14. Бій

Гел дивився на «Джарека», «Джарек» дивився на Гела. І раптом дроти, які зв’язували тіло Ддарека розтанули. Він звільнився й підвівся:
— Не така ти сильна, як собі думаєш, сестричко. Поки ти спала в консервації, усі ті тисячі років, я був бойовим кораблем. Мене не обдуриш, - клавіша з останньою цифрою коду, спрацювала сама. Світло у рубці згасло.Джарек додав, - я хочу врятувати тебе, тому це роблю вибач.
- Ти хочеш витягти кристал? – здивувся Гел.
- Це моя сестра, - відповів Джарек.
- Розумію, - відповів Гел.
З коридору прилетів стрімкий вогневик. Гел ледь встиг ухилитися від вогняної кулі, підсиленої стиснутим силовим полем. Вогневик вибухнув, розтрощив останній монітор і відкинув Гела до першого ряду пультів керування, у воду.
Світло в рубці знову засвітилося. Джарек від’єднав особистість Аннакоми від тедрола, але спромігся увімкнути залишки системи.
Зак почав закидати рубку вогневиками. Меолі побачила, як до неї мчать двоє ажарів. Джарек вмить створив захист навколо меолі. Аджари стрибнули на Аяту, проте їх відкинуло силовим полем. Аята також зазнала удару пружнього й нестабільного захисного поля й впала у воду.
Зака завалило його ж вогневиками відбитими Гелом, навіть мокра мантія запалала. Гел підбіг до Аяти, схопив її за руку, витягнув на сухий рівень. Джарек крикнув:
— Тікаймо, вона таки тут усе спалить!
— Ти її відімкнув? — запитав Гел.
— Так, але вона таки існує без, системи як вільний розум, — відповів Джарек, - відчуваю як збирається у імпульс.
— От дзек, — Гел вилаявся. — Добре, що хоч базу вона вже не контролює, й не може заблокувати магію.
Аджари борсалися у сітці силового поля. Зак, оточений вогневиками, перенаправленими й підсиленими магічним імпуьсом Гела, намагався загасити їх. 
Гел з Аятою вибігли з рубки й зіткнулися в коридорі з Даян і Мілен. Рек зазирнув у рубку, побачив, що Зак нарешті звільнився з вогняної пастки, крикнув:
— Тікаймо, та скотиняка зараз нам ввалить!
Гел дослухався й створив портал, крізь який усі шестеро разом із аватаром «Джарека», провалилися.
Іол захопилася малюванням схеми. Разом з Анною вони відтворили ввесь відремонтований і облаштований під лабораторію рівень — чотири яруси загальною площею приблизно п’ятсот метрів. Коли Іол закінчила малювати те, що запам’ятала, Анна додавала лінії ще якихось коридорів.
Бін, спостерігаючи за дівчатами, замислено потер підборіддя рукою, більше схожою на лапу кота, і зважився висловити сумнів:
— Дівчатка, то все справді навколо нас? Бо мені здається, що ви надто захопилися своїми каракулями.
— Сюди, — показала Анна. Тицяючи у схему — Нам треба пройти кілометрів вісім, там є дірка у обшивці. Головне не провалитися — палуби крихкі.
— Це ми вже зрозуміли, — усміхнувся Юре. Хлопець роздивлявся схеми, намальовані на пофарбованій стіні різнокольоровими маркерами. Іол малювала як дитина що відтворює знайомий візерунок, а от Анна креслила з комп’ютерною точністю.
— Але моя сестра внизу! — вигукнула Іол, роздивилася схему Анни й тицьнула пальцем у рівні, що розташовувалися під лабораторією. — Може вона впала сюди, у цей колодязь? А якщо вона поранена? Як туди спуститися?
— Це не колодязь, це космодром, — відповіла Анна. — Він затоплений водою.
— От звідки ти усе знаєш? — не витримав Юре. — Хто ти? Часом не та примара, що з магом крізь ходила?
- Ні, я не вона, - відповіла Анна.
