Розділ четвертий

— Тобі потрібно поїсти. Після сніданку можеш задати мені всі питання, — говорить чоловік, піднімаючись зі стільця та відсуваючи його в куток кімнати.
— Угу. Мені потрібно прийняти душ. А де ванна кімната?
— Ванна вже набрана. З правого боку у ванній є двері — там твоя гардеробна. Вибереш, що подобається, і покличеш прислуг — вони допоможуть одягтися. І не соромся цього робити, твоє тіло ще дуже ослаблене.

Вставши з ліжка, дівчина підкосилась від слабкості в тілі. Було відчуття, що вона декілька діб стояла на ногах і займалася спортом. Тримаючись за опору, я починаю оглядати кімнату. Вона — у теплому бежевому кольорі, є двері, які ведуть на балкон, а по боках від дверей — темно-зелені штори. Справа від них стоїть столик із викладеними в лінієчку журналами. Розвертаючись, я бачу столик зі стільцем у білих тонах, де розкладені шкатулки та баночки з парфумами. Дзеркало, обрамлене золотими вставками, відбиває світло. Повернувшись ще, у вічі мені впадає ліжко — такого великого я в житті не бачила. Воно було дійсно величезне, вкрите темно-зеленими покривалами, подушками в тон шторам. Слідуючи до дверей, які, за словами чоловіка, мали вести до ванни, я заходжу й мої вуста самі складаються в букву «ооо» від здивування.

Ванна була великою. Всюди чорний мармур, золоті ліхтарі, дзеркало на всю стіну з підсвіткою, дві раковини, а біля них — різні баночки для тіла. Свічки освітлювали ванну, розставлені навколо, а з самої ванни підіймався пар, розповсюджуючи неймовірно приємний запах солодкої ванілі та кислої вишні. Підходячи ближче, я знімаю з себе одяг і опускаюся у воду, яка виявилась неймовірно теплою, майже гарячою, але це мені дуже подобається. Я розслабляюсь, граючись із піною й обдумуючи все почуте.

Після душу пішла в гардеробну, яка була за розміром, як магазин. Безліч стелажів із нижньою білизною, блузками, топами, сукнями та спідницями. Вибрала чорну білизну від Victoria’s Secret, поверх одягнула топік і джинси. На ноги — білі сандалі.

На столику помітила листок з іменем і промовила його вголос:
— Стефанія! — тільки вимовила ім’я, як перед нею з’явились дві дівчини.
— Доброго ранку, принцесо, — вклонилися вони.
— Доброго ранку. Ви хто? — злякано спитала Нора.
— Ми прислуга. Вибачте, що налякали вас, — тихо промовили дві молоді дівчини, які були дуже схожі одна на одну, наче сестри.
— Вибачте мене, я не подумала, що, сказавши ім’я, викличу вас. А ви б не могли провести мене до Сатани, будь ласка? — питаю я.
— Не вибачайтесь, принцесо, це наша робота — приходити, коли ви кличете. Та звісно, ми проведемо вас до короля. Проходьте за нами, ми також покажемо вам трохи, що тут і де є.