3 Небесні бомби

Військовий крейсер «Джарек» довів торгову флотилію до пункту призначення й залишився на відпочинок на віддаленому злітному майданчику у місті-космодромі Паацці, на планеті Катірі.

«Джарек», військовий крейсер, побудований у доках Еліс, був повністю чорний не блискучий, а такий, що наче поглинає кольори та світло. Вкритий кірідом корпус завдовжки два кілометри мав обтічну голкоподібну форму з гребінцем посередині й крилами-стабілізаторами на хвості. На борту проглядали ледь помітні заглиблення, візерунок був блискучим чорним, у заглибленнях візерунку знаходилися камери й сенсори зовнішнього спостереження. Ілюмінаторів на крейсері, як і на будь-якому військовому зорельоті, було дуже мало й загалом не більше метра у діаметрі.

Місто-космодром Паакка стояло посеред пустелі, жило коштом космодрому, торгівлі й екстремального туризму. У пустелі було прокладено спортивні траси для планетарних гравітаторів, а також особливі, багаторівневі — для гравітаційниих скейтів. То була дуже популярна й ризикована розвага для сміливців, як для новачків, так і для професіоналів, що потребувала неабиякої вправності. На трасах Паакки проводили турніри та змагання. Раз на рік зліталися найвправніші. Але на простіших трасах літали й звичайні любителі цих видів спорту. Тому туризм, спорт і космодром як проміжний пункт цілорічно годували місто.

Проте зараз Паакку взяли у облогу пірати.

Гел, перший помічник капітана «Джарека», прибіг до головної рубки керування. Два метри зростом, худорлявий, зі смаглявою шкірою, мав хвилясте чорне волосся, довге, до середини спини, сині очі, і, як і всі калтокійці, одягався у чорне — наразі це був простий костюм із полотна, сорочка навипуск і широкі штани вільного крою.

Гел витягнув з-під пульта керування чорну кульку, що донедавна висіла над підлогою на гравітаційній подушці, і сів на неї — та розвернулася в зручне крісло. Капітан Джарк сидів за пультом й ошелешено дивився на монітори, куди дрони-розвідники передавали зображення міста з висоти. Капітан Джарк виглядав не набагато старшим за свого першого помічника. Високий, понад два метри, він мав міцну статуру, білу шкіру, довге свіло-жовте пряме волосся й зелені очі. Вдягнений був також у чорне — шкіряні штани й футболку з м’якої тонкої бавовни. По м’якому покриттю всередині корабля калтокійці ходили босоніж.

— Що сталося? — запитав Гел. — Ми зібралися на змагання серед гонщиків. Пощастило, що допустили, мабуть, не допетрали, хто перед ними.

Представникам древніх рас зазвичай не дазволяли брати участь у змаганнях серед смертних.

Капітан Джарк, тицяючи в монітори пальцем, зі сміхом мовив:

— Взагалі-то нечесно вам змагатися з органіками, але сьогодні всі змагання накрилися хвиркою. Хтось пограбував тут головне сховище. На космодромі стояв піратський корабель, отже, звинуватили піратів. Мер міста наказав заарештувати капітана з командою таі прип’яти їхній корабель у штрафному ангарі. Потім прилетіли ми з торговцями, а за нами — друзяки піратів, які почали вимагати звільнити колег. Мер міста заборонив усім виліт до завершення розслідування. Пірати образилися, закинули в небо бомби й дали годину на роздуми, і от година вже за п’ять хвилин спливає. Пірати щойно захопили вежу й повідомили на всіх каналах, що контролюють космодром, і також заборонили будь-які вильоти. Якщо хтось спробує підняти хоч гравітав у повітря, його розстріляють. Тепер космодром намагаються контролювати і мер, і пірати.

— Чув те повідомлення, — криво усміхнувся Гел. — Що ж, гаразд. Ми з Нейлом нейтралізуємо бомби, а ти домовишся з піратами.

— Візьму Ріу, вона вміє з ними розмовляти. — Джарк підвівся. Запитав у бортового комп’ютера: — Джареку, ти хіба не чув, що відбувається? Чому не повідомив про бомби?

— Та вони в них не на гравітавах, а на кульках. — Комп’ютерний розум «Джарека», зіткав із силового поля тоненьку постать хлопчика років тринадцяти, з довгим білявим волоссям. Хлопчик тицьнув у головний монітор рубки керування. — Ну бачив я, що хтось повітряні кулі запустив, хіба я знав, що то бомби?

Капітан крейсера розвів руками:

— Усі розслабилися. Нас он космічні пірати у заручники взяли, а ми повітряними кульками милуємося. Мабуть, якби Дяько Гануо не сказав про ті бомби, ми б про них дізналися тільки після вибуху. А про захоплення космодрому — після того, як він би почав горіти.

— Ми могли й вибух плазмової бомби за феєрверк прийняти, — усміхнувся Гел.

— Іди вже, поціновувач феєрверків, бомби нейтралізуй, плазмові. То ще та гидота. Ті ковбаски, які хлопці на вогні смажать, від них згорять разом із подушками, які вони з трюму повитягали, ще й тій старій бренькотливій гітарі дістенеться. Ненавиджу гітару Ствена, от вона якраз хай би згоріла.

— Та я силовухою прикрив би, — хмикнув бортовий комп’ютер, а його силова проєкція знизала плечима.

— Силовухою прикрив би… — передражнив капітан свій корабель. — Якби не сприйняв за полуденну спеку чи вогняну бурю.

— Капітане! Ти мене зовсім за дурня маєш? — обурився бортовий комп’ютер

— Добре, ви тут сваріться, а я пішов місто рятувати, — сказав Гел, — Джареку, знайди Нейла, поясни ситуацію. Хай наздоганяє. Тільки прикрий нас голограмою, щоб я магічне поле не утворював, зафіксують ще.

— Вже знайшов, — повідомив «Джарек», — але він п’янючий, знову дівчина покинула. — І до капітана: — Отже, якщо я не помітив, що на мирній планеті, у мирний час, у мій власний вихідний якісь пірати закинули плазмові бомби у атмосферу, я вже неуважний?