10. Підземелля

Капі отямилася у великій кімнаті у будинку старости. Голова їй пішла обертом, коли підвелась на тремтячі ноги, хитаючись дійшла до дверей відчинила їх і побачила на площі нерухомі тіла. Гравітатори перелетіли через високі стіни поселення та зникли з очей. Дівчина закричала від гніву.
На негнучких ногах, слабка від втрати крові, вона дійшла до нерухомих намарів. Побачила Кіту: ногу командирки притис до засніженої бруківки червоний ящір. Капі шукала Даян і Аяту, та їх не було серед усіх цих тіл. Юна солдатка впала біля Кіту на коліна, намагаючись намацати засіб зв’язку, щоб покликати на допомогу загін розвідників на гравітаторах.
 
Тілун Рангок, видатний, відомий на Пайрі хірург і науковець, який вивчав біологічні трансформації живих на молекулярному рівні, у вільний від роботи час досліджував перевертнів у власній лабораторії. Він мріяв дізнатися, чому в одних космічних народів є здатність змінювати форму, а у інших немає. Та досліди на людях, а надто на дітях, на Пайрі заборонені. Коли Рангока викрили, він встиг утекти. Попросивши прихистку та захисту в Альянсу, хірург опинився на провінційній планеті, у лабораторії, облаштованій у якомусь космічному об’єкті, який, вочевидь, колись давно впав на Іноту. 
Рангок ніколи не виходив за межі пофарбованих стін. Відремонтували тільки частину напівзруйнованого корабля, а що там було за межами лабораторії, науковець не знав, і доводив собі, що не хоче знати. Як і не хотів виходити на поверхню вічно холодної планети. Тут він мав удосталь матеріалів для дослідження й багато об’єктів для дослідів, а ще вважав, що нарешті досяг сякого-такого успіху, хоча вигляд нахабних найманців-аджарів і його «пацієнтів», як їх називав майстер Зак, дуже різнився. Проте Рангок був естетом і мріяв створити ворлока, рівного аджару.
Ренгок сидів у своєму кабінеті, у зручному кріслі за білим столом, палив довгу цигарку й набирав текст книжки про трансформацію на стареньккому пласкому компютеріі. Він любив коли на базі була тиша. Пацієнти зачинені в клітках, майстер Зак відсутній. Хірург і сам не знав, чому ставиться до того здібного зарозумаки вороже — можливо, не розумів ту дивну науку, яка досліджувала вплив розумових та емоційних хвиль на матерію. Ренгок вважав магію вродженою особливістю, як і трансформацію, але виявилося, що створювати трансформерів з незмінних без впливу розумового імпульсу на тонку мислячу матерію неможливо. Зак любив повторювати, що все почалося з розумового імпульсу й закінчиться ним, проте хірург не міг осягнути тих тонкоматеріальних частин щільно матеріальних тіл. Йому подобалася теорія про мислячу матерію, а не про мислячу енергію.
Зак влетів до його кабінету, як завжди, без попередження. Скинув мантію мага. Під мантією на ньому був звичайний темний цивільний одяг — штани й теплий светр. Ренгок підняв очі, запитливо подивився на мага:
— Щось сталося? — він не приховував роздратування в голосі.
— У Лисиці лапа обпечена, — байдужим голосом повідомив Зак і додав: — Ти хотів живих тейлів побачити — я їх привіз. Дівчину зможеш вивчити, але я не знаю, як ти то робитимеш, досліджувати їх важко й небезпечно. І ти ж запасся травою іруа? Зроби з нею ще з десяток мармурових куль.
— Запасся? — перепитав Ренгок. — Я просив контейнер, а ви все відправляєте на головну планету Альянсу.
— Та годі, головне, щоб ти сам не пив цю гидоту, — відмахнувся Зак, натякаючи, що знає про слабкість хірурга.
Ренгок вимкнув свій комп’ютер, вдягнув білого піджака — незмінний атрибут його дослідницької роботи. На лацкані червоніла зірка у обрамлені золотих колосків того новоствореного генномодифікованого злаку, який буцімто врятував жителів об’єднаних планет від голоду, коли якимось чином на фермерській планеті загинули сади хлібних дерев. А от що означала та червона зірка з п’ятьма променями, він не знав, та й не хотів знати, — певне, щось патріотичне, для вух покірного населення.
