Глава 12.

Настя швидко обхопила Пашу руками, притулившись щокою до його колючої щоки. У цей момент дівчина з подивом помітила, що у нього дуже приємні парфуми. Аромат майже не відчувається, якщо просто стояти з Пашею поруч. Але варто лише обійняти цього чоловіка і тебе наче огортає легкий шлейф.

— Дякую, що не покинув мене! — із вдячністю прошепотіла Настя. — Я була впевнена, що ти не погодишся на це.

— Якщо ми з тобою вже затіяли цю гру, то треба грати до кінця, кошенятко! — Паша міцніше обійняв її. — Я ж сам казав, що мені хочеться якогось драйву. А ця пригода обіцяє бути цікавою.

— Чому ти сказав мені залишити машину вдома?

— Бо я хотів зустріти тебе тут та запросити на вечерю. Дмитро, схоже, нарешті прийшов до тями. Він йде сюди! Але ти не озирайся!

— Які люди біля нашого офісу! — Настя почула позаду себе голос Дмитра. — Привіт, Паша! Чому ти тут?

Настя відсторонилася від Паші, повертаючись обличчям до свого колишнього. Паша теж трохи розвернувся до Дмитра, продовжуючи обіймати Настю за талію. Дмитро посміхався, але було видно, що він зовсім не радий бачити Пашу поруч з Настею. Дмитро тримав за руку Вероніку. Дівчина була насуплена — їй явно не сподобалося те, що її хлопець приділяє таку увагу новому кавалеру Насті.

— Я подумав, а чому б не зустріти після роботи дівчину, яка мені подобається? — Паша кинув на Настю виразний погляд, а потім привітно посміхнувся Дмитру та Вероніці. — Привіт!

— Привіт! — кивнула йому Вероніка, розпливаючись у кокетливій посмішці.

— А я думав, що у лікарів мало вільного часу, — продовжував Дмитро.

— Так і є! — кивнув Паша. — Але відсьогодні у мене почалася двотижнева відпустка. До речі, Настя казала, що ви теж є у списку щасливчиків, які поїдуть на п’ять днів до Карпат? Думаю, у нас буде можливість ближче познайомитися одне з одним під час цього відпочинку.

— Настя все ж таки вмовила тебе поїхати з нею? — очі Дмитра звузилися, було помітно, що він не задоволений.

— Дивне питання! — щиро здивувався Паша. — А ти б відпустив свою дівчину саму зустрічати Новий рік у компанії колег по роботі? Особливо, якщо у тебе є реальна можливість поїхати разом з нею.

— Я б не відпустив, — промовив Дмитро.

— Ну от, ти сам відповів на своє запитання! — засміявся Паша. — Гаразд, нам вже час їхати. Насть, ти голодна?

— Так, трохи є, — посміхнулася Настя, пригорнувшись до Паші.

— Тоді поїхали вечеряти! — Паша взяв її за руку та кивнув Дмитру з Веронікою. — Бувайте, народ! Ще побачимося!

Паша припаркував свою машину неподалік від входу. Дмитро з Веронікою добре бачили, як він посадив Настю на переднє сидіння та сів за кермо. Від’їхавши від офісу на безпечну відстань, Паша розреготався. Насті теж стало весело поруч із ним, тому вона також почала сміятися.

— Ти бачила обличчя Дмитра? — весело запитав Паша. — У нього неначе забрали його улюблену цукерку!

— Я бачила, — сміялася Настя. — І Вероніка, схоже, теж це помітила. І це добряче похитнуло її завищену самооцінку.

— О, так! І вона знову кидала на мене кокетливі погляди. Напевно, хотіла привернути до себе увагу Дмитра.

— Дивися, щоб вона не окрутила тебе під час відпочинку в Карпатах! — промовила Настя. — Раптом закохаєшся?

— У кого?! У Вероніку?! — Паша знову розсміявся. — Ця дівчинка звісно гарненька… Але вона мені зовсім не до смаку. Не люблю зарозумілих! Тому не хвилюйся, я буду закоханий лише в тебе!

Від його слів Насті чомусь стало дуже тепло на серці. Вона повернула голову та подивилася на Пашу. Він впевнено вів машину жвавими вечірніми вулицями міста та трохи посміхався. При першій зустрічі Паша не справив на Настю особливого враження. Але зараз дівчина помітила, що він симпатичний. Не такий красень, як Дмитро, але симпатичний.

— Ти чого мене розглядаєш, кошенятко? — Паша подивився у її бік та хитро примружив очі.

— Я просто… — Настя зробила паузу. — Паша, дякую тобі… За все. Ти, мабуть, думаєш, що я зовсім дурна. Бігаю за хлопцем, змушую тебе прикидатися перед іншими. Але я дійсно дуже кохаю Дмитра і дуже хочу повернути його!

— Ніколи не вважав тебе дурною! — впевнено промовив Паша. — Ти розумна та кмітлива. Звісно, часом ти трохи… божевільна, занадто піддаєшся емоціям. Не знаю, що коїться у твоїй голові… Але іноді ти таке чудиш! І мені починає подобатися брати участь у твоїх авантюрах. Це весело!

— А куди ми їдемо?

— Я ж запросив тебе на вечерю, забула?

— Я думала, що то було несерйозно.

— Навіщо мені прикидатися перед тобою? Якщо я запрошую на вечерю, отже я дійсно хочу з тобою повечеряти. До того ж, треба обговорити подробиці нашої поїздки. Сподіваюся, ти любиш піцу?

— Обожнюю! — посміхнулася Настя.

Вони приїхали до піцерії та увійшли всередину. Паша побачив у кутку зали вільний столик, швидко схопив Настю за руку та потягнув дівчину за собою. Настя помітила, що у нього дуже теплі та м’які долоні. Вона міцніше стиснула руку Паші своїми пальцями та дозволила йому провести її за собою повз решту столиків.