистав горілку, намагаючись відволіктися від насущних проблем та розробити хоч якийсь              більш-менш підходящий план дій, адже їхня імперія поступово руйнується і цілком імовірно невдовзі буде подрібнена на безліч маленьких шматочків, за які розпочнуться війни. Уперше за ці довгі роки він був справді розбитий та не знав як вчинити правильно, адже ця новогородська братва мстить їм із першого дня відкриття магазину Іллі на їхній території. І найстрашніше те, що звичайна конкуренція поступово переростає у справжню війну. А також цей слідчий. Він діє з такою ненавистю, яку Михайло міг би хоч якось пояснити, якби колись із ним стикався, якби у них виник конфлікт чи був би хоч якийсь привід для помсти… Однак такого ж не було! Він просто приїхав зі своїми хлопцями і почав хапатися за будь-яку нагоду – і неважливо слушна, неслушна, аби довести причетність Михайла Варламова до того пограбування і вбивства; Іллю до несплати податків у особливо великих розмірах, Геннадія Леонідовича у зловживанні владою та державній зраді, підполковника Макарченка у корупції…

         Звичайно можна подумати, що цей слідчий все це робить заради ще однієї зірочки у себе на погонах, проте чомусь зараз він почав згадувати слова Іллі: «Та тому що відчуваю, що тут щось нечисто, і що хтось впливовий за ним стоїть!». Так, можливо, його брат має рацію? Тільки не хтось впливовий стоїть, а хтось спеціально фінансує це його розслідування, вступивши із ним у змову, щоб…

         «Щоб звести нанівець панування братів Варламових і забрати собі їхні володіння!»

         – Михайле Степановичу? – від роздумів його відволік крик заступника. Варламову Молодшому здалося, ніби голос у Олексія якийсь стривожений.

         – Що?

         – Дзвонить директор птахоферми і… – Олексій різко замовк.

         – І чого ти затнувся? Говори, раз уже почав.

         – На вашу птахоферму стався наліт!

         За дверима, у сауні, Олексій почув гуркіт від розбитої пляшки – Михайло випадково впустив горілку. Проскакавши повз осколки, щоб не порізати ноги, він відчинив двері і спопелив заступника поглядом.

         – Повтори-но, що ти щойно сказав?

         – Шеф, на вашу птахоферму був здійснений наліт. Посеред дня невідомі приїхали, відкрили стрілянину по охоронцях, один загинув ще п’ятеро отримали поранення – їх хлопці повезли в лікарню. Усіх птахів повбивали. Кого зі зброї розстріляли, кого гранатою розірвало…

         – Ти сказав гранатою?

         – Так. Ці головорізи, можна сказати, знищили всю вашу птахоферму і… – Олексій знову на мить замовк, ніби набираючись сміливості, щоб щось сказати, і потім швидко промовив, після чого відвів погляд у бік, чекаючи на реакцію свого босу. – Ці шкідники були на сірій «ауді» з російськими номерами – тій самій, на якій намагалися вбити мене та Іллю Степановича.

         – Вечір і справді стає цікавим… – стиха промовив Михайло, після чого з усієї сили вдарив кулаком об стіну та почав кричати на весь дім. – Щоб цим чортам руки повідривало! Та я їм влаштую таке, що вони запам’ятають на все життя! Будуть у ногах моїх валятися, молити про милосердя! Отже так, негайно підгони мій «гелендваген» під двері, зараз поїдемо туди з’ясовувати всі обставини. Інші хлопці нехай сідають до тебе в машину, поїдеш разом зі мною. Оскільки таке коїться, невідомо, що від них можна очікувати ще, тож мені потрібна охорона. І обов’язково позакидай запасні магазини від пістолетів у бардачки і багажники. Словом, запхни їх куди тільки можна, а я йду збиратися.