5 Копачі

Планета Вуо, поселення Вуо. Постійно тут мешкають дві сотні працівників космодрому. Космодром має хороший дохід, бо сюди постійно прилітають тисячі археологів, учителів, студентів і професорів. На розкопках можна зустріти й кілька десятків видатних вчених, і з сотню нелегальних копачів. І всі вони ретельно досліджували стародавні міста  цивілізації, яка існувала мільйон років тому. Вчені намагалися зрозуміти, як жили ті прадавні люди й чому щезло їхнє могутнє суспільство. Та крім вчених, на розкопках таємно працювали чорні археологи, і ці хотіли заробити на викопаних предметах. Траплялися серед руїн і витвори мистецтва, й елементи якихось невідомих механізмів, дуже цінних для колекціонерів. На розкопках був присутній один майстер — дуже старий маг, досвідчений, але втомлений від життя. Гел легко заховав свою присутність від нього.

 Космодром Вуо займав площу десять квадратних кілометрів. Він був неофіційно поділений на дві зони. На безпечній, яку назвали археологічною, стояли кораблі науковців, працювала охорона, поліція і ремонтники. Небезпечна зона — піратська — стала місцем стоянки, заправки і ремонту для піратів та чорних археологів. Іноді сюди залітали торговці чи колекціонери, частіше контрабандисти.

Саме поселення було на вигляд як тимчасове містечко будівельників. Бараки засипані піском, стіни, вікна, дахи — усе в жовтій пилюці. Єдина таверна у поселенні була розташована на вокзалі космодрому і звалася «У старого пірата», хоча місцеві прозвали її просто Вокзалом. Цілком пристойне місце для відпочинку: у Вокзалі, відпочивали як науковці, так і пірати.

Замість паркану навколо космодрому стовбичили заіржавілі остови старих кораблів, залишки гравітаційних машин і вантажних платформ, та ніякі перепони не стримували дрібний пісок пустелі, що встеляв плити злітного майданчика. Купол силового поля — і той був слабенький, генератор давно потребував ремонту.

Життя на Вуо, під палючим сонцем, було наче у напівсні. Люди ставали сонними, щойно борт їхніх космічних кораблів торкався стратосфери планети. Капітанам важко було змусити підлеглих активно працювати. Навіть прудкі гравітатори не мчали над пустелею, а повільно плили, несучі на собі млявих людей. Рятувалися енергетиками — на Вуо це був один з найнеобхідніших товарів, на якому непогано заробляли торговці. У деяких випадках енергетики заміняли гроші.

Гел приземлився на планету Вуо неподалік розкопок. Крила чорного дракона здійняли у повітря жовту пилюку, сховали його від людських очей.

Наметове містечко студентів стояло на краю першої глибокої траншеї, викопаної за допомогою археологічних гравітаційних ескалаторів. Там вже із самого ранку працювали науковці з пензликами, а над їхніми головами плавали на гравітаційних поплавцях диктофони, фотокамери й кінокамери, кондиціонери. Вже видно було залізобетонну балку, вцілілу частину якоїсь стародавньої споруди.

Над усім полем розкопок полискувало слабеньке силове поле — воно рятувало роботи й людей від пилу та дрібних місцевих комах. Гел знав про тих комах, що жили в піску й літали як мініатюрні повітряні змії, підхоплені вітром. Підступні й страшні, вони відкладали личинки в шкірі білкових й кристалічних людей. Без силового поля вижити у пустелі Вуо було неможливо.

Зранку наметове містечко стояло порожнє. Всіх студентів професори, вочевидь, задіяли в численних копанках, де ті вивчали примітивні давні конструкції із залізобетону, цегли й бетонних блоків. Уціліли також глиняні уламки глечиків та скла, кістки людей і ще щось дрібне й розбите, що поки важко було ідентифікувати. Цінніші речі знаходив старий маг. Зараз він дрімав у шезлонгу у тіньочку насипу.

Намети у містечку звичайні, туристичні, на гравітаційних поплавках. Такі зазвичай мали всередині фільтри-кондиціонери, гравітаційні гамаки, застелені спальними мішками (ночі на Вуо холодні), та захисне силове поле на вході.

Гел хотів зайти до першого ліпшого намету, але виявилося, що той, на додачу до стандартного силового поля, захищало слабеньке магічне — мабуть, якийсь юний здібний вправлявся. Гел посміхнувся, пройшов повз той захист і трішки змінив структуру поставленого поля. От тепер юний чаклун помарудиться з власним чародійством. Калтокієць шукав якогось звичайного одягу, у якому можна видати себе за студента. Звісно, одяг можна переліпити на молекулярному рівні, з того що на ньому є, але тоді будь-який маг зможе роздягнути його заради сміху: такі-от переліплені молекули легко сканувати і ще легше змусити розпастися від не надто потужного імпульсу.

Дракон уже знайшов шорти й футболку, скинув свій чорний полотняний костюм і розпорошив його на молекули, бо той костюм, навіть його дрібні складники, був наче візитівка калтокійця, адже ніс у собі код зміненої матерії. Аж тут до намету заскочила дівчина. Потрапивши з ясного сонячного дня в присмерк приміщення, вона спочатку прийняла Гела за свого сусіду:

— О! А ти чого байдикуєш? Професорка там усіх на клаптики роздирає, верещить, що усі ледацюги будуть перескладати їй хімічні властивості давніх будівельних матеріалів. Ой! Ти не Дат.

— Дракон! Я бачив справжнього дракона! — У намет слідом за дівчиною забіг юнак.

— Дат? — здивувалася дівчинка.

— Дракон? — Студент розгледів незнайомця, який саме одягав його футболку.

— Я поцуплю у вас одяг? — запитав Гел. — А наплічник можна? Дуже треба.

Студенти ошелешено мовчали. І навіть розійшлися у різні боки випускаючи незнайомця зі свого намету.