3. Мінне поле

Військовий крейсер «Джарек» довів торгову флотилію до пункту призначення й залишився на відпочинок на віддаленому злітному майданчику у місті-космодромі Паацці, на планеті Катірі. 
«Джарек», військовий крейсер, побудований у доках Еліс, був повністю чорний не блискучий, а такий, що наче поглинає кольори та світло. Вкритий кірідом корпус завдовжки два кілометри мав обтічну голкоподібну форму з гребінцем посередині й крилами-стабілізаторами на хвості. На борту проглядали ледь помітні заглиблення, візерунок був блискучим чорним, у заглибленнях візерунку знаходилися камери й сенсори зовнішнього спостереження. Ілюмінаторів на крейсері, як і на будь-якому військовому зорельоті, було дуже мало й загалом не більше метра у діаметрі.
Місто-космодром Паакка стояло посеред пустелі, жило коштом космодрому, торгівлі й екстремального туризму. У пустелі було прокладено спортивні траси для планетарних гравітаторів, а також особливі, багаторівневі — для гравітаційниих скейтів. То була дуже популярна й ризикована розвага для сміливців, як для новачків, так і для професіоналів, що потребувала неабиякої вправності. На трасах Паакки проводили турніри та змагання. Раз на рік зліталися найвправніші. Але на простіших трасах літали й звичайні любителі цих видів спорту. Тому туризм, спорт і космодром як проміжний пункт цілорічно годували місто.
Проте зараз Паакку взяли у облогу пірати.
Гел, перший помічник капітана «Джарека», прибіг до головної рубки керування. Два метри зростом, худорлявий, зі смаглявою шкірою, мав хвилясте чорне волосся, довге, до середини спини, сині очі, і, як і всі калтокійці, одягався у чорне — наразі це був простий костюм із полотна, сорочка навипуск і широкі штани вільного крою.
Гел витягнув з-під пульта керування чорну кульку, що донедавна висіла над підлогою на гравітаційній подушці, і сів на неї — та розвернулася в зручне крісло. Капітан Джарк сидів за пультом й ошелешено дивився на монітори, куди дрони-розвідники передавали зображення міста з висоти. Капітан Джарк виглядав не набагато старшим за свого першого помічника. Високий, понад два метри, він мав міцну статуру, білу шкіру, довге свіло-жовте пряме волосся й зелені очі. Вдягнений був також у чорне — шкіряні штани й футболку з м’якої тонкої бавовни. По м’якому покриттю всередині корабля калтокійці ходили босоніж.
— Що сталося? — запитав Гел. — Ми зібралися на змагання серед гонщиків. Пощастило, що допустили, мабуть, не допетрали, хто перед ними.
Представникам древніх рас зазвичай не дазволяли брати участь у змаганнях серед смертних.
Капітан Джарк, тицяючи в монітори пальцем, зі сміхом мовив:
— Взагалі-то нечесно вам змагатися з органіками, але сьогодні всі змагання накрилися хвиркою. Хтось пограбував тут головне сховище. На космодромі стояв піратський корабель, отже, звинуватили піратів. Мер міста наказав заарештувати капітана з командою таі прип’яти їхній корабель у штрафному ангарі. Потім прилетіли ми з торговцями, а за нами — друзяки піратів, які почали вимагати звільнити колег. Мер міста заборонив усім виліт до завершення розслідування. Пірати образилися, закинули в небо бомби й дали годину на роздуми, і от година вже за п’ять хвилин спливає. Пірати щойно захопили вежу й повідомили на всіх каналах, що контролюють космодром, і також заборонили будь-які вильоти. Якщо хтось спробує підняти хоч гравітав у повітря, його розстріляють. Тепер космодром намагаються контролювати і мер, і пірати.
— Чув те повідомлення, — криво усміхнувся Гел. — Що ж, гаразд. Ми з Нейлом нейтралізуємо бомби, а ти домовишся з піратами.
— Візьму Ріу, вона вміє з ними розмовляти. — Джарк підвівся. Запитав у бортового комп’ютера: — Джареку, ти хіба не чув, що відбувається? Чому не повідомив про бомби?
— Та вони в них не на гравітавах, а на кульках. — Комп’ютерний розум «Джарека», зіткав із силового поля тоненьку постать хлопчика років тринадцяти, з довгим білявим волоссям. Хлопчик тицьнув у головний монітор рубки керування. — Ну бачив я, що хтось повітряні кулі запустив, хіба я знав, що то бомби?
Капітан крейсера розвів руками:
— Усі розслабилися. Нас он космічні пірати у заручники взяли, а ми повітряними кульками милуємося. Мабуть, якби Дяько Гануо не сказав про ті бомби, ми б про них дізналися тільки після вибуху. А про захоплення космодрому — після того, як він би почав горіти.
— Ми могли й вибух плазмової бомби за феєрверк прийняти, — усміхнувся Гел.
— Іди вже, поціновувач феєрверків, бомби нейтралізуй, плазмові. То ще та гидота. Ті ковбаски, які хлопці на вогні смажать, від них згорять разом із подушками, які вони з трюму повитягали, ще й тій старій бренькотливій гітарі дістенеться. Ненавиджу гітару Ствена, от вона якраз хай би згоріла.
— Та я силовухою прикрив би, — хмикнув бортовий комп’ютер, а його силова проєкція знизала плечима.
— Силовухою прикрив би… — передражнив капітан свій корабель. — Якби не сприйняв за полуденну спеку чи вогняну бурю.
— Капітане! Ти мене зовсім за дурня маєш? — обурився бортовий комп’ютер
— Добре, ви тут сваріться, а я пішов місто рятувати, — сказав Гел, — Джареку, знайди Нейла, поясни ситуацію. Хай наздоганяє. Тільки прикрий нас голограмою, щоб я магічне поле не утворював, зафіксують ще.
— Вже знайшов, — повідомив «Джарек», — але він п’янючий, знову дівчина покинула. — І до капітана: — Отже, якщо я не помітив, що на мирній планеті, у мирний час, у мій власний вихідний якісь пірати закинули плазмові бомби у атмосферу, я вже неуважний?
— Джареку, — застогнав капітан, потер лоба рукою. — Сприймай це як дурний жарт. Тобі відпустка потрібна, нервовий став.
— Ви мені й вихідний дати не можете! Викину вас усіх і на місяць залізу кудись подалі, щоб ви мене не знайшли, — бубонів стародавній космічний крейсер. На той час «Джареку» було близько десяти тисяч років — звичайно, з ремонтами, переробками й модифікаціями. То був перший експериментальний корабель, який склали на планеті Еліс.
— Біжи, біжи солдате, — наспівував Гел пісеньку космічного патруля, поки збігав по східцях із четвертого рівня корабля на третій. Люк був розташований на відстані п’ятдесяти метрів від носу крейсера. Цю дистанцію Гел пробіг швидко, люк був відчинений. Гел злетів з верхньої сходинки трапу, трансформувався у велетенського дракона — тридцять метрів від носа до кінчика хвоста — і розгорнув крила, що сягали двадцять п’ять метрів кожне. Великий чорний ящір заховався за голограмою, тож з боку космодрому й на вежі його ніхто не побачив. За чорним драконом з корабля вилетів великий білий. Чорний почув у голові його голос:
— От скажи, брате, куди поспішаємо?
— Місто рятувати, ми ж бо герої, — сміявся Гел.
— Герої так герої, — байдуже відповів засмучений білий дракон. — Краще бути героєм ніж покинутим коханою.
— Співчуваю, — іронічно докинув Гел.
— У твоєму голосі стільки співчуття, — обурився Нейл, — співчуває він. А я, може, сто років її б любив!
— Лише? — сміявся чорний дракон. — З тобою про твоїх коханих можна тисячоліття говорити. Нумо до справи, а потім я тебе вислухаю.
