Глава 11.

Настав вівторок. Завершивши робочий день, Настя швидко поїхала додому. Сьогодні вона приділила вечері особливу увагу. Треба, щоб Паша добре наївся. Він сам казав, що злий коли голодний. Настя навіть одягнула одну зі своїх найулюбленіших суконь та трохи уклала своє неслухняне волосся. Можливо, якщо вона виглядатиме гарненькою, Паша не так розсердиться.

Паша приїхав до неї на початку восьмої, захопивши з собою пляшку шампанського та торт. Побачивши Настю у сукні та із зачіскою, він здивовано посміхнувся, але нічого не сказав.

— Шампанське? — здивувалася Настя.

— Ну ми ж святкуємо початок моєї відпустки! — промовив Паша з посмішкою. — Я навіть машину залишив вдома, щоб випити з тобою пару келихів шампанського.

— Гаразд, — Настя бачила, що у нього дуже гарний настрій, який їй дуже не хотілося псувати. — Проходь на кухню, у мене все готове! 

Вони сіли за стіл. Паша відкрив шампанське, налив келих Насті та собі. Дівчина взяла келих до рук та подивилася у чорні очі Паші, намагаючись посміхатися.

— Вітаю тебе з початком твоєї невеличкої відпустки! Бажаю, щоб вона була… незабутньою, — Настя не могла себе змусити витримати його погляд та опустила очі.

— Дякую! — Паша, здається, помітив, що Настя опустила очі, але нічого не сказав.

Вони перейшли до вечері. Паша з апетитом наминав всі страви, уважно поглядаючи на Настю. Між ними повисла довга пауза. Дівчина відчувала, що треба щось сказати, але починати розмову про спільну поїздку до Карпат ще було зарано.

— Ти вже вирішив, як саме проведеш свою відпустку? — запитала Настя.

— Хочеться активного відпочинку, — просто відповів Паша. — Мені не вистачає якогось… драйву чи що. Було б добре поїхати в гори, але не знаю, чи є ще вільні місця на курортах. Але ти не хвилюйся! Я не поїду туди, де немає мобільного зв’язку. Ми з тобою будемо спілкуватися так само, як раніше.

Почувши про гори, Настя мало не подавилася шматочком запеченої курки. Паша вже трохи попоїв, час починати цю розмову. Навіть якщо починати її не хочеться. Але треба спробувати вмовити Пашу. Заради того, щоб повернути Дмитра та не почуватися абсолютно самотньою у новорічну ніч.

— Так, кошенятко! — Паша відклав виделку та серйозно поглянув на Настю. — Або ти сама скажеш мені, що у тебе трапилося… Або я влаштую тобі суворий допит. Що обираєш?

— Чому ти вважаєш, що у мене щось трапилося? — тихо запитала Настя, колупаючись у своїй тарілці.

— Спочатку ти чогось раптом вирішуєш запросити мене на вечерю. Навіть одягаєш цю ошатну сукню, яка тобі дуже до лиця! Хоча я звик бачити тебе у домашньому спортивному костюмі або джинсах та светрі. А зараз ти боїшся подивитися мені в очі та не можеш знайти тему для розмови. Хоча, знаючи твій веселий характер, для тебе це ніколи не було проблемою. Я ще вчора помітив, що ти чимось засмучена, коли ми розмовляли телефоном. Що трапилося?

— Вчора зранку начальник нашого відділу продажів сказав нам, який сюрприз компанія підготувала для своїх найкращих співробітників, — почала свою розповідь Настя. — Це поїздка до Карпат на п’ять днів. Виїжджаємо цієї суботи, а 2 січня повертаємося додому.

— Ти найкращий менеджер свого відділу, — промовив Паша. — Отже, ти точно їдеш. А Дмитро?

— Так, він теж їде.

— Так це ж чудово, кошенятко! Ви п’ять днів будете у неформальній обстановці. Ще й Новий рік разом будете зустрічати! Гарна можливість звернути на себе його увагу.

— Не зовсім… — Настя нарешті підняла на Пашу очі. — Кожному зі співробітників дозволено взяти з собою пару. Вгадай, кого бере Дмитро?

— Вероніку?

— Так, — Настя кивнула та знову опустила очі. — Він сказав, що бере з собою Вероніку. А потім перепитав, чи візьму я з собою тебе? Я сказала, що у тебе багато справ у лікарні… А Дмитро почав глузувати, що ти просто не настільки сильно кохаєш мене, щоб поїхати зі мною на цілих п’ять днів у Карпати.

— І ти сказала, що я поїду з тобою? — голос Паші лунав дуже спокійно.

— Я сказала, що мені, напевно не доведеться довго вмовляти тебе. Бо ти будеш радий можливості зустріти разом зі мною Новий рік. Та ще й на гірськолижному курорті…

— Здуріти можна! — Паша різко підвівся з-за столу та почав ходити по кухні.

— Ну, давай… Кричи на мене! — вигукнула Настя, спостерігаючи за ним. — Знаю, я сама винна! Не треба було казати Дмитру та Вероніці, що ти мій хлопець.

— А який сенс у тому, щоб кричати на тебе? — Паша уважно подивився на неї своїми чорними очима. — Хіба це допоможе розв’язати проблему?

— Ти маєш рацію, не допоможе, — кивнула Настя, опустивши очі.

— І ти хочеш попросити, щоб я поїхав з тобою? І щоб я п’ять днів зображав із себе шалено закоханого?!

— Я знаю, що це жахлива ідея! — погодилася Настя. — Спочатку я взагалі хотіла не казати тобі. Я думала просто поїхати самій або не їхати взагалі… Мене Оля вмовила спробувати тебе переконати… Але ти маєш рацію, мені не варто було навіть пропонувати тобі таке.

— Твоя сестра дійсно думала, що я погоджуся на цю авантюру?! — вигукнув Паша.

— Оля сказала, що ти маєш запальний характер. А від себе я б ще додала, що твої жартики мене іноді добряче дратують. Але я згодна з сестрою у тому, що ти дуже добра людина. Тому я сподівалася… А взагалі, забудь! Дійсно, дурна ідея! Мені не треба було починати цю розмову.