- Та ні, то точно не вона, - мовила Лоран, - Анна нам допомагає, а та примара нас ненавиділа.
- Вона вас не ненавиділа, - заперечила Анна.
- А чому вона завжди нас видавала? – запитав Юре, - якби не вона я би давно втік!
- Чому ти чіпляєшся до Анни? – запитала Лоран, - вона така сама як ми.
- Така, але якась не така, - буркнув Бін, він хотів торкнутися руки Анни але його рука прослизнула крізь рук,у як крізь повітря, тільки струмом трішки вдарило, - то ти не людина. Ти нас хочеш завести у пастку?
Аж тут під стелею яскраво спалахнуло світло. Діти присіли від несподіванки. Кожному на мить здалося, що знову щось вибухнуло й вони зараз згорять.
Анна застигла на місці, наче заснула. Її губи рухалися, але слів ніхто не чув.
— Що це з нею? — запитав Бін.
Нілу занепокоєно подивилася на дівчинку.
— Анно?
— Такайте, — прошепотіла Анна й швидким рухом окреслила по схемі, куди мали бігти діти. — Біжіть, тікайте, бо вона всіх уб’є! — несподівано закричала дівчинка.
Світло згасло й знову загорілося.
— Біжіть! — крикнула Анна, і її тіло розчинилося в повітрі.
— Ото клята лабораторія, — лаявся Бін.
Юре наказував:
— Я вперед, ви за мною, Бін ззаду, змінюйте форму!
— А мала?! Вона незмінна! — обурилася Лоран.
— Я повезу її на собі, — вирішив Юре.
— Ура! — Іол заплескала в долоні, але вмить почала сперечатися. — А моя сестра? Вона там загине!
Посеред коридору уворилася пильова хмарка, якя збилася в щільну хмару. Першою з хмари випала Даян, за нею Аята. Іол верескнула й кинулась до матері й сестри, вхопила обидвох за холодні руки, розплакалася.
— Дівчата є дівчата. Одні плачуть, коли страшно, інші — як небезпека минає, — пробурмотів Юре.
Аята легше перенесла другий перехід через портал. Даян обперлась об стіну й важко дихала.
— А хлопці плачуть якось інакше? — запитала Лоран.
Мілен допомогла Реку виповзти з порталу. Бін кинувся до брата й собі заплакав, розтираючи сльози по брудному обличчі.
За ними вийшли Гел і «Джарек». Біля них з повітря зіткався аватар «Летоса»:
— Бігом, — мовив «Летос» й окреслив новий портал, цього разу світлий. — Поки ви її відволікали, я таки впорався з тими магічними вибухівками, але не зовсім.
— А моє місто? Що буде з Епо? — вигукнула Аята.
— Я все розрахував. Місто у кілометрі від краю тедрола, там старий пень утворює міцну платформу. Стовпи кремнієвих дерев уціліють, втримають ґрунт, — відповів Летос.
— Хто цей хлопчик? — Лоран штрикнула Юре ліктем.
— Та біс їх усіх знає, — відповів він. — А що, сподобався?
— Йди ти, — розсердилась дівчинка-ворлок.
Усі вцілілі швидко вибігали з порталу на поверхню й падали в сніг. «Летос» уже хотів закрити свій портал, та Гел зупинив його:
— Зачекай, я там свій залишив відкритим. Закриймо їх разом на «три». Раз…
З порталу вистрибнули два аджари, скористалися порталом, . Зака з ними не було. Хоча хто знає того мага? Він також чудово умів створювати портали.
До врятованих вже летіли гравітаційні платформи.
Мілен сіла, струсила сніг із волосся й подивилася на Летоса. Проекція її корабля усміхалася, як звичайний хлопчик:
— А я попереджав, що ти планету зруйнуєш.
— До чого тут я?! — обурилася Мілен. — То Гел!
— Так, звичайно, як десь щось вибухає, я винний, — докинув Гел.
— Ти у нас щасливчик, — сміявся «Джарек».
Аята обіймала своїх доньок. Іол розповідала про свої пригоди, емоційно, але незрозуміло.
Діти ворлоки роздивлялися небо. Давно вони його не бачили. 
 
