4. Пияки

«Джарек» перелетів на найближчу космічну базу. То був дуже великий тедрол, розміром із середню планету. П’ять дисків скріплювали п’ять труб, і все це огортало потужне штучне силове поле, яке замінювало планетарне. На дисках було побудовано міста, створено штучну атмосферу, посаджено справжні ліси й вбудовано великі озера, побудовано ферми, дороги, заводи. Життя на тедролах ішло як на звичайній планеті, тільки над головою замість неба були міста, чи ліси, чи ферми.
Крейсер приземлився на космодромі, розташованому на одному із зовнішніх дисків. Старий космодром видавався дещо закинутим — його побудували одним із перших. Поруч було місто, таке ж старе, строкате, населене першими переселенцями.
Корабель стояв на злітному майданчику. Капітан Джарк сидів на сходах біля рубки, палив цигарку — продихував плазму. У легенях драконів від взаємодії кисню з кров’ю накопичувалася плазма, тому, перебуючи у людській трансформації, вони мусили час від часу прочищувати легені й спалювати плазму, унаслідок чого утворювався дим. Коли навколо були люди, дракони під час продихування палили цигарки, маскуючи видихання диму, і з часом паління ставало звичкою.
Тавас, боцман, — темно-сірий чотирирукий ящір, зростом у три мери, вийшов на балкон над проваллям хрестовини й запитав:
— Де Гел?
— Я його відпустив. Напевне, у Проклятому місті, з Нейлом, — відповів капітан і собі поцікавився, — Щось сталося?
— «Летос» прислав повідомлення від Мілен. Розвідка провалилася, її ледь не заарештували, — повідомив Тавас. — «Летос» повіз послів на Джа, Мілен залишилася на власних крилах.
— А її за що? — здивувався Джарк. — Чому наших усюди хочуть заарештувати? Нас прокляли, а мені не доповіли? Ще й закиданці на планетах Альянсу, без зв’язку. А послів чому вигнали? З тебе інформацію що, вибивати?
— Там викрали доньку правительки й звинуватили всіх прибульців. Тепер Мілен шукає і лабораторію, і ту дитину. Каже, космодром закрили, місто також. Прибульців усіх, кого спіймали, кинули за ґрати, — розповів Тавас, і додав: — Потрібно Гела повідомити. Мілен просила себе не виявляти. Ніяк. Зберігати магічну тишу. Вона припускає, що ворлока, який убив короля Ени, створили за допомогою магії. А ще там кораблі Альянсу кордони облаштовують, як сказав «Летос», вільно, наче в себе вдома. База Джа на іншому боці космічного району, могли й не помітити.
— Отакої! — здивувався Джарк. — «Летос» уже, певне, повідомив Джа про те, що Альянс порушує власні кордони. Самі понастановлювали, самі ж порушують — не розумію я цих ігор, навіщо? А якщо вони вирішили захопити Іноту — для чого? Щоб розв’язати війну з Радою? — Джарк видихнув цигарковий дим, подивився як він тане. — Гел зв’язок відімкнув, у них також режим магічної тиші. Вони мали зустрітися в смердючій таверні с провідником який вивозить біженців за границі Альянсу. Хоча Гел припускає, що той дядько насправді дрібний шпигун. Таверна зветься чи то «Старе корито», чи то «Старий боцман». Сходи забери їх.
— Знущаєшся, — хмикнув Тавас і додав. —  Добре, заберу, бо не докличемося.
— Тільки не йди сам, — порадив капітан. — Візьми Делка, і не баріться, бо я оголошую збір, зліт за годину. Летимо до Іноти — певне, туди підтягнуться космічні війська. 
 Років сто, чи, може, й тисячу тому, один із районів міста прикосмодромної зони, де торгували предметами, створіннями, речовинами й ще чорт знає чим, прозвали Проклятим містом. Влада тедрола не цікавилася, що відбувається у кримінальному закапелку міста-космодрому — мабуть, тому, що мала з тієї торгівлі непоганий дохід.
З величезної відкритої площі космодрому, де між космічними кораблями гуляє штучний вітер, працюють вантажники, ремонтники, літають вантажні й пасажирські платформи, й щохвилини сідає чи злітає якийсь корабель, кораблик, катер чи яхта, Тавас і його співвітчизник — ящір Делк зайшли в лабіринт із вузьких вулиць, між суцільні стіни старих будинків. Брудні вікна ховалися за товстими ґратами. Значна частина дверей у будинках були броньовані, а ті, що не броньовані, — вибиті. Сморід розповідав про занедбану систему каналізації. Вітрини перших поверхів виблискували бронебійним склом. Назви магазинчиків складалися з імен їхніх господарів, — необізнаному так одразу й не зрозуміти, що там запропонують покупцеві. Та й заходити в ті магазинчики небезпечно, потрібна людина, яка проведе по цьому лабіринту — ще один спосіб для місцевих заробити тестоли. Люд тут зібрався агресивний і жорстокий, завжди готовий обібрати перехожого, жартуючи, що життя важка штука, а їсти потрібно щодня.
