Епілог

Длоків уціліло небагато. Загинула староста, проте врятувалися її три доньки й брат із дружиною. Вижив жрець, замкнений у підвалі, відкопали і ще близько тридцяти поселенців. Рятувальники на гравітаційних платформах встигли вивезти вцілилих. Сканували тепловізорами руїни. Та більше врятувати нікого не вдалося. Вже коли перші платформи летіли до міста, прогримів вибух, який ледь не затягнув гравітави у вирву, що утворилася там, де п’ятсот років лежав корабель.

Дайкеро відчув, як хитнулася підлога. Здавалося, хитався весь палац. Упала шафа. Упорядник ваоке визирнув із кімнати, якою був обмежений уже другий день. Охорониці грали в кості навпроти його дверей. Коли почався землетрус, дівчата скочили на ноги. Командирка палацової охорони наказала вивести всіх на вулицю. Дайкеро випустили, і він, переляканий, вибіг з палацу разом з усіма. До нього підійшла його охорониця, білявка в чорному одязі, й тихенько відвела в сплетіння вузеньких вулиць при палацових будівель. Там на нього чекала його гравітаційна машина, вірна водійка і Ран]

Упорядник гарему швидко сів у машину, й та полетіла з ваоке у відчинені ворота. Охорониці потім шукали упорядника гарему, та куди він подівся, ніхто не знав.

Аяту біля великого корабля зустріла Кіту та її особистий загін. Вони привезли жінку та юну дівчину, яку Юре, назвав Лисицею, — ворлок дуже зрадів, що вона вціліла. З лаболаторії врятувалося лише десятеро людей: двоє охоронців, троє науковців і шестеро дітей — крім групи, яку виводив Юре. Двоє аджарів хотіли тихо втекти, та їх затримали.

Аята наказала відвезти її та її дітей до міста. До неї підійшла жінка яку знайшли її войовниці й попросила політичного прихистку, дозволу жити на планеті разом з донькою. Меолі дозволила. Юре і Лувір запевнили що та жінка не робила їм зла.

Намарів намагалися завантажити на велику гравітаційну платформу, та врешті здалися — об’їхати вирву було недалеко.

Але степ провалився майже весь. У величезній дірі в землі лежала космічна база. І як сказав «Летос», космодром потрібно буде будувати новий.

Аватар Джарека стояв на краю вирви, до нього підійшов «Летос» Збоку здавалося що це два звичайних хлопця.

- Аннакома і Анна об’єдналися у єдиний імпульс, цікаво коли вона збереться докупи, якою буде? – мовив «Летос».

- Маю надію Анна переможе, - припустив «Джарек».

- Найгірша комбінація для штучного розуму роздвоєння особистості, - з сумом сказав «Летос»

- Анакома сильніша, - додав «Джарек», - вона ще з’явиться.

- Так вона з’явиться, і невідомо що може наробити, - погодився «Летос».

Аята вже хотіла сісти на платформу. Кіту стояла біля неї, Ману й Іті збиралися гнати бойових намарів у місто у обхід вирви. Гел підійшов до меолі, запитав тихо:

— У інотської володарки бувають відпустки?

— А у старійшини галактичної Ради? — запитала Аята з усмішкою.

— Та я не зовсім класичний старійшина, — відповів Гел.

— А я класична меолі.

— Ні, у твій гарем я не піду, — розсміявся Гел.

— Може, обійдемося без армійського гумору, старійшино? — суворо запитала Аята, та очі її сяяли.

— То як із відпусткою? — нагадав Гел.

— Треба подумати, — відповіла Аята. — Та я хотіла запропонувати тобі залишитися, мені потрібна допомога.

— Залишиться патрульний корабель. Сюди також летять корабель-госпіталь та геоінженери. Ми, на жаль, не можемо затриматись. У нас проблеми з Альянсом.

— Шкода, — Аята засмутилася. — Тоді доведеться брати відпустку, коли даси раду своїм проблемам з Альянсом. — Вона подалася вперед, наче хотіла його поцілувати, та не наважилася. Тільки стиснула його руку: — До зустрічі.

— Прощавай, закиданцю з багажника, — розсміялася Кіту.

— І ти не хворій, воєначальнице, — хмикнув Гел, — вітання вашому лікареві.

Платформа полетіла над вирвою, з якої стирчали поламані частини розбитої космічної бази.

Кінець