РОЗДІЛ 7

Охорона будинку Варламових, як належить справжній службі безпеки, напружилася від ряду гудків, що пролунали по той бік воріт. Перебуваючи у повній бойовій готовності, вони натиснули на кнопку і ті повільно відчинилися. Михайло підійшов до вікна у своєму кабінеті і споглядав як постріляний позашляховик брата заїжджає на територію будинку. Відсмикнувши штору, він швиденько побіг на вулицю.

         – Що сталося? – відчинивши дверцята та допомігши пасажирам вийти, занепокоєно спитали охоронці.

         – Дякую, я сам, – на відміну від Іллі, який спросоння мало що розумів та до чортиків перелякався, Олексій самостійно вийшов із автомобіля та виглядав занадто розлюченим. – Збирай усіх наших, робіть що хочете, але дістаньте з-під землі мені ту тварюку, яка насмілилася на таке. Також подзвоніть підполковнику Макарченку.

         – Буде виконано, – промовив один із охоронців і відійшов у бік телефонувати.

Олексій махнув рукою, щоб негайно зачинили ворота, а сам підійшов до Іллі.

         – Ви як? – обличчя Варламова Старшого зробилося як камінь, але в його очах Олексій таки прочитав нотки страху та бажання холоднокровної помсти.

         – Знайди мені замовника і я його особисто розірву на шматки!

         – Принесіть шефу щось міцненьке, – звернувся Олексій ще до одного зі своїх головорізів. – Нехай заспокоїться.

         – Олексію Ігоровичу! – до нього підійшов охоронець із телефоном. – Підполковник Макарченко зараз якраз під’їжджає до відділку. Пообіцяв відправити найкращих своїх хлопців, а від себе зробити все, що зможе.

         – Дякую.

         – Ілле! – крикнув Михайло, коли вийшов з дому та підбіг до позашляховика. – Що з вами трапилося?

         – Якісь придурки хотіли мене пришити, – промовив Ілля. – Це все через тебе!

         – Чого це через мене?

         – А того. Навіщо ти позбувся того журналіста? Я впевнений на сто відсотків, що він був простим виконавцем, а його хазяї дізналися про зникнення і вирішили нам помститися.

         – Що ти таке верзеш? Які хазяї? Більш вірогідно, що це все через бізнес.

         – Кажу тобі, це все замовники того клятого розслідування, моя інтуїція мене ще ніколи не підводила.

         – Значить так, брате, ти заспокойся, зараз тобі принесуть випити. Ти підеш у дім, полежиш, відпочинеш у кінці-кінців, а коли приїдуть люди Макарченка, ми все оформимо красиво. Поки це все буде тривати, Олексій знайде нам замовників замаху на тебе… Ти вже, до речі, подзвонив хлопцям і сказав їм, що треба робити?

         – Пошуки вже тривають.

         – От і добре. – охоронці допомогли підвестися Іллі Степановичу. – Йди відпочивай, – той мовчки в супроводі хлопців пішов у дім. Обличчя Михайла спохмурніло. – І що ти скажеш про все це? Бізнес чи журналіст?

         – Сказати важко, але заперечувати, що новогородська братва має до цього відношення не стану. Треба дочекатися інформації від моїх хлопців.

         – Я ж кажу, що все це через розширення його бізнесу. Ох… Ну і справи.

         – Я можу їхати займатися пошуками найманців?

         – Зачекай. Якби не ти, я б сьогодні втратив брата. Ми тобі довіку  винні, пам’ятай про це.

         – Я лише виконував свою роботу. – Михайло задовільно кивнув головою, ніби саме це хотів почути.

         З вулиці почулася сирена та звук роботи двигуна. Михайло дав наказ знову відчинити ворота – і на територію будинку заїхав міліцейський автомобіль із сержантом і його напарником, яких до них відправив підполковник Макарченко.

         – Бажаю здоров’я, Михайле Степановичу, – звернувся сержант, виходячи з автівки.

         – І тобі не хворіти, Петре. Які новини? Чому Володимир Сергійович особисто не приїхав?

         – Та приймає цього чорта з області.

         – Що, вже у місті? – здивувався Михайло. – Чого він так швидко доїхав?

         – Підполковник теж не в захваті від його присутності, – сержант тяжко зітхнув, коли побачив розстріляний позашляховик. – Усі хоч вціліли?

         – Так… Машина в твоєму розпорядженні, Ілля в будинку. Словом, займайся своєю роботою, якщо щось знадобиться, скажеш моїм охоронцям, вони все зроблять, що ти попросиш.

         – Дякую вам за співпрацю зі слідством, – сержант посміхнувся.

         – Тільки перш за все візьми свідчення у Олексія, бо в нього ще є справи, а ти… – Михайло звернувся до свого заступника. – …як тільки сержант закінчить із тобою, негайно сідай і шукай мені, хто за цим усім стоїть.

         І пішов Варламов Молодший в будинок заспокоювати свого брата, який за його відсутності вже встиг допити коньяк, який зранку, під час гри у більярд, розпочав пити Михайло. Вони ще довгий час обговорювали сьогоднішню подію, навіть сперечалися, через що все ж таки виникла ця ситуація і зійшлися на думці, що зачекають новин від Олексія, який тільки-но давши свідчення, одразу ж сів у свій BMW X5 та полетів до своїх хлопців.