2

2

Коли настала друга ніч після першою зустрічі з рожевим конем, Соломія знов вийшла з палацу.

І знов перед нею з'явився він: той самий рожевий кінь, в тілі якого був ховався гарний парубок на ім'я Велемир.

- Сідай на мене, - знов запропонував рожевий кінь.

І Соломія не роздумуючи сіла на нього.

Тепер вони з'явилися не серед рожевих річок, які текли між розпеченим камінням, а перед палацом, навкруги якого гралися райдуги, створюючи дивні геометричні плоскі фігури.

Рожевий кінь знов перетворився на Велемира, коли Соломія злізла з нього.

Дівчина з насолодою та захопленням дивилася на цього рослого красеня, який виглядав років десь на тридцять приблизно.

- Заходь в середину. Там на тебе чекають. - повідомив Велемир.

Соломія увійшла у палац.

Але нікого з живих не побачила.

Натомість повсюди були розміщені прозорі статуї людей різного віку.

- Тут нікого немає. - промовила Соломія Велемиру, який увійшов слідом за нею.

- Ні. Тут багато людей. Он вони. - хлопець поглядом та рукою показав на прозорі статуї. - Їх лише треба розчарувати.

- Як?

- Я не знаю. Мені сказали лише, де тебе шукати. А все інше - то вже твоя справа. Ти повинна сама здогадатися.

Соломія почала торкатися кожної прозорої статуї, але нічого не відбувалося.

- Я хочу додому. - попросила дівчина.

- Твій дім тут.

- Ні. Тут безлюдний палац з прозорими статуями, про які ти стверджуєш, що це люди.

- Добре. Йди за мною. Я тебе поверну у твій нерідний світ. - Велемир повів Соломію іншими коридорами, які виходили у великий сад.

Парубок став посередини, перетворився на рожевого коня.

- Сідай на мене, - запропонував він.

Соломія сіла на свого рожевого коня - і знов сама опинилася у своїй кімнаті темного палацу в темному світі.