Розділ 6.

Віра

— Ти? Його? Поцілувала? — з витріщеними очима Катя влаштовує мені пристрасний допит. Ляпнула на свою голову, тепер не відхрестишся.

— Не зовсім так.

Мені вперше ніяково обговорювати те, що сталося у моєму житті. Зазвичай ми з Катрусею ділимося всім та перетираємо випадки на дрібній тертці. Але цього разу мене рве на частини: язик свербить побалакати, а мозок навпаки пручається.

Я беру в руку простий олівець і починаю виводити безглузді завитки на білому папері навчального зошита.

— А як тоді? — Подруга ніяк не заспокоїться. Штовхає мене ліктем у бік, мовляв, повернися до розмови.

— Це вийшло випадково. — Знизую невизначено плечима. — Я потягнулася поцілувати в щоку на подяку за допомогу, а він повернувся.

— В щоку? Точно? — Подруга примружує одне око, посувається до мене ближче. Підозріло заглядає мені в обличчя.

Сміх та й годі. Я ж знаю, яка Катька насправді допитлива, особливо коли справа стосується чийогось особистого життя. Та що гріха таїти, я ж така сама. Як тут промовчати та не обговорити з подругою все, що вирує в голові.

Але я насправді планувала поцілувати Костю тільки в щоку. Це він так різко обернувся в мій бік, що замість колючої щоки я відчула м'якість чоловічих губ. А ще я вдихнула терпкий запах його парфумів. І тепер мені здається, що я відчуваю його постійно. Скрізь ввижається носу цей запах. Параноя якась.

Заплющую очі та знову поринаю в приємні спогади.

Візитка Кості так і лежить у моїй кишені. Чи може подзвонити йому ще раз? А що казати?

— Віро? Віра?

Я розплющую очі та безглуздо дивлюся вперед на стіл викладача. Потрібно терміново закінчувати цю розмову. Подруга з мене «не злізе», поки не почує все-все-все.

— Я здаюся, Катю. Кажу як є. Так, я хотіла поцілувати Костю в губи і я це зробила. Ти задоволена?

— Я завжди знала, що ти пришелепкувата, Вірко. Божевільна. Ось так просто взяти та полізти цілуватися до дорослого, малознайомого чоловіка. Ні, я, звичайно, розумію, що він виглядає як грецький бог. Але, Віра-а-а, раптом у нього є дружина чи подруга?

— Я не знаю, Катю. Я про нього нічого не знаю.

— І що він відповів тобі потім?

— Милі пані, ми вам не заважаємо з нашою консультацією? — гучний голос Степана Антоновича, викладача з макроекономіки, що різко пролунав на всю лекційну аудиторію, змушує нас із Катею стрепенутися. Навіть однокурсник, який мирно спав на сусідній парті, прокинувся від несподіванки. — Чи можливо ви готові прямо зараз скласти мені усний іспит з макроекономіки?

— Ні, ні. Дякую. Можете продовж.. — Рука подруги швидко закриває мені рота. Замість закінчення речення я просто мугикаю в вологу долоню Каті.

— Віро, що ти робиш? — Шипить зі злістю Катруся в мій бік. Водночас з милою посмішкою повертається обличчям до суворого викладача: — Вибачте, Степане Антоновичу. Ми вас уважно слухаємо.

На обличчі подруги в цей момент таке каяття, ніби у найстрашнішого грішника, який бажає покаятися. Не можу втриматись та пирскаю від сміху. Катя дивиться на мене так, ніби готова розірвати мене на місці голими руками. Тихо загарчавши, подруга шепоче в мій бік:

— Вірко, припини. Нам ще автомат Стьопа не виставив у відомість. Не дай боже, передумає. Я за один день до іспиту не підготуюся. Тож не зли його, я тебе прошу.

Мабуть, відповідь Катрусі задовольнила викладача повністю, оскільки він відразу ж продовжив розповідати нам про майбутню схему отримання допуску до іспиту, часу його проведення та оголосив перелік екзаменаційних тем.

Слухаю його в пів вуха. Подумки я все частіше повертаюся того дня, коли подзвонила Кості вся в сльозах.

Я набрала його номер від безвиході та від знервованості. Не надто вірила, що це вдала ідея. Та взагалі не розраховувала на те, що він особисто приїде мені допомогти.

Бач, коли він з'явився переді мною весь такий впевнений, гарний та дужий, я розтанула мов крижинка. Кинулася до нього на шию та почала ревіти, як мале дитя. Сльози текли прямісінько на його білу, ідеально випрасувану сорочку.

Раптом, я відчула носом його запах і мені стало так спокійно в голові. З ним, здавалося, нічого не буде страшно. І тільки коли Костя розімкнув наші обійми, я зрозуміла що стало знову мерзлякувато та самотньо. Дивні відчуття.

Я знаю цього чоловіка всього нічого, але він однією своєю присутністю змушує всіх навкруги напружитися. Впевненість і сила Воронцова передається у кожному його жесті чи слові. Він нічого не робить просто так, я встигла помітити це. Будь-який рух чи погляд Кості зроблено з певною метою.

— А ти йому номер свій залишила? — Раптом занудьгувавши запитує Катерина.

Яка там консультація з макроекономіки, коли тут є цікавіша тема — дорослий красень у моєму житті.

Аби заповнити час, вирішую трошки поглузувати з допитливої Катрусі:

— Кому? Стьопці чи кому? Навіщо йому мій номер? Гадаєш я йому подобаюсь?

— Та до чого тут Стьопка, Віро? — її питання звучить трохи голосніше, ніж треба, тож наша парта знову привертає увагу суворого викладача.