11. Підземелля

Капі отямилася у великій кімнаті у будинку старости. Голова їй пішла обертом, коли підвелась на тремтячі ноги, хитаючись дійшла до дверей відчинила їх і побачила на площі нерухомі тіла. Гравітатори перелетіли через високі стіни поселення та зникли з очей. Дівчина закричала від гніву.

На негнучких ногах, слабка від втрати крові, вона дійшла до нерухомих намарів. Побачила Кіту: ногу командирки притис до засніженої бруківки червоний ящір. Капі шукала Даян і Аяту, та їх не було серед усіх цих тіл. Юна солдатка впала біля Кіту на коліна, намагаючись намацати засіб зв’язку, щоб покликати на допомогу загін розвідників на гравітаторах.

Тілун Рангок, видатний, відомий на Пайрі хірург і науковець, який вивчав біологічні трансформації живих на молекулярному рівні, у вільний від роботи час досліджував перевертнів у власній лабораторії. Він мріяв дізнатися, чому в одних космічних народів є здатність змінювати форму, а у інших немає. Та досліди на людях, а надто на дітях, на Пайрі заборонені. Коли Рангока викрили, він встиг утекти. Попросивши прихистку та захисту в Альянсу, хірург опинився на провінційній планеті, у лабораторії, облаштованій у якомусь космічному об’єкті, який, вочевидь, колись давно впав на Іноту.

Рангок ніколи не виходив за межі пофарбованих стін. Відремонтували тільки частину напівзруйнованого корабля, а що там було за межами лабораторії, науковець не знав, і доводив собі, що не хоче знати. Як і не хотів виходити на поверхню вічно холодної планети. Тут він мав удосталь матеріалів для дослідження й багато об’єктів для дослідів, а ще вважав, що нарешті досяг сякого-такого успіху, хоча вигляд нахабних найманців-аджарів і його «пацієнтів», як їх називав майстер Зак, дуже різнився. Проте Рангок був естетом і мріяв створити ворлока, рівного аджару.

Ренгок сидів у своєму кабінеті, у зручному кріслі за білим столом, палив довгу цигарку й набирав текст книжки про трансформацію на стареньккому пласкому компютеріі. Він любив коли на базі була тиша. Пацієнти зачинені в клітках, майстер Зак відсутній. Хірург і сам не знав, чому ставиться до того здібного зарозумаки вороже — можливо, не розумів ту дивну науку, яка досліджувала вплив розумових та емоційних хвиль на матерію. Ренгок вважав магію вродженою особливістю, як і трансформацію, але виявилося, що створювати трансформерів з незмінних без впливу розумового імпульсу на тонку мислячу матерію неможливо. Зак любив повторювати, що все почалося з розумового імпульсу й закінчиться ним, проте хірург не міг осягнути тих тонкоматеріальних частин щільно матеріальних тіл. Йому подобалася теорія про мислячу матерію, а не про мислячу енергію.

Зак влетів до його кабінету, як завжди, без попередження. Скинув мантію мага. Під мантією на ньому був звичайний темний цивільний одяг — штани й теплий светр. Ренгок підняв очі, запитливо подивився на мага:

— Щось сталося? — він не приховував роздратування в голосі.

— У Лисиці лапа обпечена, — байдужим голосом повідомив Зак і додав: — Ти хотів живих тейлів побачити — я їх привіз. Дівчину зможеш вивчити, але я не знаю, як ти то робитимеш, досліджувати їх важко й небезпечно. І ти ж запасся травою іруа? Зроби з нею ще з десяток мармурових куль.

— Запасся? — перепитав Ренгок. — Я просив контейнер, а ви все відправляєте на головну планету Альянсу.

— Та годі, головне, щоб ти сам не пив цю гидоту, — відмахнувся Зак, натякаючи, що знає про слабкість хірурга.

Ренгок вимкнув свій комп’ютер, вдягнув білого піджака — незмінний атрибут його дослідницької роботи. На лацкані червоніла зірка у обрамлені золотих колосків того новоствореного генномодифікованого злаку, який буцімто врятував жителів об’єднаних планет від голоду, коли якимось чином на фермерській планеті загинули сади хлібних дерев. А от що означала та червона зірка з п’ятьма променями, він не знав, та й не хотів знати, — певне, щось патріотичне, для вух покірного населення.

Біля дверей дослідницького відсіку — герметичного блоку з непробивними переборками — стояло двоє охоронців. Солдати Армії Альянсу у коричнево-зеленій формі, бронебійних жилетах, пластикових обладунках і шоломах, з автоматами. В Альянсі, певне, принципово не виробляли наручні тадо, лише автомати, які треба було брати у руки. На думку Ренгока, тадо були зручнішими, але він ніколи не торкався ні того, ні іншого, тому не міг нічого стверджувати. Хірург приклав свій медальйон до невеличкого віконця-детектора — двері відчинилися й зачинилися за його спиною. Науковець затулив очі, почекав мить, поки його тіло й одяг оброблять промені спеціального приладу, який вбивав усі мікроби й бактерії разом із вірусами, і врешті зайшов до свого царства, куди мав доступ тільки він і його три мовчазні асистентки. Зак приходив туди тільки під час операцій.

У хірургічному відділенні лабораторії, в ізоляційному блоку, лежала Лисиця. Рану їй уже обробили асистентки — вправні дівчата, добре навчені, але пригнічені освітою й пропагандою Альянсу.

— Що вона тут робить? — здивувався Ренгок. — Могли обробити рани й у загальному лікарському відсіку. Лікар Пів чудово знається на своїй справі.

— Майстер сказав, що ви маєте дослідити рани, бо їх нанесено кров’ю тейла, — відповіла одна з асистенток, Даріку, наймолодша й симпатичніша за інших. Вона ще не була заміжня, ще не народжувала, тому мала право носити волосся до плечей. На планетах Альянсу забороняли довге волосся, бо вважали, що це робило незмінних людей схожими на перевертнів. А перевертні — це зло. Як у головах цих дівчат така догма співіснувала зі, власне, створенням перевертнів у його лабораторії, Ренгок не розумів. Та алогічність пропаганди його вже не дивувала. Як і закони щодо зачісок, одягу, поведінки й цензура на мистецтво. Психологія натовпу — маловідома наука, і кожен диктатор торує власний шлях власними помилками. Ренгок не хотів бути диктатором, але йому подобалося щедре фінансування його наукових розвідок, яке забезпечував правитель Альянсу — той самий, що називав себе богом. Богом незмінним й незамінним, адже він правив від заснування Альянсу й по сей день. А середня тривалість життя звичайного громадянина планетарного формування, між іншим, становить лише триста років.