4 Пияки

«Джарек» перелетів на найближчу космічну базу. То був дуже великий тедрол, розміром із середню планету. П’ять дисків скріплювали п’ять труб, і все це огортало потужне штучне силове поле, яке замінювало планетарне. На дисках було побудовано міста, створено штучну атмосферу, посаджено справжні ліси й вбудовано великі озера, побудовано ферми, дороги, заводи. Життя на тедролах ішло як на звичайній планеті, тільки над головою замість неба були міста, чи ліси, чи ферми.

Крейсер приземлився на космодромі, розташованому на одному із зовнішніх дисків. Старий космодром видавався дещо закинутим — його побудували одним із перших. Поруч було місто, таке ж старе, строкате, населене першими переселенцями.

Корабель стояв на злітному майданчику. Капітан Джарк сидів на сходах біля рубки, палив цигарку — продихував плазму. У легенях драконів від взаємодії кисню з кров’ю накопичувалася плазма, тому, перебуючи у людській трансформації, вони мусили час від часу прочищувати легені й спалювати плазму, унаслідок чого утворювався дим. Коли навколо були люди, дракони під час продихування палили цигарки, маскуючи видихання диму, і з часом паління ставало звичкою.

Тавас, боцман, — темно-сірий чотирирукий ящір, зростом у три мери, вийшов на балкон над проваллям хрестовини й запитав:

— Де Гел?

— Я його відпустив. Напевне, у Проклятому місті, з Нейлом, — відповів капітан і собі поцікавився, — Щось сталося?

— «Летос» прислав повідомлення від Мілен. Розвідка провалилася, її ледь не заарештували, — повідомив Тавас. — «Летос» повіз послів на Джа, Мілен залишилася на власних крилах.

— А її за що? — здивувався Джарк. — Чому наших усюди хочуть заарештувати? Нас прокляли, а мені не доповіли? Ще й закиданці на планетах Альянсу, без зв’язку. А послів чому вигнали? З тебе інформацію що, вибивати?

— Там викрали доньку правительки й звинуватили всіх прибульців. Тепер Мілен шукає і лабораторію, і ту дитину. Каже, космодром закрили, місто також. Прибульців усіх, кого спіймали, кинули за ґрати, — розповів Тавас, і додав: — Потрібно Гела повідомити. Мілен просила себе не виявляти. Ніяк. Зберігати магічну тишу. Вона припускає, що ворлока, який убив короля Ени, створили за допомогою магії. А ще там кораблі Альянсу кордони облаштовують, як сказав «Летос», вільно, наче в себе вдома. База Джа на іншому боці космічного району, могли й не помітити.

— Отакої! — здивувався Джарк. — «Летос» уже, певне, повідомив Джа про те, що Альянс порушує власні кордони. Самі понастановлювали, самі ж порушують — не розумію я цих ігор, навіщо? А якщо вони вирішили захопити Іноту — для чого? Щоб розв’язати війну з Радою? — Джарк видихнув цигарковий дим, подивився як він тане. — Гел зв’язок відімкнув, у них також режим магічної тиші. Вони мали зустрітися в смердючій таверні с провідником який вивозить біженців за границі Альянсу. Хоча Гел припускає, що той дядько насправді дрібний шпигун. Таверна зветься чи то «Старе корито», чи то «Старий боцман». Сходи забери їх.

— Знущаєшся, — хмикнув Тавас і додав. —  Добре, заберу, бо не докличемося.

— Тільки не йди сам, — порадив капітан. — Візьми Делка, і не баріться, бо я оголошую збір, зліт за годину. Летимо до Іноти — певне, туди підтягнуться космічні війська.

 Років сто, чи, може, й тисячу тому, один із районів міста прикосмодромної зони, де торгували предметами, створіннями, речовинами й ще чорт знає чим, прозвали Проклятим містом. Влада тедрола не цікавилася, що відбувається у кримінальному закапелку міста-космодрому — мабуть, тому, що мала з тієї торгівлі непоганий дохід.

З величезної відкритої площі космодрому, де між космічними кораблями гуляє штучний вітер, працюють вантажники, ремонтники, літають вантажні й пасажирські платформи, й щохвилини сідає чи злітає якийсь корабель, кораблик, катер чи яхта, Тавас і його співвітчизник — ящір Делк зайшли в лабіринт із вузьких вулиць, між суцільні стіни старих будинків. Брудні вікна ховалися за товстими ґратами. Значна частина дверей у будинках були броньовані, а ті, що не броньовані, — вибиті. Сморід розповідав про занедбану систему каналізації. Вітрини перших поверхів виблискували бронебійним склом. Назви магазинчиків складалися з імен їхніх господарів, — необізнаному так одразу й не зрозуміти, що там запропонують покупцеві. Та й заходити в ті магазинчики небезпечно, потрібна людина, яка проведе по цьому лабіринту — ще один спосіб для місцевих заробити тестоли. Люд тут зібрався агресивний і жорстокий, завжди готовий обібрати перехожого, жартуючи, що життя важка штука, а їсти потрібно щодня.

За п’ятсот метрів від космодрому, у брудному провулку, що починався на третьому повороті направо із центральної вулиці, є старезний будинок із правдивого піщаника — рідкість на цьому тедролі, де будівельні блоки виготовляли з пресованого пластику чи іншого сміття. Під будинком був підвал, а в підвалі — таверна, що звалася не «Старий боцман» як гадав капітан Джарк, а «Чорна діра». То й справді була чорна діра, адже там так легко помилитися дверима, заблукати в підземних лабіринтах першого диску космічної бази й отямитись у дванадцятій-вісімнадцятій галактиці на таємному ринку рабів.

Біля дверей «Чорної діри» стояв триметровий блідошкірий лідеанець, який склав на могутніх грудях усі свої чотири руки й дивився на оточення з презирством. Та коли Тавас і Делк підійшли, викидайло виструнчився, ніби згадав свою службу на космічному флоті, хоча калтокійці прийшли у цивільному одязі. Охоронець «Чорної діри» з повагою пропустив їх, лише тихо попросив услід: