1. Посольство

Будинок посольства Ради п’яти галактик був зовні такий, як усі будинки Епо. Вікна з вітражем, низькі двері, укріплені витонченим, вправно скутим мереживом, плаский дах і внутрішній двір за високим парканом. Ганок, за місцевими звичаями, не зводили: підлога першого поверху мала бути на рівні землі, щоб людина не підносилася над тією, що дає життя.
Над дверима посольства камера спостереження. Мілен зупинилася, помахала рукою, щоб задіяти детектори руху, і двері відчинилися.
Вона увійшла до великого передпокою, де на блискучому паркеті лежав світлий килим із ледь помітним сріблястим візерунком, а в стіну було вмонтовано відеопроєктор — наче велике вікно, у яке видно море. Мілен впізнала пляж відомої усім планети курорту Боару.
По гвинтових східцях зійшла струнка широкоплеча жінка з хвилястим і довгим — до колін — білим волоссям, у простій темно-сірій сукні вільного крою, з вишивкою. Вона простягнула до Мілен руки із щирою приязню:
— Мілен! Я рада тебе бачити. Ми тут скніємо від нудьги.
Дівчина, усміхаючись, відповіла:
— Сеом! Приємно і мені тебе бачити.
Батько Сеом — халкеець, мати — лелілатка, сама ж Сеом — напіворганік із білою кристалічною шкірою. Вона була висока на зріст і сильна, як батько, струнка, як мати, і мала гарні тонкі риси обличчя.
— Тобі приємно мене бачити? — пирхнула Сеом. — У цьому стоялому маріархальному болоті? От чому я не пішла в оперативниці?!
— Нудьга, Сеом, — не проблема. Чи це не перед буревієм?
— Ні-ні-ні, не потрібно нам ніяких стихій.
— Що там поробляє твій чоловік? Я пам’ятаю, ти розповідала, як він вирішив вивчити місцеве життя, щоб написати свій новий роман, — пригадала Мілен.
— Та як ти й попереджала: не витримав і втік. Йому тут не було з ким поговорити по-чоловічому, а з місцевими дівчатами як із рівними він спілкуватися не міг. Хоча насправді його дратувала зверхність місцевих жінок і зневага до нього. А мені що робити? Мене також іноді дратує, що я тут маю поводитися як чоловік у нас! Хоча, якщо подумати, на більшості планет, де ми були, чоловіки ставилися до мене саме так, як місцеві жінки поставилися до нього, і тоді він це сприйняв як норму. Є таки у Всесвіті справедливість. Тепер він пише книгу на Халкеї, щось про вплив віри та культури на розвиток людини. Назва серйозна, та, мабуть, знову про палке кохання.
Мілен сміялася. Сеом завжди розповідала про серйозні речі жартома. Та дівчина чудово розуміла її чоловіка: вихованцю вільної планети важко жити в законсервованому суспільстві Іноти, так само як і жінкам з вільних планет було важко в патріархальному суспільстві.
Сеом і Мілен піднялися на другий поверх. Сеом розповідала останні плітки Іноти, Епо й Рородану, а гостя уважно слухала, адже чутки завжди містили найбільше інформації. Несезонні явища, несподівані смерчі, потужні вітри, розповіді фермерок і поселенців про страшних монстрів. Зникають діти, дикі тварини вбивають людей. Над такими оповідками Сеом легковажно сміялася та казала, що неосвічені фермерки й тінь видадуть за казкового монстра. А щодо вбивств: не дивина, адже на Іноті всі жінки ходять зі зброєю, і поза столицею вбивство чоловіка досі не вважають злочином.
Затишну вітальню другого поверху було оформлено у лелілатському стилі: м’який килим, низенький стіл, інструктований дорогоцінним камінням, багато яскравих подушок. На столику стояли наповнені їжею тарілки, закоркована пляшка місцевої настоянки, солодощі і якісь плоди. Усе, щоб провести чудовий вечір з друзями. Сеом полюбляла випити, і на щастя для такої звички, у неї була майже стовідсоткова регенерація. Також вона знала, що Мілен як металік не відмовиться від рідини із градусом. Металікам іноді необхідний спирт для розрідження крові — хоча вони частенько зловживають спиртними напоями, як деякі люди солодощами. Проте сп’яніння у металіків короткочасне й діє як заспокійливий засіб.
Сеом вважала маленьку Мілен ледь чи не сестрою — та врятувала їй життя під час громадянської війни на планеті Лакруа.
Те, що там насправді відбулося, мало хто пам’ятає. Та Сеом запам'ятала усе  подробицях. Батько був послом Ради на Лакруа. 