За п’ятсот метрів від космодрому, у брудному провулку, що починався на третьому повороті направо із центральної вулиці, є старезний будинок із правдивого піщаника — рідкість на цьому тедролі, де будівельні блоки виготовляли з пресованого пластику чи іншого сміття. Під будинком був підвал, а в підвалі — таверна, що звалася не «Старий боцман» як гадав капітан Джарк, а «Чорна діра». То й справді була чорна діра, адже там так легко помилитися дверима, заблукати в підземних лабіринтах першого диску космічної бази й отямитись у дванадцятій-вісімнадцятій галактиці на таємному ринку рабів.
Біля дверей «Чорної діри» стояв триметровий блідошкірий лідеанець, який склав на могутніх грудях усі свої чотири руки й дивився на оточення з презирством. Та коли Тавас і Делк підійшли, викидайло виструнчився, ніби згадав свою службу на космічному флоті, хоча калтокійці прийшли у цивільному одязі. Охоронець «Чорної діри» з повагою пропустив їх, лише тихо попросив услід:
— Там ваші двоє, заберіть їх, поки не почалося.
Тавас кахикнув. Делк посміхнувся, запитав у лідеанця:
— Якийсь мудрагель вирішив їх продати?
Лідеанець пригнічено кивнув і додав:
— Я тих мудрагелів попередив, але дурні з далеких галактик не бачать різниці між студентом і калтокійцем.
Калтокійці зійшли у підвал, пірнули у густий, непроглядний дим, почули дзенькіт розбитого скла, гуркіт і крики. Зрозуміли, що бійка вже розпочалася. Лідеанець прогримів по сходах повз найманців, лаючись:
— Ну от, почалося! А я ж казав.
Два стрункі юнаки — білий і смаглявий, гарні, досконалі й такі п’яні, що дивом на ногах трималися, — весело відбивалися від піратів, работорговців, вантажників, торговців, матросів і всіх, хто не хотів стояти осторонь заклику «Наших б’ють!», достеменно не розуміючі, хто зараз наші, хто чужі, й кого треба бити у відповідь.
Тавас, Делк і викидайло-лідеанець розкидали всіх, хто траплявся на їхньому шляху до калтокійців.
Ті, кого вже віджбурнули й хто опинився під перевернутим столом, почали попід стіною чи барною стійкою розповзатися до своїх столиків, згадавши, що там залишилась випивка. Тих, хто не згадав про справи й випивку, калтокійці з викидайлом вклали відпочивати на брудну підлогу.
За хвилину Тавас і Делк витягли із «Чорної діри» першого помічника капітана Гела й пресаташе Нейла. Лідеанець за компанію викинув звідки якогось розбишаку.
Гел ще встиг прихопити невідкорковану пляшку міцного пото й запропонував Тавасу випити з ним. Боцман раз у раз відмовлявся, а от Делк суто принципово випив половину пляшки — щоб першому помічникові менше дісталося.
— Якого біса ви набралися?! Ви хоч зустрілися з тим шпигуном з Альянсу? — лаявся Тавас у спину Гела, підганяючи того вперед.
— Ц-це не шпигун, це брехун, який хотів заробити грошей. Він… він на планетах Альянсу н-ніколи не був і взагалі прилетів з іншого боку Всесвіту. Він н-нас работорговцям і здав, — затинаючись відповів Нейл.
— Отже, того обіцяного способу потрапити на планети Альянсу, не стикаючись з прикордонниками й космічним мінним полем, не існує. А наші закиданці як як туди потрапили?
— Джарек знайшов вербувальників, які розповідали про прекрасне життя на планетах Альянсу й збирали охочих жити у пречудовому справедливому суспільстві рівних. Троє незмінних записалися в нові громадяни Альянсу, — пояснив Гел, хильнувши ще пото. — Але щось вони затрималися.
Тавас забрав у нього пляшку:
— Певне, господарі виявилися дуже гостинними. Годі! Тверезій! Мілен чекає тебе на Іноті.
— А там що сталося? — запитав Гел.
Тавас розповів і Гел таки погодився, що треба тверезіти. Нейл забрав у боцмана пляшку, зробив ковток і віддав діду, що сидів під стіною. Дід зрадів.
