Розділ тридцять четвертий

Оглядуючись, дівчина помітила в кущах маленькі зелені очі, схожі на гудзики. Серце її здригнулося від цікавості й трішки страху. Повільно Елеонора почала наближатися, і кущ раптом тихо зашурхотів — із нього вибігло маленьке лисеня.

Воно підійшло до її ніг, підняло голову і легенько царапало її руками. Дівчина нахилилася й обережно підняла його на руки. Лисеня було крихітне, але неймовірно гарне й спритне. Воно відразу ж замружило очі й заснуло на руках королеви, втомлене від дороги і пригод.

Елеонора відчула мимовільне тепло й ніжність, що розлилася по серцю. Вона вирішила забрати лисеня додому. В душі відчувалася надія, що Сатана дозволить залишити його, хоча її розум підказував інше — батько, швидше за все, заборонить.

Повернувшись додому, вона несла лисеня, намагаючись не привертати уваги. Та в коридорі вона наткнулася на Сатану. Побачивши руде створіння в руках доньки, батько лише усміхнувся.

— Де ти цю красуню знайшла? — спокійно спитав він, підійшовши й погладивши спляче лисеня.

— У лісі… воно таке гарненьке. Я хочу залишити його собі, можна? — тихо промовила Елеонора.

— Звісно. Це твій дім, і ти можеш тут робити що завгодно, — відповів батько, поцілувавши доньку в лоб. — Іди відпочинь. Прислуги наберуть тобі ванну з трояндами та лавандою.

У своїй спальні дівчина поклала лисеня на подушку, що стояла на кріслі, й укрила його дитячим одіялом. Потім роздяглася, зняла корону й занурилася у гарячу ванну. Вода розливалася теплом по тілу, розслабляючи м’язи, змиваючи втому й залишки напруги від ритуалу. Вона обожнювала цей момент самотності й спокою, який дарував їй відчуття безпеки.

Півгодини у воді пролетіли непомітно. Укутана теплим одіялом, Елеонора повернулася до гардеробної, одягла піжаму й зайшла в кімнату. На ліжку її чекали записка й невелика коробка.

“Прекрасно виглядаєш. Симпатичне лисеня створене для тебе. Доля повторюється.”

Слова в записці дивували дівчину. Вона не могла зрозуміти сенс цих рядків і, більше того, звідки відправник знає про лисеня.

Відкривши коробку, Елеонора побачила там гарну білу сукню міді. Кожен подарунок, кожна записка ставали для неї ще більш таємничими й загадковими.

Навіщо хтось надсилає їй подарунки?

Як він міг знати про колір її сукні? Про лисеня?

І головне — хто це робить?

Питання роїлися в голові, але відповіді не було. Тільки відчуття дивної, ледь помітної присутності, що спостерігає за нею, не давало спокою.