РОЗДІЛ 6

Слідчому Герасимову сорок сім років. Майже одразу після закінчення училища він розпочав свою кар’єру в правоохоронних органах і завжди перебував в образі чесного міліціонера. Однак чи був він таким, чи не був, напевне ніхто не знав, проте зв’язки мав достатні. Ще за радянських часів він якось допоміг першому секретарю міського комітету комуністичної партії і той допомагав йому рухатися кар’єрними сходами. Саме тому Антон Вікторович швидко дійшов до звання капітана, а через декілька років взагалі був переведений для роботи в обласному управлінні.

         У часи незалежності він відзначився багатьма викритими справами, які найчастіше стосувалися когось із місцевої еліти, однак як говорили ті, хто через його волю опинилися на лавах підсудних: «Після обшуку на чолі з майором Герасимовим кудись зникли коштовності або немалі суми грошей». Було написано немало скарг до прокуратури, але і вона дійшла висновку, що Антон чистий, як сльоза: зв’язки знову стали у нагоді.

         Коли новенька «волга» тридцять першої моделі, його особистий автомобіль, зупинилася на тротуарі, прямісінько під сходами Лісинського районного відділку міліції десь опівдні і пан Герасимов вийшов із автомобіля, він зміряв усе навколо своїм зневажливим поглядом.

         – М-да… У яке болото я приїхав, – стиха промовив він до колег зі своєї команди, які прибули разом із ним. – Нічого. Наведемо ми тут порядок.

         До них підійшов молодик років не більше двадцяти п’яти в міліцейській уніформі.

         – Вибачте, але тут стоянка заборонена.

         Антон щиро всміхнувся разом зі своїми напарниками, неспішно дістав посвідчення та показав його сержантові.

         – Винен, товарише майор.

         – Вільно. Макарченко у себе?

         – Повинен з хвилини на хвилину під’їхати.

         – Добре. – Антон насолоджувався чистим повітрям. – Тоді, хлопці, ви йдіть зі мною, а ти принеси нам кави.

         У відділок майор Герасимов зайшов так, наче був тутешнім генералом.

         Одразу ж за ним на стоянку заїхав службовий УАЗ (на якому Макарченко працював ще в ті часи, коли був звичайним дільничним у селі Цукровки) і зупинився на першому місці стоянки. Підполковник був зрілим, струнким та високим чоловіком. Одягнений у парадну випрасувану форму, Володимир Сергійович гучно зачинив металеві дверцята і невдоволено дивився на «волгу», що нахабно стояла на тротуарі, загороджуючи сходинки.

         – А що це тут відбувається, сержанте? – підполковник говорив, як справжній начальник: не кричав, проте кожне його слово викликало неприємне відчуття неспокою.

         – Це машина слідчого із області.

         – Невже доїхав? – Макарченко сприйняв новину без особливого задоволення. – І куди він подався?

         – Чекає на вас у вашому кабінеті. Замовив каву.

         – І ти її йому приніс?

         – Не встиг.

         – Значить так, сержанте, йди займайся своїми справами, а на цього клоуна не зважай. Ти влаштувався працювати міліціонером, а не секретуткою. Шукай напарника і терміново виїжджай до будинку Варламових, а з цими я розберуся якось сам.

         – Що вже знову сталося?

         – На Іллю Степановича було скоєно замах. Їдьте, розберіться. Інший наряд нехай виїжджає до Другого Ринку. Там відбулося зіткнення, можливо, знайдуться якісь зачіпки по справі. З готовими протоколами до мене, а не до цього обласного щуря, це зрозуміло? Після цього я скажу вам, як діяти далі.

         – Так точно.

         – Виконуй.

         Доки підполковник Макарченко розмовляв із сержантом, майор Герасимов уже встиг погосподарювати у його кабінеті. Але все почалося ще в коридорі, де він відчитав та звинуватив у некомпетентності капітана та лейтенанта. Він пообіцяв, коли розбереться зі своїми справами, покаже їм, як треба працювати. Також йому не сподобалася чистота приміщення, хоча все майже блищало. Розташування кабінетів його не влаштовувало. Майор Герасимов сказав, що як повернеться в область, особисто візьметься за перепланування будівлі, а також усіх тутешніх працівників треба звільнити, адже окрім кави та балачок вони нічим корисним не займаються. Мало того, що вони за його підозрами всі були замішані у корупції з місцевими бандитами, так ще й дивилися на нього, як на купу лайна. Тільки одна приємна молода жіночка, приваблива блондиночка, що працювала секретаркою Макарченка і звісно ж була його коханкою, сподобалася майору Герасимову.

         Перед тим як всістися у крісло місцевого начальника міліції, він з інтересом роздивився його кабінет, потім таки вмостився та почав роздивлятися шухляди. Окрім нудних паперів він, на жаль, нічого не знайшов. Як же йому хотілося б одразу знайти щось протизаконне, щоб потім його шантажувати або й взагалі засадити за ґрати. Ще одна зірочка на погонах йому не завадила б.

         Коли підполковник Макарченко зайшов до кабінету, він невдоволено подивився на свого колегу з області.

         – Взагалі-то, ви зайняли моє місце.

         – Я у справах, тому попрошу мене не затримувати, а швиденько сісти, де є вільне місце і…