10 Маг

На площу збігалися жителі поселення. З двоповерхового будинку вибігла огрядна миловидна жінка у домашньому одязі й капцях, її довге сиве волосся було закручено в тугий вузол на потилиці й закріплено спицями.

Жителі цього поселення були вбрані у звичні на планетах Ради теплі куртки й пошите на взуттєвій фабриці взуття.

Аята і її воїтельки навіть не встигли зіскочити зі своїх намарів, коли їх наздогнали дві важкі гравітаційні платформи. Сім гравітаторів перелетіли через десятиметрову стіну і з ледь чутним свистінням зависли над засніженою площею, оточивши втікачів.

Гел зіскочив із чорного намара. Аята залишилася на спині грізного звіра, лише розвернула його в бік платформ. Інотки всі позалишалися верхи. Гел піймав за вуздечки золотого й срібного намарів. Великі ящери відчували небезпеку й дуже нервували — у такому стані вони могли виявити агресію до поселенців чи кинутися на платформи з переслідувачами. Та хай би й кинулися, думав Гел, якби на гравітаторах не сиділи перевертні. І то були не ті перероблені незмінні, які завдяки хірургічному втручанню мали у людській трансформації звірині ознаки — у кого котячі вуха, у кого видовжені щелепи, чи густа шерсть на обличчі й лапи замість рук. Ні, на гравітаторах сиділи чоловіки й жінки із досконало чистою шкірою, густим блискучим волоссям і світлими уважними очима. Аджари. Вроджені перевертні із двома формами, людською та звіриною — зі збереженням людської свідомості. Справжнього аджара неможливо приручити, чи примусити служити, важко обманути, але можна найняти за хорошу платню. Якщо ворлоки — це гігантські ненавчені щенята, то найманці-аджари — професійні солдати, які спочатку використовують зброю, а потім власні кігті, ікла, швидкість і блискавичну реакцію. Намари не мали проти них шансів, навіть сам на сам. Тож Гел узяв золотого ящера й срібну ящірку за повід і тримав біля себе.

 Мілен вибігла з будинку брата старости разом із жінкою, що годувала її домашнім паштетом, — саме вчасно, щоб побачити, як на площу вилетіли вершниці на намарах. На чорному ящері позаду Аяти сидів її брат — босий,одягнений у сам лише светр і штани. Певне, він і сам ще не помічав, що теплий одяг на ньому перетворився на пил. Слідом за вершницями летіли платформи з переслідувачами, через стіну майнули гравітатори з найманцями. Гел зіскочив із чорного намара й підхопив повід двох поранених ящерів, які прибігли за вершницями. Мілен зберігала трансформацію кішки. Названий брат подумки попросив її поки побути непомітною — зараз вони мають вдарити одночасно. Мілен видряпалася по стіні будинку на дах, перестрибнула на інший, ближчий до чорного кубу-генератора, і лягла скраєчку. Готова до стрибка.

 У кріслі другого пілота на першій бойовій платформі сидів чоловік, який усім своїм виглядом підкреслював належність до спільноти магів (аелогарудів). Навіть плащ, довгий незручний, але теплий, був темно-фіолетового кольору означав найвищий для звичайної людини рівень магії, що його опанував цей чоловік (хоча Гел сумнівався, що незнайомець насправді досягнув сьомого рівня майстерності). Попелясте довге пряме волосся зав’язане у хвіст, борода коротка — не так борода, як тиждень не брився. Ніс такий, які частенько примальовують магам у дитячих книжках: довгий, вузький, з горбинкою. Густі світлі брови низько нависали над блискучими світло-зеленими очима, які, здавалося, пронизували наскрізь. Маг нахилив голову. Він дивився тільки на Гела. Дракон же тимчасом вивчав другого аелогаруда — ним виявилася примарна постать, яка трималася за спиною фіолетового. То було тоненьке дівча, зіткане із силового поля й переповнене магічною силою. Сформований розум, який тільки-но починав формувати власну особистість і форму, проте поки не мав стійкого забарвлення емоціями, не знав ні добра, ні зла, мав знання, однак не мав цілі. Він вивчив усе, до чого міг дотягнутися, але тепер волів вивчити себе, відчути власну могутність.

Ця безтілесна істота, яка ідентифікувала себе як дівчину, не знала, що те, що вона відчувала цієї миті до людей, називалося зверхністю. Навіть маг, за яким вона слідувала, не став для неї авторитетом чи вчителем — вона сприймала його як засіб для вивільнення своєї неймовірної сили. Він знав, чого хоче, вона іще не мала цілі, проте бажала експериментувати з матерією й енергією. Прозорі очі вивчали калтокійця. На сірих вустах з’явилася іронічна усмішка — гримаска, перейнята в мага. Вдруге у своєму свідомому існуванні вона побачила когось зі здібностями такими самими, як у неї, і готова була позмагатися з ним, вивчала, на що він здатен, його способи атаки та захисту.

Маг у фіолетовому плащі зійшов із гравітава. Велет із головою ведмедя й руками-лапами підтримав свого господаря. Аджари - п’ятеро чоловіків і три жінки. Мабуть, група вільних солдат удачі, бо поводилися вони відповідно, без поваги до того, хто їх найняв. Але до діла ставилися ретельно: оточили площу гравітавами. Ці найманці звикли довіряти одне одному й ніколи не надіятися на когось іншого. Аджари сиділи на своїх бойових гравітаторах, розглядали іноток із цікавістю.

Аята відчула, як нервує чорний намар, аж іклами скреготав — певне, хотів покусати дивного незнайомця, який наближався до нього. Маг, побачивши, що намар повелительки Іноти ладен відгризти йому голову, виставив уперед руки, створюючи слабеньке силове поле. Двоє найманців-аджарів підлетіли на гравітаторах ближче, націлили в іноток тадо. Примарна дівчина лишилася стояти на борту відкритого гравітатора — спостерігала за всім, що відбувалося. Їй здавалося що вона контролює Гела, та ввижалося, що у Гела є якесь магічне відображення, не могла зрозуміти як сприйняти це відчуття. Примарна поклала руку на голову дівчині-лисиці, тоненькі напівпрозорі пальчики перебирали руде м’якеньке хутро між гострими вухами. Любила вона цю юнку, завжди брала з собою. Хоча Зак був певен що Лисиці ще рано брати участь у наземних операціях.