Гел і Нейл ішли до космодрому, підтримуючи один одного. Обох хитало від стіни до стіни вузьких вулиць. Ящери йшли за ними, наче охоронці. Місцеві мешканці намагалися обійти калтокійців якнайширшою дугою, щоб не стикатися зі славнозвісними найманцями-перевертнями. Туристи не розрізняли таких нюансів, однак гіди, які супроводжував туристів, рекомендували не фотографувати тих гарних хлопців й тих жахливих ящерів — усе одно світлини будуть засвічені (створіння з магічними здібностями часто засвічують випадкові світлини, зроблені без їхньої згоди).
Протверезіли гуляки швидше, ніж дійшли до космодрому. Спяніння у металіків і кришталіків, ким був Нейл швидко минає.
Уже на полі, біля їхнього корабля, під стовпом для підключення до місцевого енергозабезпечення й інформаційної сітки, стояла бочка з водою. Гел засунув у ту бочку голову, потримав її там. Тавас витяг його з води, ухопивши за довге волосся.
Якась поважна жінка, стояла попід туристичною космічною яхтою, такі возили туристів у подорожі, переважно до найближчих загиблих планет чи згаслих островів світла. Жінка побачила у діях великого Ящера знущання над слабшим й заверещала:
— Чому ж ти, громило лускатий, дитину топиш! За що?
Гел, почувши її слова почав дуркувати, пручатися й прости допомоги. Нейл і Делк відійшли ближче до великої рампи «Джарека», звідти спостерігали за інцидентом. Нейл хмикнув:
— А потім дивуємося, коли виявляємо, що нас бояться. Чи взагалі божевільними вважають.
Делк погодився.
— Дитина? — Тавас відпустив хвіст Гела, і той від несподіванкии впав на м’яку поверхню злітної плити. Сердитий боцман гаркнув до жінки: — То дитина?! — На його вкритому лускою обличчі з’явився оскал. — Ото точно! От тільки й дивися, аби нікуди не влізло!
Пані щось пискнула й дременула до своєї яхти.
— І якого біса ви тут цирк влаштували? — З корабля вийшла друга помічниця капітана, Ріа, висока гарна дівчина з довгим рудим волоссям і милими веснянками на білому обличчі. — Джарк оголосив зліт.
Біля Ріа зіткалася фігурка тринадцятирічного білявого хлопчика:
— Та, може, летимо без них.
— Е ні! — заперечив Делк. — Я із цими божевільними тут не залишуся. — І ящір чкурнув по трапу на корабель. Тавас, Нейл і Гел побігли за ним.
— Ще й мокрий! Мало мені місцевого пилу через силовуху просочується, фільтри на цій базі зовсім не працюють, — буркотів корабель, Він підняв трап і зачинив люк. — Усе тут розсипається на пил. Що я взагалі роблю на цій старій базі? Тут усім заправляють контрабандисти! Ви пірати чи військові, ніяк не второпаю? — Роботи заходилися стирати калюжі води, що натекла з Гела. Палуба хитнулася.
— Джареку, тут не контрабандисти керують, а космічні торговці, — відповів Гел. — Ти знову все переплутав.
— У цьому районі космосу що контрабандисти, що торговці — один пень, — буркотів стародавній крейсер.
Легко, наче повітряна куля, велетенський зореліт у обгортці силового поля здійнявся до синього неба й вигулькнув з-під силового поля космічної бази. За мить розвернувся носом у потрібному напрямку й став набирати надшвидкість.
— То ж я ніколи нічого не плутаю. А тобі аби познущатися, — не міг вгамуватися Джарек. — Переплутав, егеж…
Гел зайшов до рубки, сів на диван і запитав у капітана Джарка, що сидів у своєму кріслі, збоку від пілота:
— Куди летимо?
Проєкція бортового комп’ютера подала йому рушника — витерти голову. Підлетів робот увімкнув фен.
Нейл сів у кріслі біля пульту зв’язку.
Капітан, повернувшись разом із кріслом у бік свого першого помічника, відповів:
— На Іноту.
— Поки затримаєтеся на тому кордоні, який Альянс самовільно для себе визначив. У бій не вступати, поспостерігаємо. —  вирішив Гел. — Якщо Мілен попередила про магічну тишу, то треба дізнатися чому. — Гел знову ввімкнув повідомлення від названої сестри. Прослухав його й мовив до «Джарека»: — Зв’яжись з командувачем на Джа. Військових треба попередити, бо ще війну почнуть.
— Щось мені здається, що Алянс нас саме на війну й провокує, — мовив капітан Джарк.
