Розділ тридцять пʼятий

Поснідавши разом, обговорюючи деталі коронації, батько раптом сказав:

— Мені потрібно йти на зустріч з королями пекла.

— Можна я піду з тобою? — спитала Елеонора, і на її подив Сатана не заперечив.

— Звісно, дочко. Хочеш побачити переговори та домовленості наживо, — відповів він, і в його голосі звучала легка усмішка.

Елеонора миттєво схопила сумку: кинула туди мобільний телефон, бальзам для губ та вологі серветки, і рушила до головного залу, де вже чекав батько. Він був у чорній сорочці й штанах, стриманих та водночас величних.

— У нас, здається, телепатичний дрес-код, — з усмішкою зауважила дівчина, поглядаючи на нього.

— А ти що думала? — підняв брову Сатана, протягуючи руку. — Це ж зв’язок батька й доньки. Навіть смак збігається. Ти прекрасно виглядаєш, — додав він.

— Дякую… Ти теж на свої «фіг зна скільки» років виглядаєш непогано, — вимовила Елеонора й засміялася, усвідомивши, як її фраза прозвучала насправді.

Сатана спочатку завмер, а потім вибухнув глибоким, щирим сміхом. Дівчина не втрималася й сама розсміялася, відчуваючи легку ніяковість.

— Пробач… я не хотіла так сказати, — запинилася вона.

— Ей, сонце, все добре. Дуже кумедно, — відповів батько з усмішкою. — Але нам уже час йти.

Вони перемістилися у величну споруду. Інтер’єр захоплював: високі склепінчасті стелі, стіни з темного каменю, що відбивали тепле світло факелів, й розкішні килими, що поглинали звук кроків.

— А де ми зараз? — поцікавилася Елеонора, роздивляючись простір.

— Ми в пеклі. Точніше, у віддаленому паралельному світі, куди може переміститися лише демон із королівською кров’ю, — пояснив Сатана.

— Хм… цікаво, цікаво, — прошепотіла дівчина, намагаючись охопити велич цього місця.

— Ходімо за мною. Не відставай, — наказав батько, і вони рушили вперед.

Пройшовши кілька довгих коридорів, Сатана зупинився біля одних дверей. Він відчинив їх і, повернувшись, простягнув руку доньці. Елеонора зробила крок всередину… і застигла.

Її погляд зустрівся з очима хлопця, який стояв у кімнаті. Глибокі голубі очі, повні загадки й магнетизму, миттєво заворожили її. Вона не могла відірватися, стояла мов заворожена, вслухаючись у легкий стукіт серця.

Сатана, помітивши захоплення доньки, на секунду завмер. Його очі розширилися, і на обличчі з’явилася мить здивування та тривоги одночасно. Він зрозумів: цей хлопець чимось важливий, а реакція Елеонори — не просто цікавість.

Дівчина ж ледве дихала, серце билося шалено, і вона відчувала, як магія та емоції наповнюють повітря між ними, мов невидимі нитки, що тягнуться прямо до неї.