Біля дверей дослідницького відсіку — герметичного блоку з непробивними переборками — стояло двоє охоронців. Солдати Армії Альянсу у коричнево-зеленій формі, бронебійних жилетах, пластикових обладунках і шоломах, з автоматами. В Альянсі, певне, принципово не виробляли наручні тадо, лише автомати, які треба було брати у руки. На думку Ренгока, тадо були зручнішими, але він ніколи не торкався ні того, ні іншого, тому не міг нічого стверджувати. Хірург приклав свій медальйон до невеличкого віконця-детектора — двері відчинилися й зачинилися за його спиною. Науковець затулив очі, почекав мить, поки його тіло й одяг оброблять промені спеціального приладу, який вбивав усі мікроби й бактерії разом із вірусами, і врешті зайшов до свого царства, куди мав доступ тільки він і його три мовчазні асистентки. Зак приходив туди тільки під час операцій.
У хірургічному відділенні лабораторії, в ізоляційному блоку, лежала Лисиця. Рану їй уже обробили асистентки — вправні дівчата, добре навчені, але пригнічені освітою й пропагандою Альянсу.
— Що вона тут робить? — здивувався Ренгок. — Могли обробити рани й у загальному лікарському відсіку. Лікар Пів чудово знається на своїй справі.
— Майстер сказав, що ви маєте дослідити рани, бо їх нанесено кров’ю тейла, — відповіла одна з асистенток, Даріку, наймолодша й симпатичніша за інших. Вона ще не була заміжня, ще не народжувала, тому мала право носити волосся до плечей. На планетах Альянсу забороняли довге волосся, бо вважали, що це робило незмінних людей схожими на перевертнів. А перевертні — це зло. Як у головах цих дівчат така догма співіснувала зі, власне, створенням перевертнів у його лабораторії, Ренгок не розумів. Та алогічність пропаганди його вже не дивувала. Як і закони щодо зачісок, одягу, поведінки й цензура на мистецтво. Психологія натовпу — маловідома наука, і кожен диктатор торує власний шлях власними помилками. Ренгок не хотів бути диктатором, але йому подобалося щедре фінансування його наукових розвідок, яке забезпечував правитель Альянсу — той самий, що називав себе богом. Богом незмінним й незамінним, адже він правив від заснування Альянсу й по сей день. А середня тривалість життя звичайного громадянина планетарного формування, між іншим, становить лише триста років.
— Гаразд, хай спить. Я поки заправлю мармурові кулі для наших гостей, — мовив хірург.
Даріку з поважним виглядом школярки-відмінниці повідомила:
— Ми взяли у Лисиці всі аналізи й тканини з пошкоджених пальців. А ще майстер наказав показати вам вашу нову піддослідну. — Дівчина підійшла до стіни з прозорого куленепробивного пластику й зняла допоміжний щиток. Тепер зі сторони лабораторної зали було добре видно білу кімнату, стіни якої укріпили тим самим надміцним пластиком. На білій підлозі лежала непритомна дівчина з довгим чорним волоссям, вбрана в чорний светр і чорні штани. Вона виглядала беззахисною, по-дитячому тендітною, навіть попри важкі армійські черевики на ногах.
— Оце нічогенький сюрприз. — Хірург розглядав полонену тейлу з неабиякою цікавістю. — Ви хоч повітря з кімнати відкачали? А температура? Її потрібно тримати в холоді, у них слабка людська форма.
— У кімнаті температура нижче нуля й розріджене повітря, — доповіла друга асистентка, Лувір, — старша жінка з фігурою атлетки. Ренгок був певен, що Лувір — працівниця служби безпеки Альянсу й усе, що відбувається в лабораторії, відоме її керівництву.
— Відкачайте з кімнати усе повітря, — наказав науковець. — Зарядіть пістолети мармуровими кулями й тримайте їх напоготові.
— Вона непритомна, — мовила третя асистентка, Анатей. Дуже тямуща жінка, і якби не заборона вищої освіти для жінок Альянсу, вона досягла б значних успіхів у біології, чи могла стати лікаркою. А так, народивши трьох хлопчиків для Армії Альянсу, вона нині відпрацьовувала громадянський обов’язок у лабораторії Ренгока.
— Не потрібно забувати про правила поводження з надістотами, — повчав хірург, швиденько наповнюючи шприц концентратом іруа й начиняючи підготовлені кулі. Відтак він закручував їх мармуровими наконечниками з вибухівкою. Науковець робив усе обережно, хоча досі не розумів, чому саме він має виконувати роботу зброяра. Проте Ренгок був не проти вільного доступу до іруа.
