Розділ тридцятий

Завершивши макіяж і зачіску, прислуги тихо залишили кімнату, зачинивши за собою двері. Елеонора залишилася на самоті. Дзеркало відбивало ідеальний образ королеви, але в голові дівчини панував справжній хаос. Вона не могла зрозуміти власних відчуттів: серце билося швидше, у грудях стискалося, а інтуїція настирливо шепотіла, що щось піде не так. Наче хтось уже простягнув руку, аби зіпсувати її ідеальну коронацію.

— Яка ж ти у мене гарна… — раптом пролунало поруч.

Елеонора здригнулася, злякавшись на мить, і різко повернула голову до дверей. Там стояв її батько. Побачивши його, дівчина полегшено усміхнулася, підійшла й міцно обійняла.

— У мене погане передчуття… — тихо прошепотіла вона, притискаючись до нього.

— Все буде добре, зіронько моя, — м’яко сказав Сатана, цілуючи доньку в лоб. — Я нікому не дозволю тобі зашкодити.

Після цих слів він вийшов, а до кімнати знову повернулися прислуги, щоб допомогти Елеонорі одягнути сукню.

Червона розкішна сукня в підлогу лягла на її тіло ідеально. Корсет ніжно облягав талію, злегка просвічував, відкриваючи татуювання під ребрами — знак сили, що з’явився після її посвяти. Сукня підкреслювала кожен вигин її фігури, додаючи образу загадковості й королівської величі.

Підбори вона обрала чорні, з десятисантиметровими каблуками, які додавали їй впевненості та граційності. Зібране волосся відкривало шию, золоті сережки красиво звисали, вловлюючи світло, а червона помада підкреслювала її губи, надаючи погляду зухвалої сили.

Образ був бездоганним. Він ідеально пасував і їй, і церемонії, до якої вона готувалася.

Вийшовши з кімнати, Елеонора попрямувала до батька — їй було важливо, щоб він побачив її такою. Постукавши у двері спальні, вона почула голос-дозвіл. Дівчина зайшла й побачила Сатану, який повільно застібав сорочку. Помітивши доньку, він на кілька секунд завмер, уважно розглядаючи її.

— Ти виглядаєш прекрасно, — нарешті промовив він. — Ця сукня створена саме для тебе. Увесь образ підкреслює твою фігуру і твої зелені очі.

— Дякую, — усміхнулася Елеонора. — А ще я стала вищою. Без каблуків у мене було сто шістдесят, а тепер — сто сімдесят.

— Так, але ти й так ідеального зросту, — з легкою усмішкою відповів він. — До того ж я все одно вищий. Ти вже готова?

— Так… я готова. Просто мені трохи не по собі.

— Зіронько моя, якщо щось трапиться — одразу підійди до мене. Навколо буде багато охорони, ніхто не посміє тобі зашкодити. Я цього не дозволю.

— Я знаю… — тихо відповіла вона. — Ходімо?

— Ходімо, моя зіронько, ходімо, — сказав Сатана з теплою усмішкою.

І вони рушили назустріч події, яка змінить усе.