На Лакруа напали, то були темні кораблі, й тьма солдатів із простими лазерами. На Лакруа не було власної армії. То ж міста захоплювали швидко із легкістю знищуючи нечисленні осередки опору. З динаміків кораблів нападників звучало що захищатися й тікати є злочином проти нової влади, яка несе зброєю просвітництво й правдиву культуру… Й інша незграбна пропагандиська маячня. Лунали погрози - за кожне порушення нових правил смерть. Звинувачення інших прибульців у надуманих злочинах проти людства. 
Посольство Ради обстріляли. Поранена Сеом встигла втекти, та вулиці окупованого міста стали для неї пасткою. 
Серед білосніжних будинків, водограїв, штучних водоспадів, квітів і різнокольорових дерев, на білому блискучому тротуарі під ніжно-зеленим небом, ходили чужинці, виламували розписані візерунками пластикові двері квартир, кричали, що очищають планету від паразитів.
Армія галактичної армії й калтокійські найманці прибули на лакруа через довгих п'ятнадцять годин після вторгнення. Вони з легкістю розбили чужинські кораблі й почали зачищати міста Лакруа від окупантів. Мілен була в групі зачистки: у звіриній трансформації. Знайшла поранену й непритомну білокосу дівчину.
Очунявши на спині величезної кицьки Сеом не злякалася й навіть не здивувалася, тільки вхопилась за м’яке темно-сіре хутро, щоб не впасти.
Після вторгнення на Лакруа створили армію для захисту планети.
Сеом і Мілен сиділи на подушках за блискучим лелілатським столиком і згадували пригоду на Лакруа, пили солодкий мед — тіу: такий виробляють лише на Іноті, п’янкий і приємний.
 
Прокинулась Мілен пополудні, коли Сеом повернулася з Рородану із запрошенням. Дівчині було призначено зустріч з чиновницею економічного відділу. Зранку наступного дня, після другого дзвону. Запізнюватися не бажано.
Гримнули двері, і до посольства увійшла — помічниця Сеом. Струнка, гнучка чорношкіра красуня, з попелястим довгим прямим волоссям і чорними очима без білків, народжена на планеті Катая. Після ночі, проведеної в будинку розпусти, задоволена життям і лагідна, наче кішка. Від неї пашіло перегаром і парфумами. То була Туїта. На всіх планетах де працювала Туїта, заживала слави звабниці. На Іноту її вислали після якогось гучного скандалу. Та Інота для Туїти що курник для лисиці.
Тітка з ресторанчику по сусідству принесла на обід щось печене, щось варене й смачні пласкі хлібці із сиром, а Туїта розкоркувала власні запаси меду. Вона розповіла останні останні новини з ваоке — гарему Аяти, правительки-меолі, зокрема про Дайкеро — його впорядника.
Дайкеро був другим чоловіком матері Аяти. Работорговці подарували його в гарем, ще зовсім юним і отримали за той подарунок дозвіл торгувати людьми на Іноті.
Саме тоді помер батько Аяти. Дівчинка залишилася самотою серед пишних садів і кімнат гарему. Дайкеро теж ховався від усіх — для нього ваоке стало кліткою. Юна спадкоємиця-мелолі ховалася від мешканців ваоке, ніби налякане звірятко. Діти познайомились, знайшовши прихисток під жовтим віттям дерева па, що сягало трави. Аята притягла туди килим, Дайкеро — подушку. Хлопчик розповідав дивні історії, які вимислив від безнадії, і свої мрії про Калтокію, планету, де стоїть військовий флот тисячі кораблів — флот найманців, знаних у Всесвіті воїнів-перевертнів. Дівчинка дарувала йому іграшки.
Матір Аяти наказала стежити за малими бешкетниками, проте не карати їх за витівки. Та пройшли роки. Аята, за звичаєм, пішла на службу до космічного військового флоту — саме до калтокійців. Дайкеро виріс дуже вродливим юнаком, мати Аяти призначила його своїм другим чоловіком і народила від нього свою другу доньку, Бетт.
Після смерті матері Аята отримала владу й запропонувала Дайкеро волю, та він уже звик до життя у ваоке й погодився на посаду упорядника. Туїта говорила про нього наче закохана дівчинка-підліток: розповідала, який він витончений та прекрасний.
— А чому помер батько Аяти? — пошепки запитала Мілен.
І Туїта теж пошепки почала розповідати, як улюблений чоловік колишньої володарки Іноти випадково зазирнув за завісу покоїв і закохався в охороницю. Закохані спробували утекти з ваоке, проте їх спіймали. Наскільки повелителька любила свого чоловіка, настільки жорстоко покарала за зраду — наказала стратити обох на палі. Після страти тіла спалили, а імена їхні викреслили з книги народжених і не занесли до книги померлих. На Іноті це значило, що їхні душі ніколи не знайдуть спокою і не зможуть переродитися. Мати Аяти було жорстокой ревнителькою стародавніх звичаїв.
Від цієї розповіді Мілен протверезіла. І подумала: добре, що Аята не успадкувала від матері кровожерливості.