Глава 9.

Паша суворо дивився на Настю, очікуючи від неї відповіді. Дівчина вперше помітила, як у його очах спалахують іскри справжнього обурення.

— Пробач… — почала виправдовуватися Настя, опустивши очі. — Вероніка та Дмитро з’явилися так раптово. Я не встигла сховатися, щоб вони мене не помітили. А потім Вероніка так глузливо на мене дивилася…

— І ти вирішила збрехати їм, що я твій коханий? — Паша все ще гнівно дивився на неї.

— А що мені треба було сказати? Ти все одно йшов до мене! Ви б однаково зустрілися.

— Ти могла сказати, що я твій кузен чи щось на кшталт того! Чому ти ляпнула, що я твій хлопець?

— Ага, хто ходить на шопінг із кузеном?! — вигукнула Настя.

— А ти подумала, що буде, якщо Вероніка чи Дмитро побачать мене з іншою дівчиною? — продовжував Паша. — Вони вважатимуть, що для тебе є нормою зустрічатися з ловеласом!

— А у тебе є дівчина? — Настя нарешті насмілилася підняти на нього очі.

— Ні, але… Я іноді буваю у нічних клубах та знайомлюся там з дівчатами… Для того, щоб… приємно провести з ними час.

— О, то ти теж за якісний секс без зобов’язань?! — вигукнула Настя. — Всі ви, чоловіки, однакові! Вам не відомо, що таке справжні почуття! Я чомусь думала, що у тебе інший погляд на стосунки.

— Так, я не вірю, що кохання існує. Є лише фізичний потяг, а всі ці метелики у животі, мурашки по шкірі… Це все надумане, такого не буває. Тому я й не шукаю довготривалих стосунків. Навіщо вони мені? Через пару місяців пристрасть згасне і що залишиться?

— Ти такий самий, як Дмитро! Жінка тобі потрібна лише для сексу.

— Але на відміну від твого Дмитра, я кажу дівчині про свої погляди на кохання ДО того, як тягну її до ліжка! — майже крикнув Паша. — І я точно ніколи не буду півроку брехати дівчині, що кохаю її, якщо насправді почуттів немає. Я ніколи не брешу дівчатам!

— Десять хвилин тому ти чудово збрехав Вероніці, що ми з тобою зустрічаємося! — вигукнула Настя.

— Це ти казала, що ми зустрічаємося! — заперечив Паша. — Що ти закохалася у мене з першого погляду і все таке. Я казав лише правду! Про те, що я лікар і що я працюю з твоєю сестрою в одній лікарні. І про те, що я запропонував тобі поїхати на шопінг, бо хотів подивитися яку сукню ти обереш.

— А ще ти казав, що я гарненька, добра та мила, як кошенятко, — сердито нагадала Настя. — Це що, теж правда?

— Так, я дійсно вважаю тебе гарненькою, доброю та милою, наче кошенятко! — крикнув Паша, остаточно втрачаючи самовладання. — Але це не дає тобі права казати комусь, що я твій хлопець! Зрозуміло тобі?!

Настя розуміла, що дійсно поставила Пашу в дуже незручне становище. Він мав повне право сердитися на неї. Але як можна було вчинити інакше? Настя розвернулася та просто пішла геть від нього. Ще не вистачало, щоб цей «любовний лікар» кричав на неї посеред магазину! Треба оплатити свою сукню на касі та їхати додому. Поки Паша сердитий, розмови все одно не вийде. А може він взагалі відмовиться допомагати їй після сьогоднішнього випадку?

Настя підійшла до каси та дістала з гаманця картку. Дівчина продавець поклала вбрання до паперового пакета з новорічною ялиночкою, видала Насті чек та запросила приходити ще. Паша залишився десь позаду, він навіть не намагався наздогнати дівчину. Настя вийшла з магазину та глибоко вдихнула. Настрій було остаточно зіпсовано. Треба піти випити кави з чимось солодким та трохи заспокоїтися.

Настя увійшла до одного з кафе, яке розташовувалося на цьому ж поверсі торгового центру, неподалік від магазину та уважно поглянула навколо. Тепер треба озиратися, чи немає поблизу Вероніки з Дмитром. Ще не вистачало вдруге з ними зустрітися сьогодні! Настя замовила собі велике шоколадне тістечко та чашку кави. Коли офіціантка принесла замовлення, дівчина зробила ковток кави та скуштувала тістечко. Ось так вже трохи краще. Шоколад завжди допомагає у важких ситуаціях. А ще через кілька секунд Настя почула позаду себе чиїсь легкі кроки.

— Заїдаєш стрес солодким? — почувся за її спиною голос Паші. — Не боїшся, що не влізеш у свою нову сукню?

— Я спалюю багато калорій, коли нервую, — спокійно промовила Настя, не повертаючи до нього обличчя. — А я завжди нервую, коли на мене кричать!

— Насть… — Паша обійшов стіл та сів поруч із дівчиною на сусідній стілець. — Ну… Пробач мені! Мені не треба було кричати на тебе. Але ти теж мусиш розуміти…

— Я розумію, — Настя підняла на нього свої очі, у яких явно читалося почуття провини. — Знаю, я вчинила по-дурному! Не хвилюйся, я все виправлю. За найближчої нагоди я скажу при Вероніці, що ми з тобою розійшлися. Придумаю собі нового хлопця, щоб ти міг спокійно ходити до своїх нічних клубів не побоюючись репутації ловеласа.

— Насть, я тут подумав… — Паша зробив паузу. — Не треба нічого казати. Нехай Дмитро з Веронікою вважають, що я твій хлопець. У сьогоднішній ситуації, мабуть, ти не могла вчинити інакше. Все одно я навряд чи колись знову зустрінуся з цією парочкою.

— А що, як вони побачать тебе з іншою дівчиною?

— Не побачать. Останнім часом я не буваю у нічних клубах. Зимою у мене в лікарні купа роботи, не вистачає сил на дівчат… Якщо чесно, то я вже не можу дочекатися своєї десятиденної відпустки, яка розпочнеться 24 грудня.