Розділ третій

Нора прокинулась від того, що її гладили по щоці. Відкривши очі, вона побачила перед собою чоловіка, який сидів біля неї на стільчику, й дівчина злякалась.
— Хто ви такий, та де я? — судорожно спитала я, починаючи відповзати в інший куток ліжка.
— Чш… Я тобі все поясню, тільки не лякайся. Я твій батько, сонце. В це важко повірити, і я це розумію, але це дійсно так, — з усмішкою сказав чоловік.
— Це якась маячня, я в це не вірю.
— Я розумію це, але це дійсно так. Тобі потрібно повірити ще в дещо, — сказав чоловік.
— Що ви маєте на увазі?
— Я Сатана. Той самий. А ти — не просто людина. У тебе мали б бути в дитинстві спогади про магію. Ти, можливо, пам’ятаєш дивні моменти?
— Стоп, ні! Я просто дівчина, людина. Ви мене з кимось плутаєте. Я не та, кого ви шукаєте. Можете мене відпустити, будь ласка, — швидко бурмочу я.
— Я розумію, що це не вкладається в голову, але в тебе на лівій руці є знак. Ти ж помічала його, правда? П’ятнишко, ледь помітне, але вкрите невеликими вкрапленнями?
— Це нічого не пояснює.
— Можливо, але воно в тебе є. По-друге, я чудово розумію, що це ти, бо вчора, коли ти потрапила в Ліс Мерців, ти не померла. А там помирають не тільки люди, але й сутності з силою. Та ще ти використала свою силу — вона відкрилась нарешті, тому я й відчув твою енергію. Розумієш? — тихо питає чоловік, даючи час на осмислення сказаного.
— Тобто я твоя донька? Але як ти займався сексом з моєю матір’ю, та чому ти мене покинув на 18 років? — спитала я з обуренням, бо я вірила в те, що я нікому не потрібна, а тут — батько.
— Ну, стосовно матері, то та жінка, яка виховувала тебе, не твоя мама. Рідна твоя мати була ангелом, і вона померла. Померла, коли тебе викрали в чотири роки. Вона не змогла це пережити, і через емоції її серце не витримало того спектру почуттів, — в очах чоловіка можна було помітити відчай та біль. — Я шукав тебе всі ці роки. Я не покидав тебе, як і Еллі. Ми дуже тебе любили, але люди, які викрали тебе, запечатали твої сили, через що твоя сутність не давала про себе знати.
— Вибачте, що зачепила цю тему, — тихо сказала я, відчуваючи провину за те, що у Сатани відчай. — Я не такою вас уявляла. Ви такий… людський, — кажу я, бажаючи розрядити обстановку.
— Ти думала, я буду з рогами і копитами?
— Щось типу того, якщо чесно, — тихо кажу я, після чого посміхаюсь, коли чоловік починає сміятись. Його сміх був настільки приємний, що дівчина розслабилась і сама почала сміятись.
— Ти набагато гарніший, ніж про тебе говорять, — сказала Нора.
— Дякую. Яка ж ти красуня в мене. Я так давно тебе не бачив, точніше — взагалі не бачив, як ти перетворюєшся в таку неймовірну дівчину. Ти дуже схожа на маму, у тебе її очі, — сказав Сатана, простягнувши руку, щоб доторкнутись, і на півдорозі зупинився. Я кивнула, даючи зрозуміти, що він може це зробити.
Його дотик був такий ніжний і такий потрібний мені. У цей момент я відчувала себе в безпеці й потрібною.
— Навіщо мене викрали? І хто це зробив? — вирішую все-таки запитати я.
Важко вдихнувши, чоловік промовив:
— Чи дозволиш ти себе обійняти? — Обдумавши, я кивнула, підповзаючи ближче до чоловіка, який, відкривши руки, чекає мене. Я обіймаю його, а на очах виступають сльози. — Тебе викрали, тому що відчули неймовірну силу. Викрали ангели, стерли пам’ять і підкинули в перший-ліпший будинок. Але це я не можу стверджувати напевно. Та силу дійсно вони сховали, і пам’ять стерли, якщо ти нічого не пам’ятаєш. Я не міг відчути тебе, і я корю себе за це. Того дня ви з мамою пішли в сад. Тобі там дуже подобалось. Там ви й спали. Мама вклала тебе в колиску, і ти спала, а Еллі теж лягла біля тебе й теж заснула. У той час ангели пробралися, убили всю охорону та викрали тебе. А коли люба почула щось і прокинулась, вони її відтягли подалі, тримаючи, і забрали тебе. А що було далі — не знаю, бо твою маму я знайшов непритомною на землі.
— В якому сенсі «відчути тебе»?
— Ти чула про материнський зв’язок?
— Так.
— У мене щось подібне з тобою. Я відчуваю твоє місцезнаходження, тільки якщо ти не заборониш це.
— Як я можу це заборонити? Та я теж можу відчувати вас? — питаю я, досі в обіймах чоловіка.
— Так, звісно. Тобі потрібно сконцентруватися й уявити, як над тобою утворюється нематеріальний купол, який захищає твої думки. Тоді зв’язок на деякий час обривається. І відчувати ти мене можеш, подумавши про це, як і переміститись у будь-який куточок землі або до конкретної людини, подумавши про неї.
— Неймовірне щось. А я зможу це все робити? — питаю я, вибираючись з обіймів та піднімаючи погляд на чоловіка. — А хтось може читати мої думки?
— Так, думки можуть читати вампіри, деякі демони, але не твої. У тебе є блокування думок для інших. Тобто ніхто не може увійти у твою голову.
— Ти можеш читати думки інших?
— Так, можу, якщо захочу. І не тільки читати, а й керувати не лише думками, а й страхами.
— Як це?
— У кожного є страх, і його можна втілити в реальність — створити ілюзію страху.