Розділ двадцять сьомий

У голові дівчини вирувало безліч запитань і думок про її минуле, фальшиве життя. Кіра не могла зрозуміти, чому для неї вибрали таке важке випробування, чому саме вона мусить терпіти таке покарання. Незабаром, заглибившись у роздуми, королева провалилася в сон — прекрасний сон із минулого. Але Нора навіть не здогадувалася, що це було її справжнє минуле.

Сон

Вона побачила себе у дзеркалі: довге руде волосся спадало до талії, прикриваючи невинне оголене тіло, залишаючи лише легку білизну. Вона милувалася своїм відображенням, поки міцні, могутні руки не обійняли її. Перед нею постало знайоме, прекрасне обличчя коханого. У той момент серце Нори зупинилося: вона не могла розгледіти обличчя повністю, лише його привабливі очі, які заворожували, та руки, що ніжно пестили її тіло.

Нора прокинулася, ніби від струму, і підскочила, помітивши перед собою маленьку, симпатичну лисицю. Вона акуратно взяла її на руки. Королева ніжно гладила лисицю, доки та не заснула на її долонях.

І тоді в Нори виникли запитання:

«Що це був за сон?»

«Кого я побачила в цьому загадковому видінні?»

Сон дав їй зрозуміти: вона була коханою, її любили і боготворили. Проте обличчя з минулого залишалося для неї таємницею. Інтуїтивно вона відчувала, що незнайомець колись знайде її, і тоді вона згадає все. Почнеться нове, прекрасне життя. Єдине, що вона запам’ятала, — одне слово із сну. Це слово не давало їй спокою, вона обдумувала його:

“Я нікому тебе не віддам, ти тільки моя прекрасна Лілей. Обіцяю тобі, моя хитра лисице, що ти завжди будеш у безпеці зі мною, і наша дитина теж.”

Дівчина прокинулася від легких ударів по щоках. Відкривши очі, вона побачила перед собою Марка з тривожним виразом обличчя.

— З тобою все добре? — спитав він, очі округлилися від страху.

— Так, зі мною все добре. Я просто заснула. А де я взагалі? І куди ти зник? — сонно запитала Нора, протираючи очі.

— Тебе чиїсь руки потягли через портал, а я, на жаль, не встиг зреагувати. Вибач. Я дуже радий, що з тобою все добре, — полегшено видихнув Марк. — Якби щось трапилося з тобою, Сатана вбив би мене одразу.

— Зі мною все добре, не переживай. Я не скажу батьку про цю містичну ситуацію, але й ти не повинен про це говорити, — сказала дівчина, підводячись, поправила сукню та попрямувала до виходу з цього загадкового, містичного парку.

— Добре, домовились. Ніхто з нас не скаже ні словом. Це буде наша маленька таємниця, королево, — підскочив Марк і пішов за нею.

З усмішкою на обличчі дівчина наспівувала тиху пісеньку, приховуючи своє здивування від сну. Вона вирішила нікому не розповідати про цю історію. І це рішення згодом стане причиною сліз і страждань багатьох, особливо демонів. Але зараз Нора про це навіть не здогадувалася. Вона просто обдумувала сон, роблячи вигляд, що все добре.

Дійшовши до машини, вона вже хотіла сісти, але на мить обернулася до входу в парк і побачила чиєсь обличчя. Розгледіти його не встигла — воно зникло надто швидко.

— Елеонор, з тобою все добре? — запитав Марк, помітивши здивування в її зелених очах.

— Так, все добре. Я просто задивилася на цей парк, він неймовірно привабливий, — відповіла дівчина.

Ще раз вона збрехала хлопцю, бо інтуїція підказувала мовчати. Поїздка промайнула в думках про сон і загадкову, заворожуючу постать. На інтуїтивному рівні вона розуміла, що сон і хлопець якось пов’язані, але не могла збагнути, чим саме. Викинувши ці думки, Нора дивилася у вікно на краєвиди і незабаром заснула в автомобілі.