3

Телефон поряд вперто гучно грає стандартну мелодію, та не дозволяє Наталі ще трохи затриматися в блаженстві спокою та щастя. Повертає її в реальність. В темну пусту кімнату. Повертає до розуміння, того що нічого не змінилося. Крім одного. Відчуття відчаю пропало. І та велика діра в серці наче затягнулася. Не цілком, але протяг там уже не гуляє.

Наталя, нехотячи, швидше через мушу, потягнулася до телефону. На екрані висвітилося фото Андрієвого батька, Романа Павловича. Ніби й година не пізня, але вони не дуже часто і спілкувалися останнім часом. І хоч в них спільна проблема, та кожен переживав свій біль окремо.

Проте, цей дзвінок може означати те, що пан Роман довідався щось про сина. Тому, коли дівчина усвідомила, хто телефонує, то уже швидко і рішуче підняла слухавку. Готова почути будь-які новини.

- Слухаю Романе! Є якісь новини! – одразу запитує дівчина, напружуючись усім тілом.

- Та ні, дитино! Все по старому, глухо як в танку, або вони самі не знають куди він міг дітись, або приховують і нічого не хочуть говорити рідним! Я в іншій справі! Не знаю навіть, як сказати? – в трубці чути, як чоловічий голос злегка тремтить від хвилювання.

- Роман Павлович, та кажіть як є! Не чужі ж! – не витримала Наталя цієї невизначеності, і вирішила спонукати чоловіка говорити швидше.

- Ось. Ось. Не чужі! А поводимося ніби так і є. Я що хотів сказати, Наталочко! Завтра таке велике свято. А сьогодні повинна була б бути сімейна вечеря. А ми що з тобою? Поховаємося по хатах і будемо самотністю впиватися та жаліти себе на одинці? Може пожаліємо одне одного та повечеряємо разом! – виговорює Роман Павлович усе це дуже швидко, так щоб дівчина не встигла його перебити, та й хвилюється сам, чого казати.

Та й пояснити такого пориву чоловік не міг навіть собі. До цього часу якось не до того було… хвилюватися ще й за дівчину, навіть якщо вона наречена твого сина, котрий пропав безвісти, під час служби. Останні дні Роман Павлович тільки тим і займався, що оббивав пороги усіх потрібних служб, витягував на розмову своїх товаришів, котрі ще працювали в збройних силах та мали на своїх плечах потрібну кількість зірочок, щоб допомогти знайти свого сина.

А про кохану наречену Андрія, Роман якось забував. Сказав же, що обов’язково дасть їй знати, коли щось дізнається сам. А так…поки Наталя сама не зателефонує, то він сам і не згадає, через усі ці проблеми та хвилювання про неї благополучно забував.

Для чого ятрити собі серце? Роман так надіявся, що шлюб вгомонить Андрія, і він перестане так ризикувати своїм життям. Кілька років тому Роман втратив дружину, тяжка хвороба забрала її від нього. А тепер і син… інколи, в своїх молитвах до Бога, чоловік просив повернути Андрія живого і здорового, а забрати його, якщо потрібно. Та нічого не відбувалося. Нічого не мінялося. І всі його зв’язки не допомогли…Андрій досі вважається пропавшим безвісти.

А сьогодні незвичне відчуття в грудях просто тягнуло його до цієї дівчини, що мала стати майбутнім його сина. Він розумів, що Наталя, як і він зараз, залишилась сама на всьому білому світі. І так само як і він переживає втрату близької людини на одинці.

То чому б їм не підтримати одне одного в такий складний час? А там вже й легше буде пережити будь-які новини, що на них чекають. Тим більше час такий, коли всі люди горнуться один до одного. Збираються великими родинами за одним столом, щоб поділитися один з одним тими переживаннями чи перемогами, які трапились з ними за цей рік.

Після того, як висловив свою пропозицію Наталі, Роман змовк, слухав як його серце почало швидше калатати. Чомусь йому було дуже важливо, щоб дівчина погодилась.

Сам не розумів цього свого бажання, але так відчував всім своїм нутром. Що йому потрібно бути поряд з дівчиною і підтримувати її. Адже вона була вибором його сина, і повинна залишитись в житті Романа, навіть, якщо прийдеться дізнатися, що його Андрійка більше немає в живих.

Можливо, тиша з того боку, і тривала всього долю секунди. Проте хвилювань, у вже не молодого чоловіка, не убавилось.

- Та я й не проти, тільки ось! Навіть не готувала нічого, недавно з роботи прийшла, випила чаю та й задрімала. – трохи розгублено відповідає Наталя.

- Та то нічого! – оживився Роман Павлович, коли почув таку, напівствердну відповідь дівчини. – Ми миттю усе організуємо. Що нам для двох потрібно? Ти мені скажи, що потрібно купити, я усе принесу та й разом приготуємо. Свічку запалимо та й помолимось разом. Що ще нам робити зараз?

- А давайте! – якось раптово запалилась Наталя цією ідеєю.

І справді – це гарна пропозиція. Роман – батько Андрія, найближчий йому чоловік. З ким вона ще може розділити цю передріздвяну вечерю? Сама навіть думки не мала щось сьогодні робити, а так хоч трохи бентега відпустить. Та й можна буде поділитися своїми переживаннями та болем. Адже Роман Павлович усе зрозуміє. Він же теж відчуває те саме… і чоловік правий. В це сімейне свято близькі люди повинні тягнутися один до одного, та бути разом.

- Ну то кажи, що там нам потрібно. Ой почекай трішки, я зараз знайду куди записати… - в трубці чується метушня, яку затіяв Роман.

В Наталі на обличчі з’явилася посмішка, легка, ледь помітна, тільки кутики губ зовсім ледь-ледь потягнулися до гори. Дівчина направилася до кухні, поглянула на свої припаси, в голові обдумуючи, що краще приготувати на швидку руку, і що таки потрібно буде докупити. Коли Роман Павлович дав добро говорити, то вона і надиктувала чоловіку список тих продуктів, які знадобилися б для справи.