— Дуже треба! Вислухає він, — пхикнув білий дракон. — Розповідай, що сталося, і чому ми сьогодні чергові герої?
Гел коротко розповів. Нейл тільки вилаявся у відповідь, обізвавши мера міста бовдуром.
— Я зосереджено сумую, а тут розмінування, — додав роздратовано.
— Ти зосереджено пиячиш. Он наші об’єкти — зосередься на них.
— Слухаюсь, мій командире, — приречено відповів зажурений білий дракон.
— Справді! Я ж забув, що я командую, — розсміявся чорний дракон.
Двоє крилатих створіння розлетілися врізнобіч.
Десть бомб на яскравих повітряних кулях висіли над містом на висоті двадцяти метрів. Після вибуху плазмової бомби вогонь розповсюджувався над твердою поверхнею діаметрально, на відстань до п’яти кілометрів.
Дракони задіяли магію, щоб розпорошити бомби на атоми. Імпульс впливу розуму на матерію спочатку розбиває на дрібні часточки детонатор, а далі все інше, і небезпечна бомба зникає. Яскраві святкові кульки, звільнившись від тягаря, який фіксував їх на одному місці, полетіли за вітром у пустелю.
Але одна старезна, важка на вигляд космічна бомба, закладена над центром Паакки, виявилася з магічним сюрпризом, і від магічного імпульсу, що розібрав інші бомби на молекули, зірвалася зі своєї кулі та впала на старий будинок, проваливши своєю вагою всі поверхи. Міцні зовнішні стіни будинку встояли. Бомба не вибухнула: Гел, відчув чужу магію лише встиг заблокувати детонатор за допомогою своєї, але ця особлива бомба мала не один секрет. Якщо пробити магічний блок на розпорошування й почати розбирати цю бомбу на дрібні часточки, з кожної часточки утвориться десять її дублікатів. Потужність вибухів дублікатів менша, але біди в густонаселеному місті наробити може багато. Страшна важка куля, схожа на їжака, зачаїлася в підвалі старого будинку.
 Тим часом капітан Джарк зв’язався з капітаном піратів і попросив аудієнції. Пообіцяв справедливого розслідування. Капітан піратів не був дурнем і знав, що з калтокійцями ворогувати не варто, тож відразу погодився на перемовини, але вимагав, щоб розслідування у справі пограбування сховища вели представники космічного патруля, а не місцеві.
 
Гел пірнув у зруйнований будинок, повертаючи собі людську форму. Ухопився за якусь балку, щоб не гепнутись із прискоренням у купу уламків.
Усі, хто міг, поспіхом евакуювалися з будинку, поранених винесли. На вулиці вже стояли чотири машини з медиками, дві з пожежними, чотири військових бронегравітава й фургон поліції.
Збирався натовп — наче все місто вирішило подивитися на катастрофічні наслідки падіння ворожого об’єкта з неба. Ротозяви розглядали напівзруйновану споруду й великого білого дракона, який кружляв над дахами, перемовлялися між собою, мовляв, бачили чорного дракона, як той упав у будинок. Хтось твердив, що дракони рятують місто, хтось запевняв, що від драконів не можна чекати нічого хорошого, адже вони не кращі за піратів, і то, певне, чорний дракон будинок і розтрощив. Та через усю цю балаканину про драконів ніхто нині не наважувався навіть підійти до зруйнованих стін.
На першому поверсі, у світлі, що падало крізь пробитий дах, Гел побачив напівпритомну вагітну жінку. Зовсім тоненька, ще майже дитина, бліда, наче порцелянова лялька, вдягнута у довгу блакитну сукню. Пряме чорне волосся розсипалося навколо голови. Ноги породілі притисло до підлоги важкою шафою, на ніжній щоці кривавила глибока подряпина, волосся також мало відтінок крові — певне, поранило битою цеглою чи уламками посуду.
— Води, пити, — шепотіла породілля й тяглася рукою до зірваної труби, з якої дзюркотіла вода.