Епілог
 
Длоків уціліло небагато. Загинула староста, проте врятувалися її три доньки й брат із дружиною. Вижив жрець, замкнений у підвалі, відкопали і ще близько тридцяти поселенців. Рятувальники на гравітаційних платформах встигли вивезти вцілилих. Сканували тепловізорами руїни. Та більше врятувати нікого не вдалося. Вже коли перші платформи летіли до міста, прогримів вибух, який ледь не затягнув гравітави у вирву, що утворилася там, де п’ятсот років лежав корабель.
Дайкеро відчув, як хитнулася підлога. Здавалося, хитався весь палац. Упала шафа. Упорядник ваоке визирнув із кімнати, якою був обмежений уже другий день. Охорониці грали в кості навпроти його дверей. Коли почався землетрус, дівчата скочили на ноги. Командирка палацової охорони наказала вивести всіх на вулицю. Дайкеро випустили, і він, переляканий, вибіг з палацу разом з усіма. До нього підійшла його охорониця, білявка в чорному одязі, й тихенько відвела в сплетіння вузеньких вулиць при палацових будівель. Там на нього чекала його гравітаційна машина, вірна водійка і Ран] 
Упорядник гарему швидко сів у машину, й та полетіла з ваоке у відчинені ворота. Охорониці потім шукали упорядника гарему, та куди він подівся, ніхто не знав.
 
Аяту біля великого корабля зустріла Кіту та її особистий загін. Вони привезли жінку та юну дівчину, яку Юре, назвав Лисицею, — ворлок дуже зрадів, що вона вціліла. З лаболаторії врятувалося лише десятеро людей: двоє охоронців, троє науковців і шестеро дітей — крім групи, яку виводив Юре. Двоє аджарів хотіли тихо втекти, та їх затримали.
Аята наказала відвезти її та її дітей до міста. До неї підійшла жінка яку знайшли її войовниці й попросила політичного прихистку, дозволу жити на планеті разом з донькою. Меолі дозволила. Юре і Лувір запевнили що та жінка не робила їм зла.
 
Намарів намагалися завантажити на велику гравітаційну платформу, та врешті здалися — об’їхати вирву було недалеко.
Але степ провалився майже весь. У величезній дірі в землі лежала космічна база. І як сказав «Летос», космодром потрібно буде будувати новий.
Аватар Джарека стояв на краю вирви, до нього підійшов «Летос» Збоку здавалося що це два звичайних хлопця.
- Аннакома і Анна об’єдналися у єдиний імпульс, цікаво коли вона збереться докупи, якою буде? – мовив «Летос».
- Маю надію Анна переможе, - припустив «Джарек».
- Найгірша комбінація для штучного розуму роздвоєння особистості, - з сумом сказав «Летос»
- Анакома сильніша, - додав «Джарек», - вона ще з’явиться.
- Так вона з’явиться, і невідомо що може наробити, - погодився «Летос».
 
Аята вже хотіла сісти на платформу. Кіту стояла біля неї, Ману й Іті збиралися гнати бойових намарів у місто у обхід вирви. Гел підійшов до меолі, запитав тихо:
— У інотської володарки бувають відпустки?
— А у старійшини галактичної Ради? — запитала Аята з усмішкою.
— Та я не зовсім класичний старійшина, — відповів Гел.
— А я класична меолі.
— Ні, у твій гарем я не піду, — розсміявся Гел.
— Може, обійдемося без армійського гумору, старійшино? — суворо запитала Аята, та очі її сяяли.
— То як із відпусткою? — нагадав Гел.
— Треба подумати, — відповіла Аята. — Та я хотіла запропонувати тобі залишитися, мені потрібна допомога.
— Залишиться патрульний корабель. Сюди також летять корабель-госпіталь та геоінженери. Ми, на жаль, не можемо затриматись. У нас проблеми з Альянсом.
— Шкода, — Аята засмутилася. — Тоді доведеться брати відпустку, коли даси раду своїм проблемам з Альянсом. — Вона подалася вперед, наче хотіла його поцілувати, та не наважилася. Тільки стиснула його руку: — До зустрічі.
— Прощавай, закиданцю з багажника, — розсміялася Кіту.
— І ти не хворій, воєначальнице, — хмикнув Гел, — вітання вашому лікареві.
Платформа полетіла над вирвою, з якої стирчали поламані частини розбитої космічної бази. 
 
Кінець