Розділ 7.

— Гей, ти якого лізеш, старий? — обурюється мій невдалий викрадач.

— Помовчи.

Знайомий голос миттю змиває весь липкий страх із мого тіла. Невже мені знову щастить? Він наче мій Ангел.

— Дівчино, з вами все гаразд?

— Нормально. Жити буду.

Я повертаюся на сто вісімдесят градусів до свого рятівника.

— Віра? — одна брова Костянтина з подивом лізе вгору. Здається, мені вперше вдалося здивувати цю людину настільки сильно, що він не стримав емоції на обличчі.

— Привіт, Костю. — Чарівно посміхаючись та невинно ляскаючи віями, вітаюся я з красенем.

— Що тут коїться? — Костя переводить погляд то на хлопця, що пихкає невдоволено, то назад на мене. — А взагалі не важливо. Погляд мою машину, Віро, потім поговоримо.

Залізний хамелеон Воронцова стоїть прямо позашляховиком «татуся». Як я раніше не помітила його машину?

— Тобто? — дрібний хлоп'яга (інакше цього водія назвати просто не можна, особливо у порівнянні зі статурою та зростом Кості) підходить до нас та знову хитає права скривдженої сторони. — Це що твоя телиця, чуваче?

— Ніяка я тобі не телиця, цап! — Мені хочеться кинутися на цього хлопця та видряпати йому всі очі. Але Костя реагує блискавично, схопивши мене рукою за талію. Тримає міцно та не дає наробити ще більше дурниць.

— Віра, вгамуйся.

— Ні. Я навчу його як поводитися з жінками. То він сигналить та репетує, щоб я шкутильгала поршнями швидше, то телицею обзиває. Я йому зараз покажу, де раки зимують.

Смикаюся повторно у бік хлопця та знову Костя не дає зробити мені й кроку вперед.

— Ти глянь на неї. Ти чого така зухвала? Сама мені бампер зашкодила, а я винний?

— Нічого я тобі не шкодила. Ледве доторкнулася до фари, а ти тут розкричався, як дівчисько. Ще скажи, що в тебе немає грошей на обслуговування такої тачки?

Доки молодий багатій зам'явся від мого питання, Костя дістає гаманець та відраховує йому пару великих купюр.

— Зникни. Я сам із нею розберуся.

Воронцов повертається до мене та строгим голосом командує:

— В машину, Віро!

— Навіщо? — я поступово розслаблююся в руках Кості. Під гнітом його коричневої райдужної оболонки, яка переливається на сонці, я забуваю про все на світі. Він ніби гіпнотизер.

— Треба, Віро, треба. — Пальці мого Ангела м'яко підштовхує мене до свого спорткара.

— З тобою я теж нікуди не поїду.

— Поїдеш, Віро, ще як поїдеш.

Шалена посмішка Кості, що засяяла його обличчя в цей момент, мала б мене налякати та попередити про те, що краще б було все ж таки поїхати на автобусі самій. Проте зі мною спрацьовує зворотний ефект. Замість страху в мене зіграла жіноча, безглузда цікавість. Що може зробити зі мною цей чоловік? Адже він не робить нічого без власної користі.

— Гаразд. Так вже й бути. Поїхали, мій Янголе.

— Янгол? Серйозно? — Перепитує Костя, сідаючи в машину.

— Так, а що? Ти вдруге з'являєшся в найкращий момент та рятуєш мене. Чим не янгол-охоронець? — А ще ледве чутно додаю: — Мій персональний Янгол. Ще й гарний.

Костя звісно почув мою репліку, але не став її коментувати. Просто сидить посміхається. Повертає ключ та заводить машину. Уважно дивиться по дзеркалах та, різко викрутивши кермо, об'їжджає чорний позашляховик. Зупиняється паралельно нього на світлофорі.

— Пристебнися! — не повертаючи голови, командує Костя.

Черговий наказ Янгола виконую беззастережно. Насамперед це турбота про мою безпеку, тож сенсу не слухатися немає.

Рик мотора зростає та змушує мене з побоюванням поглянути на Воронцова. Він має розслаблений вигляд. Повертає голову до мене та весело підморгує.

Я швидко оглядаюсь на машину багатія, та від гадки смикаюся на місці.

Він вирішив перегони влаштувати? Посеред проїжджої частини? Тут же скрізь люди ходять. Це — порушення закону! Я чіпляюсь мертвою хваткою в ремінь безпеки та з жахом стежу очима за зворотним рахунком дорожнього світлофора.

Нехай мої припущення виявляться невірним. Боже, поможи!

Три.

Два.

Один.

Автомобіль Костянтина разом із нами різко зривається з місця. Моє тіло за інерцією втискає назад у сидіння. Я жадібно хапаюся руками у підлокітник та за ручку пасажирських дверей. Ступнями ніг сильніше упираюся в підлогу.

Наче це зможе мене врятувати від н4минучої загибелі, якщо ми з кимось, не дай боже, зіткнемося.

У районі сонячного сплетення починає наростати неприємний спазм.

— Якщо мене виверне у твоїй машині, платити за хімчистку салону я не буду. — На емоціях голосно вигукую я.

Костя тільки сильніше посміхається від мого писклявого вереску. Здається, йому зовсім не страшно, навіть навпаки — його вся ця ситуація бавить. Але після мого крику, Янгол все ж таки скидає потроху швидкість та плавно згортає з жвавого проспекту на об'їзну дорогу за містом.