Калтокієць підняв шафу, відсунув у бік, знайшов якусь тріснуту глибоку тарілку, налив туди води й присів поряд із жінкою. Дав їй пити — вона жадібно ковтала воду, вчепившись у його руку.
Калтокійський перевертень чомусь відчув вину перед цією юною жінкою.
— Зараз, маленька, зараз. Мить зачекай, ми тобі допоможемо, Тільки тримайся, я тут мушу… Тут побути. Але я поруч, — говорив до дівчини Гел, ледь підбираючи слова, і сам собі здивувався, як то йому їх бракує. Поспіхом зістрибнув до підвалу, сів біля бомби. — От де вони таку знайшли? Їх вже років п’ятсот не випускають.
На нижній поверх зістрибнув Нейл. Вони з Гелом були схожі за статурою, але Нейл, як і всі лелілати, мав білу перламутрову шкіру, довге пряме біле волосся й дуже світлі очі бузкового відтінку. Вдягнутий він був лише в чорні шкіряні штани — черевики під час трансформації не вдягали. Нейл крикнув Гелу:
— Джарк веде перемовини з піратами, вони погодилися звільнити космодром. І що тут? Ти з нею впораєшся? Може, Асета покликати? У цієї дівчини нога зламана і, здається, вона народжує.
— Там є якісь лікарі? Винеси її звідси? — і сердито додав: — Якесь дике, божевільне місто, чому її не забрали разом з усіма? Що наш Асет зробить із магічною огорткою? Я вже сам із нею розберуся, або вона зі мною.
— Там купа народу навколо будинку, — сказав Нейл, — то ти ж обережно.
— Звичайно, купа народу! Таке видовище, — буркнув Гел, знімаючи пластинку, яка приховувала детонатор. — Воно все плісняве, — крикнув Нейлу. — Віджени людей від будинку, бо якщо бабахне, будуть жертви. Окрім цієї нещасної, яку всі покинули…
 Калтокійські сапери казали, що з нього мінер — як із дракона кінь. Але зараз, тут, він мусив розібратися сам.
Нейл підхопив породілю на руки, не припиняючи говорити до маленької жінки, яка ще була, певне, неповнолітньою:
— Потерпи, дівчинко, зараз ми тебе звідси винесемо і буде все в тебе добре, руки цілі, ноги загояться, твоя гарненька голова лише подряпана, народиш здорове дитя. Потерпи.
Жінка здивовано подивилась на калтокійця, який на вигляд був не набагато старшим за неї. Він здавався нереальним. Прошепотіла:
— Дякую. Тільки не кидайте мене тут. Добре? Мені страшно. Але вас покарають, не можна під час пологів змінювати місце. Не можна рухатися. Не можна.
І наступний спазм викривив її гарне обличчя в гримасу болю.
— Нейле, ти ще тут? Вимітайся звідси! Бо вона точно вибухне і спалить тут усе до ргота! — крикнув Гел з підвалу.
— Може викликати Асета? — все ще пропонував Нейл задіяти корабельного мінера.
— Йдіть до біса й ти, й Асет! Кажу, впораюся! — почулося з підвалу.
— Імовірність вибуху дев’яносто дев’ять і дев’ять відсотків, — тихо сказав Нейл й поспіхом покинув будинок.
На виході до нього з криком чи то гніву, чи то радості, підбіг молодий чоловік і забрав із рук породіллю. Підбігли медики, поклали постраждалу на ноші, понесли до машини, і та за мить поїхала до лікарні.
— Будь ласка, — пробубонів Нейл, — завжди раді допомогти. Можете не дякувати. Навіщо нам дякувати? Нейл підійшов до рятувальників із пожежниками й заговорив до них якомога простішими словами й фразами:
— Панове, я наполегливо раджу евакуювати звідси людей! Бомбу ще не знешкоджено. Наш мінер, — Нейл кахикнув, — наш мінер працює над тим. Але може статися вибух.
