Розділ сьомий

Нора була у захваті. Їй подобалося просто йти вперед, вдихаючи аромат вогкої землі й свіжого повітря. Кожен крок у тиші лісу ніби стирав із пам’яті все минуле — біль, крик, спогади. Вона почувалася вільною.

Марк ішов поруч, спостерігаючи за нею краєм ока. Його погляд ковзав по її обличчю, по м’яких рудих кучерях, які мерехтіли у променях світла. Він ловив кожен рух її губ, кожен вдих — і десь у глибині душі визрівав порив: доторкнутися, поцілувати, зруйнувати відстань між ними.

— Подобається? — тихо запитав він.

— Дуже, — відповіла Нора, не відводячи погляду від дерев. — Тут так спокійно. Можна забути про все і просто розслабитись.

— Розкажеш про своє минуле, королево? — Марк говорив м’яко, але в голосі бриніла цікавість.

— Воно нецікаве, — коротко відповіла вона.

— Важко повірити, що життя королеви пекла могло бути спокійним.

Нора зітхнула.

— У моєму житті були побої, приниження, знущання… від матері, від рідних.

— Пробач, — тихо сказав Марк. — Я не знав.

Вона глянула на нього коротко, але без гніву.

— А твоє життя яке?

— Вічні битви, оргії, тренування, вбивства, навчання… — він знизав плечима. — Одним словом, нудно.

— Оргії? — Нора підняла брови.

— Так, — посміхнувся він. — А ти що думала?

Вона лише хитнула головою, намагаючись приховати усмішку.

— А які в тебе сили?

— Частково керую вогнем і можу відтворювати страхи людей.

— «Частково керую вогнем» — це як?

— Можу ним керувати, але не поглинути. Якщо спробую — вогонь знищить мене.

— Тобто як людина може плавати, але якщо занадто зануриться — вода може її поглинути?

— Правильно, королево, — відповів він з ледь помітним задоволенням.

— Оргії, вбивства, навчання… — повторила Нора, наче смакуючи слова. — Багато вбив людей?

— Багато.

— І часто бував на оргіях? — її голос був спокійним, але в очах промайнув вогник цікавості.

Марк засміявся низько й хрипло:

— Хочеш опинитися зі мною?

— Ні, просто цікаво, — усміхнулася вона.

— Цікаво… — він зробив крок ближче. — Тоді мені теж цікаво: чи є в мене хоч крихітний шанс отримати поцілунок від королеви?

Нора примружила очі, злегка схиливши голову.

— Хм… якщо будеш добре поводитись, можливо, королева змилується… і отримаєш свій подарунок.

Їхній сміх розчинився між деревами. Сонце ковзало по золотистому листю, а між ними вже повільно народжувалося щось — небезпечне, тепле й неминуче.