— Переверетні — не надістоти, докторе, — усміхнулася Даріку. Вона старанно допомагала хірургу у його зброярській праці: приймала виготовлені кулі й заряджала пістолети. На столі їх лежало п’ять. — От наш майстер — він справді надістота. Він вміє створювати вогонь.
— Не сперечатимуся, — мовив зосереджений Ренгок. Він глянув на монітор, на який було виведено дані тиску повітря у кімнаті, де лежала дівчина-тейла. — Щось довго вона непритомна. Хоча, може, у довіднику неточні дані щодо дії іруа на організм тейла.
 
Зак сидів в іншій кімнаті у затишному кріслі. На канапі поруч лежала Аята, на підлозі біля канапи — Гел. Біля дверей стояли озброєні солдати Альянсу, за спиною Зака сиділи на стільцях четверо аджарів. Один дрімав, другий грався в гру на своєму засобі зв’язку (на базі була лише внутрішня сітка, але місцеві комп’ютерники створили просту гру, яка дуже захопила багатьох працівників і військових).
До кімнати увійшов Ренгок, тримаючи два пістолети, заряджені кулями з іруа. Він побачив Аяту й чорнявого хлопця на підлозі:
— Це ще один? Ви б хоч зв’язали його, майстре.
— У нього є мотивація не кидатись на нас, — усміхнувся Зак.
— Ніяка мотивація не стримає природної агресивності цих істот. — Хірург повторив вислів одного вченого, який досліджував тейлів й написав книжку про властивості й особливості цих перевертнів. — Вони агресивні й не дуже розумні через постійну зміну об’єму мозку.
Зак засміявся й повідомив:
— У ваших книжках були корисні речі, як-от із мармуром і беладоною, та щодо мозку автор помилився. У тейлів немає мозку.
— Отож. — Ран знітився, навіть почервонів. — Без мозку не буває розуму.
— Металікам безмозкість не заважає створювати найкращі космічні кораблі у відомому нам Всесвіті, — усміхнувся Зак.
Аята розплющила очі й відразу сіла. Роззирнулася, побачила Зака, і її погляд злостиво спалахнув. Та вона мовчала — чекала, доки заговорить маг. Гел також розплющив очі, проте поки лежав на спині й дивився в стелю.
— Усі при тямі, тож до справи, — із самовдоволеною усмішкою мовив Зак й активізував пістолет із голчатими кулями.
Ренгок сів у куточку. Він уперше бачив живого, притомного тейла — хоча й мертвого він ніколи не бачив, адже, за одною легендою, ці істоти безсмертні, а за іншою — їхні тіла після смерті щезають, перетворюються на порох. Хірург очікував, що шкіру дракона у людській трансформації вкриватиме луска, проте він був схожий на людину — на чистій смаглявій шкірі лише не росло волосся, як у більшості людських рас. Хоча Ренгок усвідомлював, що наука мало знає про трансформерів, бо загалом працює на заперечення трансформації, інформацію можна знайти тільки в старих книжках й рукописах. 
На планетах Ради інформацію про трансформерів, а надто про тейлів, приховували заради безпеки самих тейлів. На планетах Альянсу ж від людей приховували взагалі усе надзвичайне — мабуть тому, що правитель планет Альянсу, як напідпитку стверджував Зак, був магом-середняком, а хотів видаватися підвладному народові богом. Тому Ларсард найняв Зака, й постійно тримав біля себе ще двох сильних магів. Зак готував у подарунок для Ларсарда. Це був знайдений на об’єкті, частина якого була облаштована для лабораторії, неймовірної сили розум, який ще тільки формувався.
Тейл сів біля ніг Аяти. Ренгок розглядав правительку планети, під поверхнею якої жив уже п’ять років. Жінка яскрава, харизматична, горда. Певне, легко закохатися в неї, у її білосніжну шкіру й ті руді коси до колін, що розплелися, поки вона була непритомна. Та він пам’ятав, що ця жінка вихована у матріархальному світі й ніколи не стане звичайною доброю дружиною. Ця красуня, мабуть, гірша за тих поборниць жіночих прав на патріархальних планетах. На планетах Альянсу жінкам забороняли виступати зі сцени чи трибуни. Ні співати, ні промовляти до натовпу, ні захищати власні права, які не зафіксовано в законах Альянсу, не можна було. Ні, жінки Іноти зіпсовані, як і чоловіки.
— Я вас уважно слухаю, — з притиском мовила меолі, розглядаючи людей, які її оточували. Глянула й на хірурга байдужим оком.
