2

Вони познайомились з Андрієм два роки тому. Також перед Різдвом. Хлопець якраз був у відпустці. Навідував батька. Його мати померла раніше від раку. Тому вони були одне в одного єдині.

Тоді, на холодних вулицях міста. Коли зима в календарі вже царювала, а на вулиці ще не спішила. Ні снігу, ні морозу, тільки холодний пронизливий вітер. Так і познайомились.

Наталя стояла в черзі біля кіоску з кавою, куталася в шарф та дмухала на змерзлі руки, а Андрій уже забирав свій гарячий напій, та коли глянув на дівчину, віддав його їй, щоб не чекала ще лишні хвилини, а вже почала гріти руки об теплий стаканчик. Слово за слово. Так і розговорилися. В кожного в той день були свої справи, тому молоді люди тільки й встигли обмінятися номерами телефонів.

Уже ввечері Андрій зателефонував. І вони проговорили пів ночі. Так легко було. Ніби були знайомими усе життя. Ніякої незручності, ніякої фальші, чи бажання здатися кращими ніж є. Тільки відчуття тепла, рідної душі, легкості і правильності.

Наталя завжди була дуже обережна в таких знайомствах, та й в стосунках загалом. Проте Андрій так легко проник в її життя, в її серце, в її душу... це була її людина. Ще до того, як він знову мав повернутись у частину, вони уже були близькі, і Наталя знала, що тепер буде чекати його стільки скільки потрібно.

Вона познайомилася з його батьком, який щиро радів появі коханої жінки в житті сина. Думав, що це зможе змусити Андрія покинути військову справу. І якби там не було, але поява Наталі цьому сприяла, проте в нього був підписаний контракт, і він мав його відбути. І більше не продовжувати.

Звичайно, не так легко почати цивільне життя. Тому Андрій уже зв'язався з знайомими волонтерами і знав чим буде займатися в дома. Та... поки ні Наталі, ні його батьку не відомо, чи буде його те "в дома".

Наталя відставила порожню чашку на маленький столик поруч. Відкинулась на спинку дивану і вимкнула телевізор. Прикрила очі, спробувала відсторонитись від думок і насолодитись цілковитою тишею.

Завтра Різдво. Сьогодні мала б бути святкова вечеря. А у Наталі навіть близько нічого не підготовлено до столу. Та й нехай. Кому воно зараз потрібно. Дівчину цілковито оповила меланхолія й байдужість. Страх за коханого позбавило смаку життя. Нічого тепер не хочеться. Нічого не цікаво.

Так... Непомітно дівчина заснула. Втома взяла своє...

Наталі снився дивний сон.

Вона прогулювалася по парку, такими знайомими і не знайомими доріжками водночас.  На дворі було літо, дерева вбрані в зелені барви, в повітрі витав запах свіжоскошеної трави, небо яскраво блакитне і ніде не проглядається жодної хмаринки, сонце зігріває своїм теплом. А груди наповнюються радістю та спокоєм. Такий дивний для Наталі стан. Коли горло не стискається від сліз, а на груди не давить камінь переживань та страху за коханого.

Трохи далі, на алеї проглядається постать чоловіка, котрий рухається в її сторону. Наталя, ніби відчуває, що їй потрібно йти на зустріч цьому незнайомцю. Чим ближче вона наближається, тим ясніше стає, що незнайомець і зовсім не незнайомий. А її рідний коханий Андрій.

Підходить до неї з широченною посмішкою на губах. Легкий вітерець куйовдить його каштанове волосся. Коли ж воно встигло відрости? Адже в останнє, коли Наталя бачила нареченого, то він був майже налисо підстрижений.

- Привіт, моя кохана! Ти чого така здивована? Ніби не мене мала побачити? – запитує Андрій, коли підходить до дівчини обіймає її стан, та не чикаючи відповіді ніжно цілує вуста.

- Андрію! Це ти! – з полегшенням вимовляє Наталя.

Ніби не вірить своїм очам, починає поривчасто торкатися коханого. Пройшлася руками по плечах, обтягнутих білою футболкою, рукам, на яких бугряться м'язи, на одній вище ліктя красується набите тату у вигляді орла, що парить в небі. Знову підняла руки до гори та міцно обійняла чоловіка за шию, щосили притулилася всім тілом до коханого, так щоб повністю відчути його присутність.

Андрій акуратно віднімає руки Наталі від себе. Заглядає дівчині в очі, в погляді його світиться питання. Зрештою чоловік не витримує і запитує.

- В чому справа? Ти відійшла на кілька хвилин, а повернулася уся збентежена і знервована! Звичайно це я! Дівчинко моя, що відбувається? Ти ж пам'ятаєш, що тобі не можна хвилюватися і потрібно берегти своє здоров'я! – Андрій ніжно гладить Наталю по щоці, торкається губ в легкому поцілунку, а потім опускає руку нижче, на живіт Наталі та погладжує його. – Нашому маленькому ні до чого мамині переживання! Правда ж пупс? – останні слова чоловік з посмішкою промовляє безпосередньо до живота Наталі.

Тоді вже й дівчина здивовано поглядає в низ, на своє тіло, де злегка виділяється маленький животик, що не викликає сумніву, про те, що там уже є маленький гість, чи гостя. В очах Наталі з'являються сльози. А серце і душа наповнюються щастям, яке ніяк не можливо втримати в собі. Дитинка, їх спільне маля! Тепер уже Наталя гладить руками свій животик, і дивується, що раніше цього не помітила, що не відчула одразу. Що зовсім скоро стане мамою.

І тут приходить до неї це розуміння і відчуття спокою. Все буде добре. Наталя знову підіймає голову та зустрічає погляд коханого, наповнений ніжністю та любов’ю. Її сердечко часто-часто тріпотить, так хвилює ця мить. Так страшно її втратити чи забути.

Адже десь недалеко вирує реальність, що своїми впевненими звуками намагається вирвати Наталю з цього блаженства. З такої бажаної зустрічі з коханим. Та це не можливо…