— Мова війни проста: хочеш битися — вигадуєш для спільноти небезпеку. Наприклад, нищиш власні кораблі на кордоні, звинувачуєш опонента, кричиш про удар на випередження — або б’єш першим. І для удару простіше напасти на цивільні кораблі. А вони нишком пораються, облаштовуються, наче в себе вдома, — розмірковував Гел уголос.
— А коли істоти облаштовують чужу територію наче власну? — запитав Нейл, і сам відповів. — Тоді, коли вважають чужу територію своєю.
— Цікаво знати, чому вони так вважають, — додав капітан.
— Командувач на зв’язку, — повідомив «Джарек». Один із моніторів відобразив командувача базою Джа генерала Тадука — триметрового голомозого чолов’ягу з гострими вухами. Він мав ніс балабухою і тонкі вуста, а маленькі чорні очі уважно дивилися на калтокійців.
— Вітаю, — мовив генерал гучним командирським басом. — Певне, ви через той інцидент з Альянсом. Формально в нас немає означених кордонів, але зводити їх на вільній території їм ніхто не дозволяв. Я послав туди кораблі. Поки хотів запропонувати їм поговорити. — Генерал завжди говорив відразу все, що знав, тож Гел чекав, поки той виговорить усю інформацію.
— Вітаю, — мовив Гел.  — Ви все правильно вчинили, але поки хай вони вас лише бачать, у діалог не вступайте.
— Тоді я чекаю на ваші накази, — відповів генерал. — Але що як вони вчинятимуть провокації?
— Не думаю, що вони зважаться, — похитав головою Гел.
— А як запропонують переговори?
— Якщо таке станеться, я хочу бути присутнім, — відповів Гел.
— Тримаємо зв’язок, — усміхнувся генерал. Усмішка у нього була доброзичлива й харизматична.
— Так, дякую вам, генерале, — відповів Гел.
Екран згас. Гел стиха мовив:
— Тадук хороший солдат, але він занадто солдат.
— Він лише досі не знає, як на тебе реагувати, — усміхнувся Джарк.
— Та звикне із часом, — мовив Нейл.
До рубки повернувся Тавас:
— Я того генерала розумію, — усміхнувся ікластою пащекою. — Я сам іноді не знаю як на нас усіх реагувати.
Гел звернувся до корабля:
— Джареку, хто з контрабандистів поставляє електроніку й телепатичні підсилювачі на Іноту длокам ?
— Невловима тітонька Жоа. Судячи з останніх даних про пересування невловимої Жоа, вона на Вуо. Певне, чекає на овірій чи ремонтується. Але то ж тітонька Жоа, вона підступна карга і приховує торгівлю рабами, — відповів бортовий комп’ютер. — Ти останні мізки пропив?
— У мене немає мозку, — відповів Гел.
— Я абстрактно, — буркнув корабель.
— А я конкретно. Інотки більше не купують рабів, — пояснив Гел. — Космодром біля Епо, певне, закритий, а от маленький космодром біля поселення вірян може бути доступний, або ж його не контролюють. Хто про нього згадає, коли така біда? Змушу Жоа здійснити аварійну посадку. — Гел підвівся.
— На Вуо сідати? Чи своїм ходом долетиш? — запитала прискіпливо машина. Проєкція хлопчика склала руки на грудях.
— Краще не світіться. У тітоньки Жоа багато знайомих. Якщо вона мене перевірить, хто добровільно пустить монстра на борт? Занеси моє друге ім’я в реєстр студентів з археологічних розкопок на Вуо.
Джарк підвівся з капітанського крісла. Крісло відразу згорнулося в кульку та заховалося під пульт.
— А якщо Альянс перехопить контрабандистів? — запитав капітан.
— Тітка Жоа не поткнеться туди, де її можуть схопити, — упевнено заявив Гел.
— Не простіше на власних крилах? — запитав Нейл.
— Не простіше, — заперечив Гел, — не від усіх магів драконом сховаєшся, відчують. Та й Альянс, я думаю, тримає здібних на службі.
— Але ти ж знаєш закони Іноти? — запитав капітан насмішкувато.
— О, повір, знаю, — відповів Гел. — Але я знайомий з правителькою Іноти. Тому до Рородану не потикнуся.
— Ого, — присвиснув Нейл.
— Ага, — підтвердив Гел.
— А чого це тітка Жоа невловима, коли ви знаєте де вона й що робить? — запитав Нейл.
— Та тому що спіймати можна, а провину довести ні, — засміявся «Джарек».
— Хитра контрабандистка, — додав Джарк.
— Та не така хитра, як їй постійно щастить, — докинув Гел.
— Що ж ми неподалік, — підсумував капітан.
— А якщо щось піде не так? — запитав корабель.
— Тоді буде як завжди, — знизав плечима Гел.