Так, Ренгок знав, що непривабливий для жінок. Високий й вузькоплечий, з великою головою, на голові ріденьке сіре волосся. Обличчя, може, й симпатичне але постійно викривлені вуста утворили зморшки навколо рота. Очі маленькі, глибоко посаджені, уважні розумні й недовірливі, наче він постійно наляканий. Ренгок знав, що непривабливий для жінок, та не розумів, чому так хоче подобатися цій інотці.
— Ваша донька тут, жива-здорова, — почав Зак, активізуючи монітор, на якому з’явилося зображення затишної кімнати з екраном замість вікна. На м’якому килимі сиділа дівчинка років десяти, з маленьким комп’ютером на колінах. Екран на силовому полі світився перед її очима: дівчинка гралася у популярну на базі гру й розмовляла з кимось, хто грався одночасно з нею десь в іншій частині бази. На моніторі можна було розгледіти схематичний лабіринт, у якому рухалися силуети. То спалахував вогонь, то біле марево. Зак усміхнувся, мовив:
— Це зараз вона така спокійна. Намагалася втекти п’ять разів, три вдало, раз дісталася зовнішнього люку. Хороша дівчинка.
— Як я можу забрати її додому? — ледь стримуючи хвилювання запитала Аята.
Гел сидів мовчки, заплющив очі.
— Не її — їх. Ваша старша донька також у мене, — мовив Зак, і монітор перемкнув зображення. У кімнаті, оббитій м’якими матеріалами, сиділа Даян з розбитими у кров кулаками. Старша мелолі злостиво дивилася на двері — мабуть, розмірковувала над планом втечі. — Також хороша дівчинка, з одного удару завалила охоронця.
— Що я маю зробити, щоб забрати своїх дітей додому? — повторила Аята.
У кімнату крізь двері просочилася, наче туман, примарна дівчина. Вона була обурена й не приховувала причини:
— Заку, блокуй якось цього перевертня, бо він вже вивчив не тільки твою територію, а й мою. Я не хочу, щоб він копирсався в моїй пам’яті.
— Моя дівчинко, це йому нічого не дасть, — лагідно мовив Зак. Подивився на Гела: — У нас забагато заручників, одна тільки його компаньйонка чого варта. Він розумна істота, тому не ризикуватиме. Так, ваша світлосте?
Гел розплющив очі, повільно повернув голову. Ренгок подумав, що звіроподібне поводження людського тіла це моторошне видовище. Він навіть не відразу усвідомив, що весь цей час очікував нападу тейла.
— Мабуть, поки погоджуся, — відповів Гел.
— Отже, ваша величносте, я прошу вас підписати на камеру, при свідках два документи. Поки два. Якщо ви погодитися, то далі зможете керувати своїм жіночим царством. — Як не намагався Зак говорити шанобливо, зневага бриніла в кожному його слові.
— Які документи? — запитала Аята вже крізь зуби. Як вона хотіла розтовкти пику Заку, нікого ще не ненавиділа так, як цього гостроносого нахабу. Стисла плече Гела. Він так і сидів на килимі біля її ніг. Меолі вирівнялася, наче струна, не опираючись на спинку, готова будь-якої миті стати до бою.
— Ви виходите зі складу Ради й добровільно, за власним бажанням, приєднуєтеся до Альянсу.
— Вам не вистачає дрібниці для такої угоди. — Аята навіть усміхнулася, хоча важко було назвати усмішкою ту нервову гримасу. Її вуста роздратовано сіпнулися.
— Чого нам не вистачає, прекрасна королево?
— Я не королева, я меолі. Та це не має значення, вам не вистачає представника Ради. Когось із вибраних.
— О, вибраний нам не потрібен. У нас є старійшина, — самовдоволено розсміявся Зак.
Ренгок витріщився на майстра. Де той встиг за день знайти старійшину Ради? Їх на увесь відомий всесвіт лише дев’ять!
— Де? — недовірливо пирхнула Аята, не підозрюючи, що озвучує думки науковця. — Чи матиму я честь побачити вашого фіктивного старійшину?
— О ні, старійшина правдивий, найвищої якості.
— Та годі! — не втримався Гел. — Не підписуй тих документів. Правитель Альянсу ніколи не допустить матріархальної планети у своєму об’єднанні. Незчуєшся, як сюди пришлють мільйони юних зомбованих вояків які знищать вас усіх. Інота стане такою ж, як інші планети Ларсарда.
