РОЗДІЛ 8

Минув тиждень, як майор Герасимов прибув у Лісинь та працював над своєю справою, однак розслідував не він, а хлопці, яких він разом із собою привіз. Кожен із них працював у міліції не більше п’яти років – колишні випускники академії, що прийшли працювати в органи правопорядку з метою очищення держави від корупціонерів, ліквідації хабарництва, затримання всіх злочинців…

         «Які ж ви наївні, хлопці мої дорогі!» – з насмішкою думав про них слідчий. Він щоразу про це задумувався, коли на обідній перерві перебивався кавою і смачним та запашним домашнім печивом, яке він купляє у люб’язної жіночки на тому самому ринку, у який нещодавно на всій швидкості в’їхав «ленд ровер» Іллі Варламова.

         Підполковник Макарченко виділив йому окремий кабінет. Проте увесь цей тиждень важливими справами майор Герасимов не займався. Мотався він то туди, то сюди. Знайомився з представниками місцевої еліти, ходив із ними на каву та ненароком випитував про місцевих бандитів. Хоча це частково і було його роботою, проте від його надмірної цікавості братами Варламовими люди чомусь відчували якесь певне занепокоєння, тому мало що йому повідомляли. Та й взагалі його незлюбили ще до того, як він сюди приїхав, що й казати про зухвальство, яке він проявляв у відділку, коли тільки-но сюди завітав, і про яке давно вже стало всім відомо.

         Іншою розвагою на відміну від скакання із зустрічі на зустріч майора Герасимова стала подорож місцевими ділянками з продажі будинків. Уже на другий день майже ніхто не сумнівався, що він придивляється до місцевих просторів, щоб у результаті тут облаштуватися. Тільки чому він вибрав саме Лісинь, для всіх залишалося загадкою.

         За ним і кожним його кроком уважно стежили та доповідали, як підполковнику Макарченку, так і братам Варламовим, безпосередньо до яких зверталися місцеві. Ті звернулися до Геннадія Леонідовича, а він у свою чергу зробив декілька телефонних дзвіночків і жоден із продавців нерухомості не погодився спілкуватися з майором Герасимовим щодо купівлі землі. Місцеві навіть бачити його не хотіли.

         Слідчий все чудово розумів і пообіцяв собі розправитися із цією шайкою, яка влаштувала справжню змову проти нього. І перш за все вирішив поїхати у районну адміністрацію та поговорити з Геннадієм Леонідовичем, трішки налякати його, але за збігом обставин той завжди від’їжджав звідти щонайменше за хвилину до того, як майор Герасимов туди приїздив, через що слідчий дуже сильно лютував.  

         Він так жодного разу і не зустрівся з головою районної державної адміністрації. А потім йому подзвонили колеги із сусіднього Новогородську і повідомили, що на наступний день після замаху на Іллю, у їхньому автобусному парку на капітальний ремонт відправили практично всі транспортні засоби, більшість із яких – автомобілі приватного маршрутного таксі, яке належить голові Новогородської банди: жінці, яка колись була сестрою кримінального авторитету Фазана, однак після його розстрілу в самісінькому центрі Москви, біля розкішного готелю, вона зайняла його місце та стала знаною, як Кривава Леді. Сліди, як з’ясували тамошні слідчі, ведуть до підопічних майора Герасимова, тобто братів Варламових.

         Після цієї новини він тільки радісно усміхнувся:

         «Навіть якщо мені не вдасться засадити вас за ґрати, хлопці, такі самі братки, як і ви, без моєї участі розберуться з вами».

         Від російських колег він дізнався, що хтось із близького оточення братів Варламових пробрався в автобусний парк, злив бензин із автомобілів і залив дизельне паливо. Кривава Леді віддала наказ помститися тим сволотам, які посміли так обійтися із її бізнесом, тож нехай майор Герасимов чекає чудових новин, які у найближчому майбутньому мають статися із братами Варламовими, а поки що він вивчав звіти від своїх двох хлопців (третій хоч ще не приїхав, проте нараду розпочали без нього), які сиділи у виділеному їхній команді кабінеті і чекали, поки товариш майор щось скаже з приводу їхньої роботи. Вони явно очікували не просто на схвалення, а на похвалу, можливо, навіть і на премію, але, дочитавши текст до кінця і відклавши папери, майор лише сумно зітхнув і засмучено дивився на своїх співробітників.

         – Тобто ви хочете сказати, що Михайло Варламов ніяк не причетний до того пограбування?

         – Так, – просто і коротко відповів йому один із хлопців.

         – І що все у цій справі не так однозначно, як здається на перший погляд?

         – Так. Бізнесмен Варламов тут ні до чого. Це явна підстава, причому, як ми гадаємо, від їхніх так би мовити конкурентів із російського Новогородську.

         – Дійсно? – здивувався слідчий. – А звідки в тебе така впевненість, ніби це підстава, га?

         – На це вказують факти… – не встиг договорити хлопець, як його вже перебив майор, якого зупинити ніхто не набрався сміливості.

         – От давай тільки без цієї старенької пластинки, добре? Факти в нього… Ти розумієш, що ті величезні гроші, що були у банку – це ласий шматочок торту, від якого Михайло не відмовиться. Проявом його жадності і стало пограбування, а також вбивство того нещасного охоронця.

         – Ви говорите ту версію, яка є найпростішою і добре лягає під встановлені факти з самого початку розслідування. Хіба ми не повинні розібратися у цьому питанні детальніше, оскільки тут дуже заплутана історія і не така вже й однозначна, якою здається на перший погляд.