Спочатку запанікувала частина поліції, й серед спостерігачів поширилася паніка. Витріщак поменшало. Пожежники розгорнули шланги, готові поливати будинок піною. А люди у формі місцевої армії кинулися до Нейла й потягли його на допит до сусіднього будинку.
Певне, то було кафе, з якого вигнали не тільки відвідувачів, а й персонал, худорлявий блідий чоловік у темно-зеленій формі запропонував калтокійцю сісти, поставивши поруч з ним стілець. Нейл помітив сині кола під водянистими зеленими очима й те, що руки в службовця тремтіли.
Нейл дозволив собі емоційний випад, бо ніщо так не розв’язує слідчим язика, як істерика підозрюваного:
— Ви, либонь, зовсім не розумієте що таке космічна палазмова бомба! — Нейл лише на краплю підвищив голос.
Вочевидь, калтокійський перевертень дратував слідчого, чи ким він там був. Рот чоловіка скривися у гримасі відрази.
— Прошу вас зберігати спокій. — Офіцер місцевої, може, навіть планетарної служби безпеки не приховував неприязні. — Ви солдат! Невже ви не можете впоратися з власними емоціями? — запитав глузливо.
— О так! Ви такі мужні. Тоді чому в підвалі знешкоджує бомбу мій брат, а не ви? — запитав Нейл.
У слідчого сіпнулася губа:
— Тому що немає ніякої бомби. То ви з вашим братом зруйнували будинок, — відповів держслужбовець. — Відчули породіллю й вирішили вкрасти її дитя?
— Навіщо це нам? — оторопів калтокієць.
— Думаєте, ніхто не знає, що ви любите поласувати новонародженими? Ви забираєте їхню душу й з’їдаєте тіло, — слідчий говорив ці нісенітниці цілком серйозно.
Нейл навіть на якусь мить зажадав, щоб Гел не впорався з тією бомбою — наскільки диким було звинувачення. Він очікував, що їх максимум звинуватять у співпраці з піратами.
— Ви самі вірите в те, що говорите? — запитав спантеличено.
— Ми в усьому розберемося, — запевнив офіцер служби безпеки. — Тимчасом вас затримано: поки триватиме слідство, ви перебуватимете у в’язниці. Рекомендую й вашому, як ви його назвали, брату здатися. Якщо він вилетить, на нього чекає снайпер та кулі що проб’ють навіть броню бойового гравітава. Тож йому краще вийти на двох ногах.
— Ви геть тут збожеволіли, — розсміявся калтокієць, — Я не погоджуюся на вашу пропозицію. Ми повернемося на космодром. Добре, що його захопили пірати.
З будинку вилетів чорний дракон. Нейл підхопився на ноги, розкидав агентів спецслужб і поліцейських, вибив скло кафе магічним імпульсом і злетів у небо, трансформувавшись у дракона. Знизу в нього стріляли та, то були не ті кулі, які могли вразити драконів. Нейл, щоб уникнути зайвого болю, приховав себе й Гела магічним силовим полем, на яке ті кулі натикнулися й вибухнули.
Уже в небі Нейл коротко розповів Гелу про інцидент із службою планетарної безпеки, і Гел телепатично зв’язався з капітаном Джарком, попередивши того про арешт і дике звинувачення. Капітан вирішив, що потрібно відлітати з негостинної планети й прислати замість себе космічний патруль — хай офіційна влада розбирається з усім, і навіть із місцевою службою безпеки, яка може полювати за драконами. Адже є дракони більш вразливі яких можна поранити вбити замкнути у лабораторії.] 
За лічені хвилини великий корабель, попри заборону вильоту, піднявся у повітря й, наче велика бульбашка, гулькнув угору. Місцеві погрожували, що випустять у корабель атомну бомбу, чим тільки насмішили калтокійських найманців.
— Та хоч водневу! — відповів капітан. — Моїх драконів ви не отримаєте!
Виконати погрози стріляки не наважилися.