Аята добре трималася. Не змінила навіть пози, лише обличчя закам’яніло. Меолі мовчала довгу хвилину, Зак терпляче чекав.
— А мої діти? — врешті запитала Аята в Гела. Їй здавалося, що вона говорить не своїм ротом, не відчувала власного тіла, наче відокремилася від нього й спостерігала за всім, що відбувається, збоку. Тій спостерігачці, якої не чув і не бачив ніхто, вона дозволила розпачливо кричати, поки її фізичне обличчя тримало кам’яну маску. — Чи я маю пожертвувати ними заради моєї планети?
Примарна дівчина дивилася не на Аяту, а в той куток, де Аята уявила себе сторонньою емоційною спостерігачкою. На напівпрозорому личку промайнуло співчуття, на мить, та Ренгок побачив. Примара глянула на нього прозорими моторошними очима, губа її сіпнулася. Мовляв, побачив і мовчи. Так, я маю емоції.
— Добре, пане Заку. Готуйте ваші документи й апаратуру для зйомки, — погодився Гел й усміхнувся.
Зак недовірливо глянув на старійшину. Дивне передчуття промайнуло у його розумній голові, та він не йняв йому віри. Так, про тейлів багато говорять, але якщо подолали їх на площі поселення длоків, то й зараз впораються.
Маг слухняно підвівся. Не випускаючи з долоні активованого пістолета, підійшов до свого робочого столу, відчинив шухляду, витяг теку з пластиковими аркушами, на яких було надруковано тексти. Поклав їх на столик біля канапи. Гел сів на канапу поруч з Аятою.
— Ось тільки вигляд у вас, ваша світлосте, трохи неофіційний. Зараз вам принесуть піджак. — Зак скептично подивився на светр з грубо зітканої тканини, стертої до дірок.
— І без піджака зрозуміло, що ми діємо під примусом, — пирхнув Гел. — Ви, пане Заку, наче театральну сцену намагаєтеся облаштувати.
— Другий акт трагедії, — погодився маг.
— Це не театр, Геле! — не витримала Аята. — Ти не розумієш чи що? Нас обох вб’ють, щойно ми підпишемо ті кляті документи.
— Чому не розумію? — перепитав Гел, опершись на високу спинку канапи. — Певне зараз саме я найкраще розумію, що відбувається, — і подивився у прозорі очі примарної дівчини. Вона застигла під його поглядом, як загіпнотизована.
Телепатична розмова триває миттєвості, а розповісти за допомогою образів можна значно більше, ніж словами. Гел лише відкрив Примарі думки Зака.
Ренгок, напевне, перший із присутніх зрозумів, що тейл подумки розмовляє з Тінню — так він називав ученицю Зака.
Раптом активізувалися всі вогники на приладах зв’язку. Підлога під ногами здригнулася.
Хтось розчахнув двері кабінету. У кімнату, тримаючись за живіт, забігла Даріку в скривавленому халаті й упала на коліна, простогнавши:
— Вона втекла.
Примарна дівчина отямилася, наче від сну, і з ненавистю глянула на Зака. Гел підняв руку, долонею до підлоги, і різко опустив униз — з-під його долоні вирвалося полум’я, яке розлетілося навсібіч. Запалали меблі й стіни. І охоронці, і найманці, і їхнє начальство з криками рвонули з кабінету Зака. Сам маг стояв в оточенні силового поля й ошелешено дивився на тейла. Примарна дівчина застигла у вогні. Її прозоре тіло набуло червоних барв. Вона досі з обуренням вглядалася у Зака — і його силове поле стало втрачати пружність.
Гел ухопив Аяту за руку:
— Біжімо! — Вони вдвох кинулися до дверей. Гел штовхнув солдатика, який повертався з протигазом, і той упав під ноги своїм товаришам. Ренгок забився в куток: вогонь наче загіпнотизував його. Хтось із найманців-аджарів потягнув його до дверей. Троє аджарів зустріли Гела й Аяту у коридорі. Дракон знову випустив вогонь із долоні, і стіна полум’я відігнала нападників. Лише один із них, що був металіком, як і Гел, відкрив по втікачам вогонь з другого пістолета з мармуровими кулями, одночасно стрибнувши через вогонь на Гела, — але провалився крізь проекцію-обманку, яку тейл залишив замість себе. Втікачів у коридорі вже не було, вони наче розчинилися у повітрі. Металік збив вогонь зі шкіряної куртки й принюхався — та хіба вловиш запахи у вогні?