Розділ 11.

Віра.

— Знаєш, навіщо ми тут?

Від низького тембру чоловіка волоски на шкірі стають дибки.

Звичайно, я розумію, чому я тут. Не маленька дівчинка. На додаток, я хотіла цього всього ще з минулої зустрічі.

Ледве помітно хитаю головою. Стук серця віддає пульсацією у вухах. Тремтячи руками знімаю з плеча сумочку та кидаю її на підлогу. Не нахиляючись донизу, знімаю зі своїх ніг балетки. Дотик холодної плитки з гарячими ступнями змушує мене прикрити на мить очі. Мимовільний, короткий стогін виривається із гортані. Насолода.

Мою шию торкається гаряче чоловіче дихання.

— Ти дуже гарна, Віро. — шепоче на вухо Костя.

Він веде носом від моєї шиї до вуха. Не цілує вустами, не торкається руками, але все одно змушує мене стиснути стегна разом від збудження.

Я стою перед чоловіком, не рухаючись. Мене паралізує його присутність на такій крихітній відстані. Він притискається ближче. Своїми грудьми я торкаюся чоловічої сорочки. Несміливо рухаю пальцями по сукні.

Чекаю на наступний крок чоловіка. Очі мов приклеїлися до нього. Мені подобається, що він керує нашим тандемом. Адже ще в обід я думала, що третя зустріч назавжди «провалена», коли довелося через роботу відмовитися від його пропозиції.

Костя нахиляється вперед та клацає вимикачем. Уздовж стін біля стелі відразу спалахує приглушене, жовте світло. Стає ще інтимніше та гарячіше. Можна навіть розгледіти інтер'єр квартири детальніше. Але, окрім рівних стін, не встигаю нічого побачити.

Костя смикає за вузлик на моєму плечі та розв'язує праву частину мого сарафана. Другий вузол зліва спонукає та сама доля. Інстинктивно смикаю руками, щоб схопити тканину, що падає вниз. Але й тут Костя «керує». Підіймає мої зап'ястя вгору та притискає нас до холодної стіни.

— Я дивитимусь. Я чіпатиму. Я солодко каратиму, Віро. — Стверджує чітко Воронцов.

А що я? А я вже піддалася. Хочу крикнути: «Роби зі мною все, що хочеш, тільки не припиняй на мене так дивитися».

Цей хижий та зголоднілий погляд дорослого, привабливого чоловіка змушує тремтіти мої коліна. Солодке передчуття. Ніхто ще так дивився на мене. Відчуваю себе наче я — цінний приз. Я впевнена, що Воронцов як ніхто знає, як задовольнити дівчину, щоб вона потонула в океані задоволення.

«Слухаюся і підкоряюся, мій пане» — мало не промовляю я вголос. Вчасно кусаю свого язика. На сьогодні я вже достатньо наговорила.

Настав час говорити лише мовою тіла.

***

— Це було… — прибираю ногу з Воронцова та падаю спиною на зім'яте ліжко. Слова так і лізуть з мене, але через сильну напругу доводиться говорити з деякими паузами. — Це бо-же-віл-ля! Воно точно. Саме так. Ніяких заборон, ніяких зайвих думок не залишилося. Приголомшливо.

Ноги гудуть від такої нетипової активності. Руки теж не слухаються. Костянтин виявляється той ще прихильник екстриму. Єдине чим я можу зараз ворушити — це язик та губи. Фізичні сили на мінімумі, але внутрішній оратор, здається, заряджений на всі сто відсотків. Так і просить мене відкрити рота та побалакати хоч трохи. Хтось обіймів і поцілунків подавай, а мені вистачить просто хвилини дві потеревенити.

— Все ж таки твоя зовнішність не оманлива.

Костя повертає до мене голову та підіймає брови вгору, мовляв, не зрозумів про що це я.

— Ну, я маю на увазі, ти не тільки весь із себе такий спортивний, суворий, кремезний та навіть владний у порівнянні з іншими, але й у ліжку віч-на-віч ти поводишся так само.

— Це погано? — Воронцов продовжує розглядати мене та відновлювати дихання. Шаленими очима ковзає по моєму тілу. Але вираз обличчя, як завжди, не показує нічого. Я не можу чітко визначити: подобається йому те, що він бачить перед собою або ні.

З кожною секундою туман бажання розсіюється та розум тверезіше починає оцінювати навколишню середу. Стрімко з'являється бажання підтягнути догори ковдру та ховатися від уважного погляду Кості.

— Та ні. — Тисну невизначено плечем. — Просто іноді виходить так, що понтів багато, а насправді нуль без палички.

І от чому я саме зараз про Віталіка, колишнього свого, згадала?

Йди лісом, нахаба! Досить того, що цілий рік життя на тебе вбила.

Знала б я раніше, що можна ось так кайфувати в ліжку, то покинула б його набагато раніше. Чи вся річ у тім, що ми обидва були незаймані, коли почали зустрічатися? Досвідченості нуль, умінь теж не було.

По Воронцову ось одразу видно — перепробував усе на світі чи майже все. Знає як принести задоволення і жінці, і собі, та ще й без надмірних зусиль. Вік певно теж наклав свій відбиток. Немає потреби комусь щось доводити чи показувати свою перевагу.

Костя нічого не відповідає на мою смішну балаканину. Коротко хмикнувши, витирає своїм же передпліччям спітніле чоло. Встає з ліжка та йде, виблискуючи натренованими м'язами, у ванну кімнату. Ніякого сорому або незручності через свою наготу не відчуває.

— Класні сідниці, — хрипко викрикую я та ховаю носа під ковдру. Щоки горять ще сильніше. Костя голосно сміється, але, на моє щастя, не обертається.