Розділ 12.

Віра.

Не говорити ж з ним про сучасні танці чи погоду за вікном пізно вночі? Хоча я думаю, йому є що сказати, про що б я не спитала.

— Я можу скористатися ванною кімнатою? — питаю я сором'язливо, ставлячи в раковину порожню склянку.

— Звісно. Чистий рушник знайдеш там на полицях.

— Зрозуміла. Дякую.

Я навіть трохи радію вимушеній паузі. Перебуваючи на близькій відстані з Костею, я не можу нормально думати. Усі думки зводяться до того, як ми провели цей вечір.

З радістю пірнаю під теплі струмені води. Намилюю голову шампунем, який бачу на полиці. Кокосовий. Як на мене, трохи дивний вибір як для кремезного, двометрового чоловіка. Але... Може то просто Костя любить цей запах?

Надворі вже глибока ніч. Чоловік начебто не поспішає виганяти мене з помешкання. А це означає…?

Кути мого рота повзуть вгору.

Це означає, що ми можемо зараз заснути в одному ліжку, під однією ковдрою. Можемо ще багато разів обійматися, притискатися одне до одного.

Від таких думок у прискореному темпі змиваю шампунь із волосся та хутчіше вилізаю з душової кабінки. Поки витираю голову рушником, здається, кілька разів чую, як Костя щось голосно каже.

Це вже якесь схиблення на ньому. Чоловік напевно вже лежить під ковдрою та обирає зручне положення, щоб заснути.

Неочікуваний стукіт у двері трохи лякає.

— Віро? — голос Воронцова лунає з того боку дверей.

А я гадала, що він вже спить.. Не зміг? Чи... Невже він скучив за мною? А може.... хоче продовження?

Матінко!

Відкидаю мокрий рушник, яким витирала голову, на пральну машину. Прискіпливо оглядаю себе у дзеркалі. Начебто нічого так, навіть рум'янець є на щоках. Махнувши головою, перекидаю волосся на ліву сторону. Зав'язую сильніше вузол великого рушника на грудях та біжу відчиняти двері Кості.

Костянтин.

Мобільний телефон вже вкотре сигналізує сильною вібрацією про вхідний дзвінок. Фотографія Христини зображається на весь екран.

Хай йому грець!

Я геть забув, що запланував романтичну вечерю при свічках з дружиною.

Потираю невдоволено потилицю.

Не згадав і про замовлену ювелірну прикрасу та наміри з'їсти солодкий десерт вдвох із Христиною у ліжку.

Дідько!

Стягую зі стегон мокрий рушник та кидаю його на ліжко. Вдягаю назад труси, потім штани. Ремінь залишаю не застебнутим. Озираюся в пошуках білої сорочки, але миттю згадую, що мою річ цілком банальним способом привласнила собі молоде дівчисько. Яке зараз, до речі, плескається в душі.

Від однієї думки про те, як виглядає тіло Віри без усіх цих зайвих ганчірок, в штанах стає тіснувато. Фігура у молодої студентки що треба: є де потриматися, немає зайвого волосся, шкіра ніжна, підтягнута. Без жодних силіконів, ліпосакції та іншого косметичного «натуралізму». Вона ще й поводиться природно, не вдає із себе спокусницю. Але при цьому вміє пожирати поглядом так, як деяким досвідченим жінкам і не снилося.

Її тіло відгукується на будь-який мій дотик: чи то прості поцілунки, чи то тиск пальців. Вона буває трохи сором’язливою, особливо коли часом не знала куди подіти руки.

Я навіть у якийсь момент подумав, що Віра — незаймана і доведеться сьогодні попітніти. Додому б не відправив, як би таке було насправді. Але довелося б пояснювати потім довго, що один вечір — ще нічого не означає.

Проте я знову помилився.

Уділивши більше уваги поцілункам та дотикам, я змусив дівчину зовсім розслабилась і далі все пішло як по маслу. Підім'явши Віру під себе я зрозумів, що докори сумління з приводу чиєїсь невинності мене мучить не будуть. Троянда подарована іншому.

Хоча кого я обманюю? Нічого б мене не мучило. Докори совісті та я — це речі несумісні. Просто довелося б з Вірою припинити все після однієї ночі.

— Віра! — підійшовши до ванної кімнати, гучно стукаю у двері.

Вода якраз припинила шуміти, а значить дівчина точно мене почує.

Мобільний телефон у руці в котре оживає. На екрані знову світиться ім'я дружини. Дідька лисого. Давно я так не влипав у безглузді ситуації. Тим більше по своїй дурості. Не беру слухавку.

— Я вже. — З опроміненою усмішкою з ванної кімнати виходить Віра. Дівча трохи соромиться, кумкає куточок зав'язаного на грудях рушника. Мокрі волосся перекинуте на одне плече, оголюючи довгу шию. На відкритому плечі видно невеличку родимку.

Якби не Христина, то я б точно не випустив це дівчисько зі своєї квартири до ранку. Обов’язково б закинув її довгі ноги собі на стегна прямо біля цієї стіни.

Шкода, крихітко. Мені дійсно шкода. Але умови такі, що зараз мені, напри великий жаль, потрібно різко обірвати усі наші спільні бажання.

— Чудово. Іди швидко збирайся та поїдемо. — Я хитаю головою у бік спальні.